Днями голова партії “За Україну!” В’ячеслав Кириленко відвідав Прикарпаття.

Івано-Франківську провели збори активу й переобрали голову міської організації  «ЗУ»: ним став Віталій Перевізник. Такі заходи відбуваються по всіх областях: партія, яка недавно відмовилася вливатися в «Батьківщину», оновлює мережу й кадри. Навіщо? Чи не ставить це вкотре під сумнів єдність опозиційних лав? На що сподівається В’ячеслав Кириленко?

 

 

– Пане В’ячеславе, останнім часом ані Ви особисто, ні партія майже не присутні в інформаційному потоці. Це брак ідей, ресурсу, згода на розчинення в опозиційній масі чи вичікування якогось слушного моменту?

Ми робимо свою роботу, вносимо свої законопроекти, оприлюднюємо свої ініціативи. Якісь ЗМІ про це повідомляють суспільству, а якісь – ні. Думаю, що це не стосується спеціально партії «За Україну», це стосується багатьох активних людей, діяльність яких у той чи інший спосіб свідомо приглушується у ЗМІ. Думаю, що це в інтересах влади. Але це не знімає відповідальності з нас самих – треба бути активнішими.

Ми не збираємося розмінюватися на якісь дрібниці і шукати присутності в інформаційному полі будь-якою ціною. Наприклад, ціною акцентування на розбіжностях із більшістю фракції з тих чи інших питань, як це роблять деякі колеги… Я вважаю, що такий підхід неправильний.

– Останній запис на Вашому персональному блозі – це пояснення причин, чому партія відмовилася від злиття з “Батьківщиною”, відповідно – і від участі в об’єднавчому з’їзді “Батьківщини” й “Фронту Змін”. Ви говорите про ідеологічні розбіжності, а можна конкретизувати? Чому ідеологічні розбіжності не заважали потрапити у прохідну частину виборчого списку, а об’єднуватися зараз – заважають?

Річ у тім, що є спільне стратегічне завдання – це зміна режиму Януковича. Разом з тим це є програма необхідна, але не вичерпна. Єдність у боротьбі проти Януковича – сильна і вмотивована. Тут ми бачимо всі справи спільно. І чим швидше відбудеться зміна влади в країні – тим краще для країни. Наше головне завдання – це перемога на чесних і демократичних президентських виборах, якщо вони такими будуть. А в частині позитивної програми в нас завжди були відмінності. В тому числі й коли формувався список. Ідеологічна платформа Об’єднаної опозиції створена лише на вибори, і вона є предметом компромісу. Там немає багатьох речей, які, на мою думку, мали би бути присутні у програмі Об’єднаної опозиції.

– А саме?

Акцент на євроатлантичній інтеграції, акцент на визнанні учасників національно-визвольної боротьби, ціла низка необхідних гуманітарних акцентів, в тому числі мовний тощо.

Отже, з погляду спільної боротьби з режимом Януковича ми не маємо розбіжностей. Ми були, лишаємось і будемо в фракції «Батьківщина». Та з точки зору партійного будівництва – є розбіжності. «За Україну» – національні демократи. Я прихильник відродження національної демократії. Вважаю, що цей політичний напрямок обов’язково в Україні має бути присутнім. Такий класичний, консервативний напрямок, який забезпечує державницький поступ України. А зараз він поруйнований. Та це не означає, що він не буде затребуваний уже найближчим часом. Маю на увазі найближчим часом в політичному вимірі.

– Щось знаєте?

Не більше, ніж Ви чи будь-який інший громадянин. Це просто мій погляд на речі.

– А як Ви взагалі оцінюєте злиття опозиційних партій? Бо ж, насправді, у “Фронту Змін” і “Батьківщини” теж ідеологічних розбіжностей не бракує. Гадаєте, це об’єднання може бути ефективним?

Питання не зовсім до мене.

