Їхати в гриби у червні – певна шизофренія. Всі тільки й говорять, що на базарі повно грибів. Це нервує. Вирішили їхати так, щоби було цікаво – під Довбушанку – у край, де ростуть фантастичні гриби і видобувають нафту. На мотоциклі.

Мені добре, бо мене везуть, мені розповідають і показують найулюбленіші місця. Це був, можна сказати, дружній журналістський виїзд “Галицького корспондента” та обласного радіо в особі Володимира Безгачнюка. На запитання, чи є ще в Карпатах такі вершини, на яких він не був, Володимир Васильович каже – “Мабуть, ні”.

Отже, Хондою під Довбушанку – через Богородчани, Надвірну, Пнівський замок, Зелену, Пасічну, Черник. До Надвірної на швидкості 90 км просто летиш і кайфуєш. А з Надвірної – всі ями наші. По приїзді болять усі м’язи, треба було добряче вчепитись за мотоцикл і надійно триматись, щоб не злетіти на першій-ліпшій ямі.

Пнівський замок гарний. Але цим мало хто переймається настільки, щоб його принаймні законсервувати. Додуматися реставрувати сірий кам’яний замок з допомогою сучасної червоної цегли могли тільки дебіли – але це були імениті архітектори з Франківська. Добре, що недоробили. А в тих місцях, де все ж зробили вставки у стіну з автентичного каменю, що видобувають у сусідніх кар’єрах (на фото нижче), стіна врешті-решт обвалилась під час дощів у 2008. Ясно, що недобре клали. Як завжди, схалявили.

Один з трьох кар’єрів “Івано-Франківськцементу” біля Надвірної. Цей колись був військовим спецкар’єром, бо тут одразу після війни видобували камінь для будівництва залізничного полотна. Тепер великі камені використовують для кладки доріг, будівництва дамб та укріплення берегів.

Нафтозбірна у селі Пасічна

Такі кам’яні розсипи і краєвиди – візитівка Горган.

А такі розбиті дороги стали візитівкою краю відносно недавно…

 

 

У цій хатці живе 12 дітей. Батьки психічно хворі. Не побачили на подвір’ї нікого – кажуть, пішли по тюрмах та інтернатах.

У Зеленій й баки зелені.

Залишаємо Хонду біля групового нафтозбору управління “Нафтогазу”. Довбушанське нафтове родовище — одне з найбільших в Україні. Тут починається шлях “великої нафти”. Зі свердловин, розташованих у довколишніх лісах, нафту виккачують качалками, а далі вона трубами потрапляє до нафтозбору, де очищується від попутнього газу, закачується у трубу і йде до нафтозбору у Пасічній. Звідти на завод. А куди далі — не наша справа. Прикарпатці власною нафтою не користуються, це прерогатива олігархів. Раніше наша нафта йшла на Надвірнянський нафтопереробний завод. У Карпатській нафті дуже багато парафінів. У Надвірній з нафти відділяли жири та парафіни, з яких робили мило та свічки.

Нафтові труби помережали довколишні ліси так, що шукаючи гриби, їх постійно перескакуємо і переступаємо. Гриби на нафті, одним словом. А поруч з качалками ще й солончаки для звірів.

В урочищі Сітний на річці Черник сховався мальовничий каскадний водоспад. А біля нього злий бик, мабуть, щоб туристи не внадились.

Лісозаготівля під Довбушанкою йде повним ходом. Одні вантажать ліс, інші ремонтують трелювальний трактор — пережиток минулого, який безжально роздовбує гірські дороги. Після цієї машини рани в землі не загоюються десятиліттями, ерозія грунту гарантована.

Їхали таки недаремно.

 

Злі ведмеді запрошують на чебуреки в “Криниченьку”!

 Наталка Голомідова, журналіст