Цього року на “АртПолі” в програмі буде група з Росії – “Рви Меха оркестр”. Це авторський проект, який заворожує і шокує. З перших акордів всі цензурні слова закінчуються і залишаються самі емоції. Новосибірська горюча суміш ска-панку, реггі, латини та балканської музики. Розривні звуки баяна і мідних духових, смішні та гострі тексти створюють чудовий колоритний драйв.

З альбомами «Моряки і олігархи» та «Ключ на 32» Оркестр об’їздив всю Росію, виступав з такими монстрами, як Емір Кустуріца та “The No smoking orchestra”, “Gogol Bordello”, С. Шнуров, Спітфаєр і т.д. Словом, нестримні танці та сплески адреналіну гарантовані вже з перших акордів. Не проґавте цю групу в Унежі на великій сцені. “АртПоле” кличе!

– Ви в Україні вперше?

З концертом – так.

– Як у вас з аудиторією? Є місця, де приймають краще, а де гірше?

Важко сказати, скрізь нас слухачі приймають добре. Концерт – це шоу, маленьке життя. Ми працюємо з публікою, йде обмін енергетикою, емоціями. Бувають рідкісні винятки, точніше, бували раніше, напевно, коли формати майданчиків не зовсім правильно підбиралися. Під нашу музику важко всидіти на місці. Навіть на концертах в Ангарську (суворе місто) було жарко. Музика дуже зближує, навіть абсолютно різних людей. І навіть якщо людина не меломан, а просто приходить, наприклад, в бар випити і не знайома з нашою творчістю, ми намагаємося грати так, щоб ця людина пішла відданим фанатом з пачкою дисків.

– Дивний феномен: ви з Новосибірська, краї не південні, а тут – балкан-біт. Я розумію – російська завзятість, відрив, а як ти думаєш, чому цей стиль став настільки популярний – адже вже весь світ повівся?

Ну, історично в Сибіру люди не всі з власної волі опинилися. Велике спасибі за популяризацію східноєвропейських мотивів у Росії треба сказати таким групам, як «Ленінград» і «Здоб ши здуб». Вплинули фільми Кустуріци, Гатліфа. Ну, і, напевно, кров грає. Дуже люблю цю музику. Багато слухаю. На жаль, в нашому місті, та й регіоні, не було нічого подібного. Довелося самому організувати. Гаряча еклектика року, ска, балкан, російської та неросійської вдачі – це і є “Рви Меха оркестр”!

– У вашому графіку досить багато концертів, ви вже живете з музики?

Так, намагаємося, в кожному разі. Кілька років тому з хлопцями вирішили, що треба займатися музикою, нею жити. А це означає, що на мирські справи не дуже багато часу залишається. На нормальну роботу при щільному концертному графіку важко влаштуватися. Тому є підробітки, зазвичай теж пов’язані з музикою (арт-директор, звукорежисер, викладач музики і т.д.).

– Росія – це величезна територія і аудиторія, а отже, ринок. Як взагалі з цим у вас – склалася професійна система? Букінг-агентства, тури і т.д.?

Все самі. Потихеньку виходить, спасибі інтернету. Сарафанне радіо, контакти. З розвитком інформації стало простіше. Раніше музиканти касети передавали провідниками. Або на «Блакитному вогнику» заспівав – і все добре.

– Співали?

На місцевих вогниках. У режимі міста це працює. На центральних каналах це неформат.

– Знайома ситуація. У вас, напевно, має бути багато замовлень на корпоративи – музика ж гаряча, запальна. Що може стати причиною відмови виступити?

Багато є причин! Наприклад, у політичних акціях намагаємося не брати участі. Технічні причини – якщо майданчик не відповідає мінімальним вимогам. Корпоративи є, так. Але, слава Богу, граємо своє, тому звуть зазвичай шанувальники, і там легко грати. Приємно і весело.

– Новосибірськ, академмістечко, знову ж, сибіряки – окремий народ. Що для сибіряків Москва?

Складні почуття. Місто-герой, столиця нашої батьківщини. Останні світові тенденції, звичайно, засмучують. Великий мегаполіс, вавилон. Фальшивий блиск… Мало життя, бізнес. Жити там не можна: занадто щільне населення, пробки, дорого, люди, як механізми, крутяться. Часто доводиться їздити, спілкуватися, і є з чим порівнювати. Менталітет людей, які живуть у Москві, відрізняється. А чому ти про Москву запитав?

– Цікаво було побачити реакцію. Є твердження – не знаю, міф це чи ні – що та Росія (Сибір, Схід) не дуже Москву і любить.

Москву не люблять, так.

– А що для вас Україна?

Україна красива, цікава. Я якось на авто подорожував з Криму в Новосибірськ. У мене багато родичів в Україні живуть. У Криму, Житомирі, мій дід родом з ваших прекрасних місць.

– Вислали діда в Сибір?

Історія замовчує…

– Щось про українську сцену знаєте?

Чесно кажучи, майже нічого… «Гайдамаків» чув, «Океан Ельзи», Сердючку і “Віагру”. Підозрюю, є цікавіші представники. А в плані музики навіть не сумніваюся: ваші краї повинні просто випромінювати енергетику місцевих ансамблів.

– Що маєш на увазі, кажучи про енергетику?

Справжній кураж живих інструментів. Зараз, наприклад, електронна музика якщо не витісняє, то серйозно конкурує з музикою інструментальною. Для мене звук, який музикант видуває чи з барабана витягує, рідніший, ніж, скажімо, грувер якийсь або ідеально рівний біт.

– Ви їдете в Західну Україну, батьківщину Бандери – не страшно? Про те, що москалів тут вішають, у вас говорять?

Не чув (посміхається). Музика людей повинна об’єднувати, та й сибіряки не зовсім москалі. Цікаво, до речі, буде. Моє враження від жителів півдня – вони більш розкуті, більш відкриті. Важко уявити собі, як вони москалів вішають (сміється). Хоча бачив пару разів у новинах, як націоналісти там провокували ветеранів на 9 травня.

– Ну ти ж розумієш, я думаю, що телевізор – це знаряддя зомбіфікації.

Ага. Тому не дивлюся його. Живі люди! На вулиці, а не в телевізорі та інтернеті.

– Що надихає і чого боїшся? От, скажімо, раз – і півроку немає концертів – такі страхи не мучать?

Надихає життя, події, образи, ліричні інтерпретації історій, музичні експерименти. Страхів немає, слава Богу. Треба бути чесним з самим собою,  музика грається, пісні пишуться. Може бути, настане час, коли нових пісень не буде, але це нормально. Старі веселі.

 

Розмовляв Влад ТРЕБУНЯ