На фестивалі “АртПоле”, який недавно відгримів у прикарпатському селі Уніж, відбулося декілька надзвичайно цікавих експериментальних проектів, серед яких і “Gutzul Magik Foundation”. Його автори – відомий московський актор і музикант Прохор Алексєєв і Олег (Мох) Гнатів – один із familia “Perkalaba”. Ось що задекларували автори проекту.

«Проект задуманий як поєднання двох культур, двох ментальностей, а саме давніх гуцульських замовлянь, які відіграють роль мантр, та сучасної електронної музики, що в цілому має справити на слухача глибокий психоделічний ефект, – пояснює Прохор. – Ідея, яка народилася в головах двох творчих людей, вчергове довела, що для мистецтва не існує кордонів і відстані не мають жодного значення!»

«Єдиним резистансом проти все більшої глобалізації й уніфікації світу є мікс культур. Випадок, коли потужна сакральна гуцульська коренева автентика з таємничими дохристиянськими магічними кодами змішується з урбаністичним електронним звучанням, мав би стати певним впливовим зрушенням свідомості на розуміння, що надія не втрачена. Живе, є і буде. Просто потрібно це усвідомлювати і відмовитись від страху. GМF — це і є спроба стати інструментом для знищення Страху, – доповнює Олег Гнатів.

Творити містичну Гуцулію на “АртПолі” також допомагали Остап Костюк з «Гич Оркестра», Олена Костюк, ві-джей група «Cube» і Наталя Мариненко з  театру «Дах».

Ми запросили до розмови Прохора Алєксєєва. Насправді Прохор Алексєєв – це творчий псевдонім московського композитора і актора Олексія Мостієва, засновника кількох російських музичних груп і проектів.

 

– “Gutzul Magik Foundation” – що це взагалі таке? Разовий проект, група, альбом?

“Gutzul Magik Foundation” – це для мене однозначно не разовий проект, а новий майданчик для творчих реалізацій у площині – назвемо її умовно – “Схід-Захід”. Не секрет, що у світі сьогодні величезна кількість музикантів експериментують у напрямку world music, змішуючи, здавалося б, те, що змішати неможливо. У нашому випадку ми йдемо начебто тією ж дорогою, але з покликанням на те, що гуцульську етнокультуру ще ніхто не препарував в такому музичному контексті.

– Як народилася ідея, що стало поштовхом?

Як це зазвичай буває серед людей творчих, після тривалого спілкування неминуче виникає колаборація. З Мохом з івано-франківської групи «Перкалаба» ми познайомилися через спільних друзів – пітерську групу “НОМ” – і відразу виявили багато точок дотику. Потім я почув проект Моха та Кузі (лідера легендарної групи «Брати Гадюкіни»), що вийшов під ім’ям «Ti, Хто Вiдають» і це навело мене на думку продовжити ідею змішування старовинних гуцульських магічних замовлянь з сучасною електронною музикою.

– Чим світу може бути цікава саме гуцульська культура?

Думаю, світ сам не знає, що йому цікаво. Тут, швидше, внутрішня необхідність розширювати свої творчі рамки і рухатися у незвідане. Упевнений, це шлях будь-якої мислячої людини!

– Як можна здогадатися, все це робиться на відстані, ти в Москві, Мох в Івано-Франківську, тобто через інтернет. А як вдається зберегти емоційну напругу і які відчуття з перших результатів?

Тут все залежить від ступеня взаєморозуміння, а відстані вже давно не відіграють ніякої ролі. Так навіть цікавіше. Два тижні тому ми виступали на фестивалі “АртПоле”, багато що було придумано буквально на місці, і я дуже задоволений результатом. У процес були залучені чудові візуальні художники з Івано-Франківська vj group “Cube”, львівський трубач і композитор Остап Костюк, музикант «Гич-Оркестру», художник-постановник театру “Дах” Наталія Мариненко та інші. Без них повноцінна реалізація цього проекту “живцем” була б неможлива.

– Давай трошки детальніше про виступ на “АртПолі”. Йдеться про поєднання електронної музики, візуальних проявів і магічних гуцульських текстів – ось ця магія якось проявлялася під час виступу, як це відбувалося?

Виступ являв собою подобу магічного ритуалу. За двома ширмами розташовувалися музиканти, так що глядачі могли бачити тільки їхні тіні. Під нічним зоряним небом на напівзруйновану стіну старого корівника проектувалися різні потойбічні малюнки та відеофрагменти, попутно вихоплюючи тіні рослин які стирчать перед стіною. Рослини погойдувала дівчина за допомогою прив’язаних до них ниток, періодично перерізаючи їх ножицями. І все це під атмосферну музику. Не обійшлося і без містики: на початку виступу глядачі могли бачити, як звідкись з-під землі з’явилася тінь юної гуцулки, яка почала танцювати і крутитись аж до самого кінця виступу, а потім також зникла в нікуди. Народ хрестився…

– Не страшно братися за такі речі? Адже Кузя пішов саме після альбому “Ті, Хто Відають”, який базувався теж на магічних текстах Гуцулії?

Можу тут тільки навести старе прислів’я: вовків боятися – в ліс не ходити! Як людина віруюча, я в прикмети не вірю, а отже, для мене вони не працюють.

– Як розвиватиметься проект далі?

Час покаже. Як будь-який некомерційний проект, який не має рамок і умов з боку “продюсерів”, покликаний розвиватися стихійно і на особистому ентузіазмі, якого поки що вистачає з надлишком. Зараз ми зайняті записом альбому, який, імовірно, повинен вийти восени. Планується також продовжити концертну діяльність в рамках різних фестивалів.

– Наскільки я розумію, проект синтетичний і відкритий, неспроста ж він названий “Фонд гуцульської магії”. Чи передбачаються подальші колаборації? Хто це може бути? Який артист цікавий для “Gutzul Magik Foundation”?

Я думаю, це може бути хто завгодно, кому є що сказати в рамках заданого напрямку. Із задоволенням попрацювали б з музикантами з “ДахаБраха”. Із західних артистів з “Dead Can Dance” або з “Massive Attack”, нехай це і фантастично звучить. У житті немає нічого неможливого!

– До речі, які твої відчуття від подорожі в Україну? Що москвича дивує в цій країні, а що засмучує?

В Україну я їжджу досить часто з метою саме отримувати позитивні емоції, і мені це вдається. Особливо цікава західна її частина. Тут ніби витає дух Європи, але при цьому є щось своє, дике. Радують люди, їх доброта і чуйність. У мене багато українських друзів. Після Москви (в якій я народився і виріс) це як гора з пліч. Москва – місто постійних стресів і протиріч. Засмучувати в Україні може тільки одне, те саме, що і в Росії, – похмура тупоголова влада, яка тягне наші народи назад, у печерні часи бандитського феодалізму.

– Ідеї пограти в горах з реальними гуцульськими музиками не виникало? Так би мовити, назад до коріння?

Дякую, що подали чудову ідею! Обов’язково обговорю її з Мохом на предмет реалізації, тим більше, що давно мрію вибратися в гори.

 

Розмовляв Влад ТРЕБУНЯ