Після кількарічної перерви художниця та авторка текстів Весела Найденова потішила глядачів новою виставкою під назвою “Тінь імператора”.

У фортечній галереї “Арт на Мур” – як картини з уже відомих мексиканського та балканського циклів, так і цілком нові графічні роботи, які стали для багатьох сюрпризом. Виявилося, що останніми роками Весела готувала ілюстрації для книжки дитячих казок, яка ось-ось вийде друком. 

Назва виставки обіцяє інтригу. Як пояснює художниця, це лише назва давньої казки для дорослих, написаної ще у 1995 році: “Тінь імператора підсвідомо проявляється у кожної жінки – у мене це виявилося у казці”. Втім, незалежний дослідник Сергій Ворон, укладач мистецького альманаху з однойменною назвою, який презентує творчість Найденової, а також художників Леона Кондрачука та Миколи  Павлюка, вбачає у цьому словосполученні певну фатальність.

 

“Її буремна юність пройшла-промайнула в численних мистецьких акціях, імпрезах, бієнале, перформансах, інсталяціях, сумісних та персональних виставках, в напруженій дослідницькій роботі з вивчення іконографії монастирів на рідних їй Балканах. Але повсюдно вона змушена була лише перебувати в «тіні» якогось із визнаних нею ж або нав’язаних їй андеграундових «імператорів». Врешті решт, все ж таки настав період «одужання та дорослішання», після чого Веселка остаточно відсторонилась від гамірних білямистецьких тусовок, «зайшла в свій чарівний світ-“задзеркалля” і саме через це перестала існувати для альтернативного та формально-мистецького «світів»  м. Станіслав… Та все ж час настав. Тінь Імператора покинула свого «повелителя» і, як в однойменній казці Найденової, стала звичайною жінкою, що усвідомила себе як Особистість”.

 

Весела дозволяє своїм прихильникам робити власні висновки і зауважує, що усі періоди її творчості абсолютно різні і картини дорослішали разом із нею. “Найперший цикл “Мексика” створювався в той період життя, коли було найбільше сподівань – перший курс, я тільки вступила в університет, хочеться жити, творити”, – згадує вона. В цей час художницю зацікавила етнографія. Картини з цього циклу натякають на спільне генетичне коріння усіх народів.

“Балканська жара” – найяскравіший етап творчості Веселки, мабуть, її візитна картка. Попри те, що в цей час вона пробувала себе як науковець, готуючи дисертацію і досліджуючи іконопис у балканських монастирях, серія картин вийшла напрочуд легкою і життєрадісною. Зелені та сині жінки, картаті хустки, барвисті суконки. Та це тільки на перший погляд. Найвиразніші картини цієї серії – “Я люблю ПМ” та “Мій друг АКМ”, на яких зображено жінок зі зброєю. Це не стільки прояви фемінізму та емансипації, як позагендерний протест проти війни. “Коли на Балканах розпочався міжетнічний конфлікт і американці почали бомбардувати Сербію, бомба випадково впала на город моєї сестри. Вона мешкає у Софії, в Болгарії, бомбу загубили неподалік її хати в кінці городу. Тоді я подумала, що все, янкі – гоу хоум, і намалювала балканок зі зброєю – щоб ніхто не пхався на Балкани”.

Сині жінки Найденової породили нову серію відгуків у зв’язку з виходом фільму “Аватар”. Художницю це насмішило, адже малювала цей цикл за 10 років до виходу кінострічки. Каже, хотіла зобразити жінку такою, якою її ніхто ще ніколи не бачив.

 

Останніми роками художниця захопилася графічними ілюстраціями до власних казок. Карпатська серія ілюстрацій незабаром прикрасить дитячу книжечку, що має вийти друком цієї осені. Казки писалися, починаючи  1995 року, а ілюструвати їх художниця довго вагалась. “Мені здавалося, що це має зробити хтось інший, що мені не вдасться зробити так, як я задумала, а потім все сталося само собою”, – пригадує художниця.

Карпатська серія казок, як і написаний у співавторстві з Ярославом Яновським роман “Долина Бельведеру”, мають одну спільну рису. “Коли я пишу казки чи роман, то уявляю собі текст як фільм. Пишу більше як художник, ніж як письменник – хочеться, щоб людина, коли читає, бачила готовий образ”, – каже Весела. Сюжети переважно побудовані на почутих історіях та легендах. Скажімо, в основі казки “Чарівне зілля” історія про зміїне царство, яку переповів дідо Ярослава Яновського. Якось йому пощастило побачити, як змії збиралися разом на зимівлю – їх було так багато, що землі не було видно. Так народилася казка про доньку зміїного царя, яку вигнали з царства за те, що вона допомогла одному хлопцеві знайти чарівний корінь. А ще кажуть, що змії знають, де ростуть лікарські рослини і де заховані коштовності. Словом, запрошуємо у казку!

 

Наталка ГОЛОМІДОВА