З одною подругою ми часом листуємося. Хоча це надто гучно. Було максимум по два електронних листи з обох сторін. Тим не менше, таке враження, ніби це в нас довго і епічно. Ми домовилися нібито писати на якісь теми, замовляючи їх одне в одного. Коли знов прийшла моя черга, то тема була – сімейні стосунки. Власне, треба було щось написати, що могло би зарадити в ситуації, коли подружня пара (друзі подруги) вирішила розійтися. Обоє з подружжя порізно радилися з нею, щось розповідали, а вона не знала, що робити і як бути. То що ж міг зробити я?

Про нагальність відповіді у нас домовленості не було, тому я міг зволікати. А потім навіть забути. І лише зовсім випадково натрапив на Молитву за тих, у кого руйнуються сім’ї: Господи, Iсусе Христе, Боже наш! Ти обіцяв пречистими устами Своїми: «Якщо двоє з вас дійдуть згоди на землi просити про всяку річ, то хоч би що вони попросили, буде їм вiд Отця Мого Небесного, бо де двоє чи троє зiбранi в ім’я Моє, там Я серед них». Незмiннi слова Твої, Господи, милосердя Твоє неосяжне i чоловiколюбностi Твоїй немає кінця. Тому й ми, раби Твої, згодившись мiж собою, усердно просимо: спаси, Господи, i помилуй рабів Твоїх (імена) i всіх, у кого руйнуються сім’ї. Зміцни родини їхні, утверди любов між ними. Нехай налаштується життя їхнє не за людською грішною волею, але за Твоїм святим Промислом. Нехай прославиться в них святе ім’я Твоє на віки вiкiв. Амінь.

Я одразу надіслав подрузі цю молитву з коментарем, що от тобі поміч. Бо що іще? Її відповідь була фатальною. Навіть молитися було вже пізно. Подружжя розійшлося. Але чого ж ми з самого початку про це не подумали? Адже навряд чи конче потрібно спеціальної молитви. Однак подруга засумнівалася: «Молитва не завжди допомагає». Хоч Iоан Золотоустий зауважував, що молитва згасила вогняну піч, загородила пащі левів, відкрила рай, вiдiмкнула засуви неба, неплідну зробила плідною і виправдала митаря…

Подруга вважає, що до Бога краще простіше звертатись. «Так принаймні щиріше виходить», – каже вона. І справді, по-всякому можна і по-всякому може бути щиро. Але вона припускає, що весь час щось просити – це егоїзм, і має відчуття, що Бог вже стомився від нас. Та молитва і є для того, щоб молитися. Ми знаємо Бога тому, що маємо на Нього зважати і можемо до Нього звертатися. Чи можуть батьки втомитися від своїх дітей? Можуть. Але вони все одно залишаться батьками і любитимуть своїх дітей. А навіть якби відмовилися і перестали своїм дітям в чомусь помагати, то це лише людські слабкості, яких в Бога не може бути.

Так, людей багато і всі чогось хочуть. Але, гадаю, що «система» розрахована на велику кількість «клієнтів» і зможе опрацювати всі прохання. Невже можна сумніватися і припускати, що можуть статися збої? Бо якщо ти – один з мільярдів – маєш стільки розуму, що задумуєшся про те, чи Бог зможе всіх почути, то невже Бог, який створив ці мільярди умів, не передбачив можливостей опрацювання звернень?

Ці теми складні, важкі, бо коли говоримо про них, то розуміємо свою гріховність, а відтак логічно, що надалі треба уникати цих гріхів. І це непросто. Тому легше не згадувати про це і не казати, що ось я бачу цей гріх, і його треба позбутися. Легше оминути це зором. На секунду закрити очі і далі жити легко.

Невже гріх бути щасливим? Але, може, найбільше в щасті – могти зносити нещастя. Щастя – це коли ти посміхаєшся, радієш, коли робиш те, що приносить тобі задоволення, а не страждання. Якщо Бог – це любов, то Він не хоче, аби ми страждали і змушували себе робити «абсурдні» речі, суть яких навіть не розуміємо, але так треба. Водночас, Бог також хоче, щоб ми ще й любили тих, через кого таки страждаємо. Ми через себе страждаємо. При чім тут інші? Коли ти щасливий, то ти любиш увесь світ. Та чи любиш, коли нещасний?

Коли я вже ніби дописав цю колонку, то перепитав у подруги, чи можна використовувати її міркування. Вона люб’язно надала дозвіл. Все ж подруга. А потім додала: «А знаєш, у тієї пари вже все добре».

Василь Карп’юк, поет, журналіст