О, як давно так не було! Я вдома, у селі. Гримить і блискає, тому довелося вимкнути комп’ютер. Мама і сестра вже двічі перепитували, чи вимкнув. І тепер пишу рукою на папері. Ці архаїчні кулькові ручки. Ними вже по три роки ніхто не писав. І тепер я знову хочу одною з них скористатися. Дві спробуваних не пишуть, бо засохло чорнило. Добре, що третя добра. І є не до кінця списаний старий зошит сестри.

Вже давно так не було. Я на другому поверсі під самим дахом дерев’яної хати. Чутно могутній гуркіт грому. Час від часу кімната заливається світлом блискавки. Тато запалив освячену на Стрітення свічку. І за кожен спалах блискавки треба перехреститися, щоб і наступний не влучив у хату. Хай краще лупить у смереки. З ударених блискавкою потім виходять найлункіші трембіти і роги.

А по даху впевнено тарабанить дощ. Цей стук відчувається так добре, ніби я сам є хатою і дощ паде на мене. Але він хороший. Під нього добре засинати. Така колискова від матусі-природи. А якщо зморило на сон ще перед початком грози, то дещо незвичним може бути прокидання.

Коли заснути у тиші, а будить грім, з’являється осторога. Хоч, насправді, нічого аномального не стається. Просто міняється ритм. На зміну зимовій вайлуватості приходить весняно-літня жвавість. Мова зовсім не про те мляве літо (час відпусток), коли більшість мріє позагоряти на пляжі і віддатися мирній бездіяльності.

У горах перші грози задають ритм росту трави. Вона прудко випинається вгору, і вже наприкінці травня – на початку червня відбуваються перші сінокоси. Тому прокидатися треба до сходу сонця. В прохолоді косити найліпше, бо найлегше. Роса охолоджує босі ноги і навіть трохи змерзаєш, а тому маєш охоту до руху. Трава покірно лягає у рівні валки. Вже як сонце осушить росу, треба розтрусити траву тонким шаром, щоб добре просушилася.

Такою була перша гроза. А день перед тим був перший грім. Я тоді косив у толоці ожину, яка розростається по всьому пасовиську і «краде» пашу для корови. Колючки трохи подряпали руки, але це компенсувалося можливістю втомлюватися і перепочивати. В час перепочинку можна було прилягти в затінку берези і читати якусь хорошу книжку. Або навіть подрімати. В час такого короткого нетривкого сну я й почув перший грім у цьому році. А в горах є повір’я, що коли вперше гримить, то треба в ту мить покласти на голову камінь, аби весь рік не боліла голова.

Я написав про цей грім вірш і опублікував його в соцмережі. Наймолодший гуцульський поет Мирослав Лаюк залишив під ним такий коментар: «Якщо ти писав цей вірш у Брустурах, то я вчора чув цей самий грім у Смодній (село в Косівському районі). Моя мама прикладала камінь до голови, аби не боліла цілий рік, а ми з татом з неї сміялися».

Василь Карп’юк, поет, журналіст