Недалеко від хати біжить невеликий потік. Щойно у ньому вмивався. І так свіжо і гарно, що неможливо стримати захват. Такого малого вистачає для великого задоволення. На повні груди вдихаю і видихаю свіже повітря. Біля потоку завжди гарно і прохолодно. Навіть у найбільшу спеку.

Потік біжить яром поміж двома пагорбами. На тому, що зліва, пасуться сусідські корови, бо пагорб сусідський. А на правому – невелика грядка і сінокіс. Колись власником правого пагорба і потоку був якийсь Гриць. Але в першій половині минулого століття мій прадід Лук’ян той ґрунт викупив. Потім земля перейшла в спадок моїй бабусі Анні, а зараз – мені. Але ми в родині за старою звичкою все одно йменуємо ту землю Грицевою. І потік – теж Гриців.

На пасовиську і сінокосі, природно, земля чиста і гладка. За нею доглядається і чиститься її щовесни і від гілочок, і від малих деревець, які приймаються, бо через них буде зле косити. А от яру, де біжить потік, уваги приділяється не так багато. Тому схили мають на собі кілька здорових буків, грабів, яворів і ясенів. Від цих хороших дерев завше хороший затінок. А від потока, який витікає з-під великої плити, оброслої ліщиною, – хороша прохолода.

Вода у потоці чиста, холодна і смачна. Колись мій молодий тато після косіння трави на правому пагорбі напився тої води і вмився нею. Відтоді захворів на бронхіальну астму. Тато пив з-під чуркала біля самого русла. Зараз те чуркало пересохло, а вода витікає з іншої нори.

Я так високо вгору не йду, бо не дуже зручно. Хоч, насправді, не більше сорока метрів. Та люблю вмиватися внизу біля кринички, з якої корова п’є воду, коли її пускають пастися на сінокіс. Так буває кілька днів навесні, коли на високому пасовиську ще мала трава, а корова хоче надвір. Тоді її випускають на сінокіс, щоб трохи спасла молодої трави, аби вся трава на всіх городах одночасно не виросла для косіння. Бо на території довкола хати, кухні, стайні, пивниці, оборогу трава вже виросла така велика, що тато трохи скосив. А незадовго треба косити решту. Тоді як траву, припасену коровою на Грицевім, треба буде косити ще десь за тиждень-два. І так добре, бо все одночасно скосити не годен.

Другий випадок, коли корова пасе на правому пагорбі і п’є воду з кринички від потока, – це восени. На високому пасовиську вже нема що пасти, а на пагорбі трава скошена, отава скошена і вже трохи підросла друга отава. Але такої теплої погоди, щоб її висушити, вже нема, тому добре пускати пастися корову. Тоді й молоко добре прибуває.

Коли я йшов до потока, то зустрів на стежці ящірку. Вона була така поважна, як наш кіт взимку. Я його теж чогось називав Грицем, хоч вся родина – Маркусом. Певна річ, таке ім’я мав персонаж якогось телесеріалу, що за ним стежили мама і сестра. Але десь на початку весни Маркус пішов гуляти і не повернувся. Від того в хаті було трохи суму. Але от тепер я стрів ящірку, і вона якось так гідно рухалася, ніби якась тета, що я мало не сказав до неї: слава Йсу! Зрештою, чого ж не привітався? Може, й раптом відповіла б. А так просто посунулася зі стежки у траву і спинилася між стебел. Я присів біля неї. Сіра спина, зелені боки з чорними крапочками.

А перед відвідинами струмка випало розтрушувати валки першої трави довкола хати. Тато скосив ще позавчора, але відразу пішов дощ, і так мокло два дні. Аж тепер гарно загріло сонечко. Коли розтягував граблями замоклу траву, то з неї аж виходила пара, мовби полегшено зітхаючи: ох! І легко розпростувалися різні польові квіти, стебла і листя трави. Зараз їм тепло і лагідно. Трохи сонно і трохи втомливо під палючими променями. А скоро почне снитися сон про сіно. Взимку траві і корові снитимуться однакові сни.

Василь Карп’юк,

поет, журналіст