У людини завжди є вибір. Навіть якщо ти – племінниця колишнього головного лікаря області, працюєш в обласній лікарні і при цьому на авто збиваєш двох жінок на пішохідному переході, ти можеш залишитись людиною. Можеш надати першу допомогу, адже ти – медик, відвезти потерпілих у лікарню, оплатити лікування. І найголовніше – вибачитись! А можеш вчинити так, як зробила Мар’яна Семенова, яка збила на переході матір із дочкою і докладала усіх зусиль, щоби суд, який тягнувся три роки, визнав винними тих, хто від неї потерпів.

Мар’яна Семенова, лікар за фахом, намагалася переконати суд, що дві жінки самі кинулися на авто, щоби заробити грошей. Йшлося навіть про те, що вони їй пошкодили машину. Ця історія, яка трапилася ще три роки тому і описана у статті “Дякуй, що жива лишилася!”, викликала великий резонанс серед читачів «ГК». Не дивно, адже йдеться про звичайних людей, які не можуть добитися справедливості ні в міліції, ні в суді, бо не мають “блатів” чи грошей на хабар. Таких справ сьогодні в Україні тисячі. Йдеться не лише про особисту кривду, а й про довіру до держави. І саме такі справи врешті породжують в головах українців переконання, що ніякої держави не існує, а є вовча зграя, і ти один проти неї.

Нещодавно суд таки поклав крапку у цій історії. У те, що Оксана Левицька з донькою Лілею напередодні Великодня три роки тому кинулися на авто просто посеред пішохідного переходу, ще й під вікнами УБОЗу, суддя не повірив. Суд навіть зобов’язав виплатити матері з донькою моральну компенсацію – аж 500 гривень! Логічно було б припустити, що горе-водія визнали винним. Але цього не сталося. За наїзд на двох пішоходів проти Мар’яни Семенової навіть не порушували кримінальної справи. Вона лише сплатила моральну компенсацію та покрила витрати за придбані Левицькими ліки. Вийшла сухою з води.

Правосуддя вкусило себе за хвіст. Адже немає кримінальної справи – немає ні винних, ні потерпілих. Усім нам пропонується затямити: якщо у вас ні блатів, ні грошей і на пішохідному переході вас збиває машина, водій якої вважає, що схопив Бога за бороду, – ви лузер. Зрештою, прецедентів достатньо.

Та головне – не припиняти боротися. Писати скарги, судитись, знову писати скарги.  Те, що Левицьким вдалося виграти хоча б цивільну справу проти родички головлікаря, вже є великим успіхом.

“Все відбувалося не в рамках закону з самого початку, адже мати і дочка були збиті на переході, що вже свідчить про порушення правил дорожнього руху”, – наголошує адвокат Володимир Бандура. Втім, довести те, що порушення мало місце, завадили правоохоронці. Затримавши матеріали справи більше місяця і передавши їх до суду в останній з можливих днів, міліція по факту вигородила “винного”. Суддя, отримавши документи занадто пізно, не зміг притягнути до адміністративної відповідальності громадянку Семенову: вийшли всі терміни. За все це один даішник відбувся лише доганою.

Обставини сприяли Мар’яні Семеновій одразу після аварії. Єдиним свідком наїзду був працівник відділу внутрішньої безпеки МВС, який, зі слів Левицької, виявився знайомим Семенової. А після  аварії Оксану Левицьку у міській лікарні №1 прийняв травматолог-однокласник Семенової. Як згодом підтвердили обстеження, Левицька отримала перелом носа, струс головного мозку і забій плеча, але травматолог наполягав на тому, що жінка неушкоджена і може повертатися додому. Без обстеження і діагнозу! Медик сказав закривавленій 50-річній жінці, що її нудить, бо вона вагітна! Щоб отримати письмове підтвердження, що у неї струс мозку, Оксані Михайлівні довелося звернутися в іншу лікарню. Травматолог теж відбувся доганою за порушення медичної етики.

Під час слухання цивільної справи Мар’яна Семенова намагалася переконати суд не лише в тому, що Левицька з донькою навмисне кинулися на її авто. А й що потерпіла не купувала ліки, а бігала по аптеках і випрошувала фіктивні чеки. Найбільше Оксану Михайлівну обурило те, що в суді вона почула, начебто впродовж всього часу її перебування у лікарні Семенова носила їй соки і фрукти і всіляко допомагала у лікуванні… І це все говорила лікар, яка продовжує далі працювати в обласній лікарні, де про цей інцидент, мабуть, не знає ніхто, крім її родичів.

Кілька років тому на пішохідному переході у мене на очах збили мою матір. За кермом також була жінка. Було 1 вересня, і ця заклопотана мама на “Запорожці” мчала на лінійку до сина. Не побачила зеленого на світлофорі. Вона була значно біднішою, ніж моя мама, не мала ніяких блатів, але й не збиралася їх шукати. Безмежно вибачалася і так перепрошувала, аж було незручно. Оплатила усе необхідне лікування до копієчки. Справді носила в лікарню соки і фрукти, слідкувала за ходом лікування. І щиро дякувала Богові, що мама залишилася живою. У людини завжди є вибір.

P.S. Прізвища учасників цієї історії змінено з етичних міркувань.

Наталка ГОЛОМІДОВА, журналіст “ГК”