Тема скандального законопроекту №2450 про мирні зібрання, спроби ухвалення якого неодноразово викликали протести громадських організацій та профспілок по всій Україні, знову на часі.

Причин для цього одразу декілька: по-перше, продовжує зростати кількість протестів у країні, чисельність невдоволених діями влади зростає. По-друге, нещодавно, прес-служба Президента України Віктора Януковича повідомила, що допоміжний орган при Президентові України – “Координаційна рада з питань розвитку громадянського суспільства” – схвалив текст пропозицій щодо проекту нового спеціального закону про протести в Україні та звернувся до Представника Президента у Верховній Раді Юрія Мірошниченка та інших депутатів з проханням внести цей проект на розгляд парламенту. Про необхідність прийняти цей закон йдеться також у щорічному посланні Президента до Верховної Ради. 

Представники низки правозахисних організацій та громадські активісти б’ють на сполох: «Закон Януковича-Захарченка-Ставнійчук» про протести в Україні у разі його ухвалення парламентом призведе до різкого збільшення неправосудних судових заборон мирних протестів та масових випадків кримінального переслідування протестувальників. А також – до ухвалення нових антиконституційних рішень місцевих органів влади, які обмежуватимуть свободу мирних зібрань.
Про загрози законопроекту й можливі «закручування гайок» та ситуацію із мирними зібраннями в Україні сьогодні спілкуємося з Михайлом Лебедем – членом правління Інституту “Республіка”, делегатом ВМГО “Фундація Регіональних Ініціатив” у Всеукраїнській ініціативі “За мирний протест!”
– Пане Михайле, яку маємо сьогодні ситуацію у питанні мирних зібрань в Україні на законодавчому рівні?
Законодавство про мирні зібрання в Україні, як, наприклад, і в Великобританії, міститься у низці норм: ратифікованій Верховною Радою Європейській Конвенції з прав людини, Конституції України, кодексах про адміністративні правопорушення, кримінальному та про адміністративне судочинство, а також в декількох інших законах. Зокрема, свого часу право на проведення певних видів мирних зібрань було звужене парламентом у законах “Про свободу совісті та релігійні організації” та “Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)”. Тепер робітники, профспілки, робітничі колективи, релігійні активісти та організації змушені маскувати власні страйки і релігійні заходи, щоб ті відповідали ст.39 Конституції.
– В чому ж небезпека спеціального закону, який би врегулював питання мирних зібрань? 
Небезпека ухвалення саме спеціального закону про протести полягає в тому, що свобода мирних зібрань може бути звужена і забюрократизована щодо усіх видів мирних зібрань в Україні. Мінімум одинадцять разів український парламент намагався ухвалити спецзакон, проте досі не спромігся.

– Яким чином працює механізм проведення зібрань в Україні на сьогоднішній день?
На сьогодні для того, щоб провести мирне зібрання, достатньо заздалегідь повідомити про цей намір відповідний орган місцевого самоврядування чи виконавчої влади (ст.39 Конституції). При цьому проведення мирного зібрання без попереднього повідомлення про нього де-юре не є кримінальним чи адміністративним правопорушенням (ст.22 Конституції). Конкретні строки сповіщення влади про мирні зібрання відсутні (Рішення Конституційного суду No. 4-рп/2001 від 19.04.2001). Обмежити право на мирне зібрання може тільки суд. Міліція розганяти мирні зібрання права не має, але має реагувати на кримінальні чи адміністративні правопорушення під час зібрань.

– Яким є досвід регулювання цього питання у демократичних країнах, де спеціального закону про мирні зібрання немає?
Як і поки що в Україні, спеціального закону про мирні зібрання немає, зокрема, в Норвегії, Ірландії, Данії, Великобританії, Швейцарії, Канаді та США. У Фінляндії можна усно чи письмово повідомляти поліцію за 6 годин до заходу, в Іспанії – за 24 години, у Вірменії про зібрання за участі менше 100 осіб можна взагалі не повідомляти, у Молдові – про зібрання за участі менше 50 осіб, у Литві – про зібрання за участі менше 10 осіб. Франція з 1881 року не потребує обов’язкового повідомлення про мирні зібрання взагалі.
– Які конкретні загрози у тексті нового проекту закону?

Він не зовсім новий, оскільки і його структура, і більшість небезпечних норм «перекочували» зі скандально відомого законопроекту №2450. Цього разу влада пропонує узаконити обов’язок повідомляти владу про протест за 48 годин, що в українських умовах дозволить судам заборонити будь-яку акцію. Проект пропонує також забюрократизоване визначення «спонтанних зібрань», яке дозволятиме затримувати протестантів і судити за невиконання рішення суду. Бо ні судовому виконавцю, ні «беркуту», ні міліції неможливо буде довести, що твоє зібрання «спонтанне». Проект також актуалізує кримінальне покарання за невиконання судової заборони – три роки в’язниці або штраф від 8500 до 17000 гривень, а також лишає можливість адмінарешту протестувальників на строк до 15 діб відповідно до низки статей адмінкодексу. Також проект пропонує, щоб відсутність повідомлення сама була причиною для судової заборони.
– Як гадаєте, чи будуть спроби проштовхнути проект закону до осені?

До осені проштовхнути проект через перше читання влада вже не встигає. Але встигнути зареєструвати може.
– Яким, на Вашу думку, має бути врегулювання цього питання? Чи є шанси, що громадські об’єднання будуть почуті, а їхні рекомендації до проекту закону про свободу мирних зібрань – враховані?  

Найкращий варіант – не ухвалювати спеціальний закон взагалі, а внести зміни у вже чинні закони, норми яких зараз заважають проведенню мирних зібрань. Чому? Ключові правки від громадськості в проект влади включені не будуть – на Банковій вже чітко домовились про 48 годин і не спонтанні «спонтанні» протести. Проте через знайомих депутатів ми зареєструємо альтернативний проект без строків повідомлення та зі справжніми спонтанними акціями. Це принаймні створить дискусію у парламенті. Виграти вдасться, лише якщо громадськість підніметься проти проекту від влади. Тоді законопроект «провалиться» під час голосування.

Підготував Тарас МАЛИЙ