Ми пояснили, чому не взяли участь в об’єднанні: рішення приймали на засіданні депутатської групи. Для нас така позиція створить ускладнення, адже завжди на тих, хто окремо, дивляться скоса… В тому числі й у фракції.

– Це означає ослаблення позиції Вашої групи у фракції?

Це віддалення центрів прийняття рішень, причому як на етапі до президентської кампанії, так і після Януковича. З точки зору буденного політичного праксису, це рішення, яке нам не додає дивідендів. З точки зору світогляду – для нас це набагато комфортніша ситуація, ніж та, коли би ми влилися в партію «Батьківщина». Я Вас запевняю, через 2-3 місяці почався би процес виключення нас із лав «Батьківщини». Там не так сказали, там не те пропонуєте… Ми до цього не звикли.

– Помітно, що Ви старалися не брати участі в якихось внутрішніх чварах, але недавно, в квітні, також не витримали і у Твітері назвали маразматичним рішення керівництва, яким заборонено у виступах згадувати партію «За Україну».

Підтверджую, на фракції прийняли маразматичне рішення, що депутатам, які належать до інших партій, не можна оголошувати назви своїх партій під час виступів у парламенті. Оскільки ніхто їх і не називав, крім нас, то рішення стосувалося персонально чотирьох чоловік. Я був на тому засіданні фракції і попрохав, звернувся до колег не ухвалювати цього абсурдного рішення, бо ми не зможемо його виконати. Оскільки рішення все-таки було протягнуто, то я вважав за правильне подати у відставку з посади заступника голови фракції, але повідомити, що виконувати рішення ми не зможемо. Ми його і не виконуємо! А фракція нібито про нього призабула…

– Я Вас не те, щоби провокую стати другим Гриценком, але – чи багато такого маразму в опозиції зараз?

Не думаю, що в опозиції більше маразму, ніж у владі. Точно менше, тому що там – одобрямс без обговорення. У нас навпаки, все, місцями аж занадто, дискутується. Питання тільки в тому, щоб не дискутувались загальнозрозумілі речі, а саме ті, які можуть викликати різне читання. Якщо ж хтось буде ламати когось через коліно і тільки свою «єдино правильну» картину світу проштовхувати – то рано чи пізно він зрозуміє неможливість такого підходу. Ключ до єдності Об’єднаної опозиції – саме в цьому.

– Це сказано до Арсенія Яценюка?

Це сказано до колег по фракції.

– Як взагалі оцінюєте Яценюка як лідера опозиції? Чого йому бракує, на Вашу думку? Які в нього є переваги?

Та він сам знає, що йому бракує! Ми давно знайомі і в уряді разом працювали…

Я вважаю, що його амбіції, в тому числі і президентські, мають під собою підстави. Якщо він не буде робити значних політичних помилок, то ці амбіції, можливо, і реалізуються. Але для мене питання безвідносне до прізвища – Яценюк чи якесь інше –  до будь-кого, хто хоче стати президентом: ну став, і що він буде робити далі? Одного разу ми вже перемогли – ціною надзусиль, а потім за 7-8 місяців все втратили. Саме тому, що не було жодної нормальної програми і ще більше – не було бажання відстоювати ключові моменти, з якими ми перемогли. Я не хочу цього повторення вдруге. До речі, саме тому так складно йде ця опозиційна боротьба. Довіри народу в необхідній кількості ж немає! А це все – відголос ще тих часів, тих подій.

Та можна і з цієї ситуації вийти: активністю, переконуванням, не зважаючи ні на що, ходити до людей, доносити їм правду. Все це можна. Це спрацює тоді, коли ми покажемо спільну і зрозумілу позитивну програму дій. Для мене це питання ключового характеру.

– Ви берете участь час від часу в акціях «Вставай, Україно!»…

Як у Донецьк треба їхати, то я поїду, звичайно. А як у Львів, то не поїхав…

– Так от, це і є тим ходінням і донесенням? Навіть Юлія Володимирівна щось не в захваті.

