Існує два типи незаконного рибальства: браконьєрство впорядковане і хаотичне. Перша система була вибудована за часів президентства Кучми. Друга поширилася впродовж останніх п’яти років і перетворила головну прикарпатську річку Дністер на пустелю — ні луски тобі в ній, ні хвоста…

Сплавляючись на надувному човні по Дністру від Єзуполя (Тисменицький район) до Незвиська (Городенківський район), упродовж однієї тільки суботи наша невелика команда зупинялася п’ять разів. Тричі ми витягували з води рибальські сіті, двічі — екрани. „Браконьєрські”, — категорично виснував наш провідник-екскурсовод.

Подвійне порушення

Пізніше рибалка-спортсмен із 20-річним стажем Роман Проців пояснив, що ми натрапили на подвійне порушення. По-перше, сітями в Дністрі ловити заборонено. Івано-Франківщина, за класифікацією Департамента з рибоохорони Міністерства АПК, є областю маловодною, а відтак і „малорибною”. Саме тому промислове рибальство як таке на річках Прикарпаття заборонене. Тож ніхто не має права ловити рибу сітями. Ну а екрани і взагалі вважаються виключно браконьєрським знаряддям (риба в них заплутується).
По-друге, ми проходили ріку в час нересту риби. Щороку на Дністрі з усіма притоками вилов риби заборонений із 1-го квітня до 10-го червня. Як виняток, у цей час дозволено рибалити лише однією вудкою з одним гачком (чи спінінгом із блешнею) на окремих, спеціально для цього відведених ділянках ріки — тільки з берега, тільки у світлий час доби, тільки з дотриманням норм вилову (не більше 3-ох кг цінних видів риб). Натомість Дністер був просто перегороджений сітками. Нам не залишалося нічого іншого, як витягнути з води перешкоду.
„Добре, що ви на ночівлю не зупинялися, бо ризикували нарватися ще й на з’ясування стосунків із браконьєрами”, — відреагував на нашу розповідь Роман. Невже незаконна риболовля є настільки потужним нелегальним бізнесом, що за сіті й екрани, які виловив із води і забрав із собою, головою важиш? Виявляється, саме так.

За що важиш головою

Браконьєрство є двох типів, умовно назвемо їх — впорядковане і хаотичне. Впорядковане є організованою системою під „дахом” державних контролюючих органів. Таке існувало за часів президентства Леоніда Кучми. В кожному придністровському селі були свої „смотрящі” — люди, які ловили рибу сітями, і контролювали, як, де і хто її ловить. Вони, звісно, були знайомі з рибоохороною, екологічними інспекторами та правоохоронцями. Звісно, вони утримували свій „дах” — здавали „дань” або грошима, або рибою, або і одним, і другим. Платили по одній-дві гривні за кожен метр сіті, виходило до півтисячі з села.
„Смотрящі” зазвичай не допускали на свою територію „косарів” — електровудочників, не дозволяли забирати дрібну рибу чи ставити сітки у нерест. Вони дбали також і про те, щоби у вихідні дні ріка була чистою — а ну човен з туристами пройде, чи рибалки-аматори розважитися понаїдуть. Серед інспекторів рибоохорони таке рибальство дістало назву „соціального браконьєрства”, його існування мотивували безробіттям і потребою селян „вижити” за рахунок риболовлі. „Я працював тоді в тій системі, — розповідає колишній начальник обласної рибінспекції, рибалка-спортсмен з 30-річним стажем Руслан Коцаба. — Показники оперативної роботи були кращими в Україні, але нам завжди докоряли, що чогось таки бракує. Я тоді наївний був: думав, що можна зробити локальну революцію, в межах однієї області зламати ту систему. А це було нереально”.
Система працювала таким чином, що дохід офіційних структур, які фактично повинні були потурати браконьєрству, організовувати і контролювати його, розщеплювався: парудесят копійок із кожної гривні йшли в Міністерство АПК і губилися десь там у владних коридорах. Окрім того, рибінспектори в областях забезпечували постачання екологічно чистої екзотичної риби з Дністра на приватні та владні фуршети. Неабияк цінувалися марена, судак, сазан, форель. Мода на дністровську рибу залишилася і досі, але систему, що склалася на початку 2000-х, „заламали” централізовано — в 2005-му.
„Зламали” і залишили без контролю і без законодавчого впорядкування. Через рік-другий в нашій області виникли окремі злочинні угруповання, які поділили територію ріки, і влаштували на ній свій „порядок”. От тоді почали масово „глушити” рибу. Від 12-вольтних акумуляторів перейшли до 24-вольтних, КАМАЗівських, після чого Дністром попливли потоки мертвої риби. Більшу і цінну вибирали, решту пускали за водою.
Зараз на Франківщині склалася кримінальна структура з вилову і збуту дністровської риби, вважають рибалки-спортсмени. Відтак, процвітає хаотичне браконьєрство — коли ловлять сітями, екранами й електровудками, коли на ріку виходять і незаконні риболовецькі бригади по 10-15 чоловіків, і придністровські селяни, і навіть посадовці („набрати риби на весілля сину…” тощо).

Багатство Дністра

Після таких, у прямому сенсі вбивчих ловів, на ріці тривалий час залишається пустка. „Два тижні тому, ще до нересту, їздили з хлопцями на Бистрицю та на Ворону, — розповідає рибалка-аматор Сергій Пилипчик. — Усі були в шоці: вранці, в білий день, тягають сітки, наче це так і має бути. А потім побачили, що все дно біліє від риби, від мертвої риби. Тоді звернули снасті і поїхали додому. Що в мертвій річці зловиш? Після того, що бачили, маємо бажання запхати цим горе-рибалкам їх електровудки в д..у і увімкнути на всю потужність…”
В жодному разі не піддаємо сумніву роботу місцевих органів держрибоохорони. Але мусимо визнати, що ситуацію диктує ринок, а попит — величезний. Якщо проаналізувати, то всі ресторани і колиби Івано-Франківської області готують рибу — сомів, судаків. Кафе в околицях Галича пропонують свіжих і копчених лящів, підустів, марену. Плюс таранька. Вийдіть оце на площу Ринок у Франківську і зазирніть у багажники двох авто, які пропонують в’ялену рибу. До кольору, до вибору. Продавці не приховують, що все це — з Дністра.
Браконьєрство на головній прикарпатській ріці триває вже 20 років. В останні п’ять усі рибалки відзначають, що риби в Дністрі стало значно менше. Аматори проходять і проїжджають по сто кілометрів уздовж ріки, щоби знайти місця, ще не зачеплені електровудочниками-„косарями”. Про ці місця вони воліють випадковим людям, як от журналісти, не розводитися.
Натомість про випадки знущання над рибою, свідками яких ставали, розповідають з географічною точністю. Зовсім недавно у селі Чорнолізці (Тисменицький район) відбулося масове полювання на щупака. Бідна риба зайшла у Старицю, дрібну притоку Ворони, щоби віднереститися. З вилами, баграми, сітями й пакетами до водойми збіглося мало не все село. Щупака просто видерли й вичерпали з мілководдя. Вода була багряною.

Наталія КУШНІРЕНКО