Я не скажу, що все відбулося бездоганно в кожному місті, але без цієї акції теж не можна. Вона ж не самодостатня, вона – в ланцюгу багатьох мітингів, протестів, зустрічей, спілкувань, які неодмінно мусять бути, щоби вийти на критичну кількість розуміння ідей опозиції у міру наближення президентської кампанії. Тому мітинги мусять бути! А те, що вони не завжди були вдалі, – я визнаю це. І напевно, це було причиною заклику Юлії Тимошенко їх припинити. Вони й припинені на сьогодні. Що буде з вересня – зберемось і будемо радитись.

– Чому, на Вашу думку, довіра до опозиції так повільно росте, якщо взагалі росте? В чому ключові помилки?

Я згоден з Вами в тому, що довіра недостатня. Але я не можу сказати, що довіри немає взагалі.

А тут все: і невдачі минулої влади, до якої багато хто був причетний у тій чи іншій формі з нинішніх політичних персоналій, це і відсутність чітких послань від опозиції до людей, це і наявність багатьох кандидатів. Вже зрозуміло, що офіційно їх буде три.

Та у міру наближення до президентських виборів 2015 року, я думаю, спостерігатиметься процес мобілізації людей. Вони почнуть визначатися остаточно і, дивлячись на претензії, які у всі часи і у всіх народів до опозиції є, будуть вибирати, що для них головніше: панування Януковича чи зміни в Україні. Думаю, що все-таки критична маса людей буде за зміни в Україні.

– До питання довіри. Ви приїхали на Франківщину нагадати про себе, мобілізувати прихильників. А Ви стежите за тутешнім політичним життям? Від Прикарпаття, яке фактично поділили “Батьківщина” і “Свобода”,  маємо свіжу «тушку» – депутата від «Батьківщини».

Так, це дивно! Головна відповідальність завжди лежить на людині, яка зрадила. А причини тушкування – зовнішні чи внутрішні — це вже питання дискусійне. Є і зовнішні, і внутрішні. Істина десь посередині лежить.

– Ви не йдете з цієї фракції, не плануєте зливатися в одну партію, а де тоді бачите електоральну нішу Вашої партії «За Україну», яку було б великим перебільшенням назвати помітним гравцем на політичному полі? В чому її призначення, наприклад, в контексті 2015 року?

В контексті 2015 року ми будемо брати участь у президентській кампанії, але не будемо висувати свого кандидата. Ми підтримаємо опозиційного кандидата. Швидше за все, це буде лідер фракції “Батьківщина” Арсеній Яценюк, якщо на свободі не буде Юлії Тимошенко. Теоретично припустити таку можливість ми повинні.

– Тобто Ви не вірите в чутки, що Янукович все-таки випустить Тимошенко, виконає вимоги Євросоюзу і т.д.? Днями Яценюк також заявив, що в нього є така інформація…

Можливо, я занадто скептичний, але я не вірю навіть у можливість лікування Тимошенко за кордоном. А те, що Янукович позбавить її можливості балотуватися у кампанії 2015 року, – то це аксіома просто.

– Ви позиціюєте себе як національна консервативна сила, десь пробуючи влізти на територію «Свободи». Думаєте, вистачить сили її посунути?

Переді мною не стоїть завдання посувати «Свободу» чи будь-кого. Моє завдання пропагувати власний погляд на речі. Якщо він отримає підтримку українців, значить ці ідеї затребувані, вони корисні й потрібні.

Український електорат, патріотично налаштовані виборці завжди орієнтувалися на якусь одну з політичних сил. Раніше Народний Рух був лідером симпатій. Тепер, після радикалізації мовного питання і наступу на все українське, ця підтримка перейшла до «Свободи». До речі, перейшла закономірно і по праву. З іншого боку, патріотичний електорат все ж не вичерпується 10 відсотками. Це ж значно більша кількість людей, які бачать своє майбутнє і майбутнє своїх дітей в Україні. Разом з тим, вони, може, не такі цілісні в своїх поглядах, як виборці «Свободи».

Наша головна мета – в тому, щоб унеможливити відкат України назад, до бездержавного стану.

– Дивно і сумно чути це на 22-ому році незалежності, Вам не здається?

Ні. Не дивно. Можна навіть не помітити, як це де-факто відбудеться. Є маса інструментів, у яких залучена Україна і за допомогою яких державний суверенітет буде вимиватися аж до часу Ч, коли потрібне буде чиєсь індивідуальне чи колективне рішення для того, щоб його позбутися остаточно. Це питання актуальне всі 22 роки незалежності.

– Що, на Вашу думку, може у 2015 році завадити Януковичу перемогти вдруге? Адже відповідь не така очевидна, як цього хотілося б опозиції.

Я тут маю свою думку, і вона полягає в тому, що у випадку чесних і несфальсифікованих виборів Янукович не має жодних шансів перемогти в 2015 році. А якщо на меті буде фальсифікація, як це було зроблено в 2004 році, то будь-який кандидат від опозиції в другому турі йому програє. Точніше – напишуть, що він програв. В тому числі й Кличко, якого дехто називає найбільш придатним, щоб перемогти Януковича. Тому завдання опозиції – це, по-перше, запобігти фальсифікаціям або бодай масованим фальсифікаціям, а по-друге, змобілізувати своїх прихильників після того, коли переможений президент всупереч усьому буде знову оголошений переможцем і чинним президентом ще на 5 років.

– Без Майдану не обійтися?

Не обійтися!

Майдан чи інші форми громадянського спротиву – все це ще буде.

– Гадаєте, що Віктор Федорович, як колись Леонід Данилович, подивиться у вікно – а там сотні тисяч народу, і він скаже – гаразд, третій тур?

Віктор Федорович зробить все, щоб не допустити сотень тисяч. Треба, щоб навіть подивитися у вікно у нього можливості не було – у цьому їх відмінність з Леонідом Даниловичем. Це і є мобілізаційний план для опозиції. Наші прихильники повинні чітко розуміти ще до першого туру, що здобути перемогу ми зможемо в тому числі власною активною громадянською участю у встановленні чесних результатів виборів.

– Як Ви ставитеся зараз до Луценка, який вийшов на люди з ідеєю Третьої республіки? Ви ж друзі? Не плануєте працювати разом?

Все може бути.

Луценко сам по собі фігура неординарна, а зараз – особливо. Луценко намагається ввійти в такий змістовний контекст, де політика – це програмований текст, який має бути сприйнятий виборцями і який потім необхідно чітко виконувати політикам. Я з ним тут повністю згоден.

– Це очевидні речі.

Так! Але мало ким виконуються! Це само по собі складне до реалізації. Бо життя набагато складніше, ніж будь-яка програма. Багато в кого не вистачає політичної волі, людської волі, щоби хоча половину програми довести до реалізації. І це якраз той злий жарт, якщо так можна м’яко висловитися, який життя зіграло з Помаранчевою революцією і усіма її лідерами. Тому те, що робить Луценко, — це цікаво. Я думаю, що йому цікаве те, що роблю я. А чи буде якась координація зусиль чи навіть проект — то це покаже життя!

 

– Не зовсім зрозуміло, за який кошт Ви збираєтеся розвивати Вашу партію?

Ми будемо сподіватися на власну активність, яка й дасть нам результат.

– Чому читач має повірити в якусь абстрактну активність, знаючи, що всі партії живуть із спонсорських грошей?

Виборець буде дивитися на дії людей, які перебувають в партії, на заходи, які проводить це середовище, на вчинки, і з цього вже робити якусь загальну картину. Якщо в нас буде інформаційна можливість донести свою думку до людей, я думаю, буде й успішний результат. Можу Вас запевнити, що ми будемо працювати досить активно.

Розмовляв Сергій БОРИС