Історія дерев’яних храмів у маленьких, закритих від світу селах, як правило, трагічна. Скільки церков згоріло, а скільки розібрала громада, сьогодні й порахувати важко. Церкві Вознесіння Господнього у селищі Ясіня пощастило, як то кажуть, від народження…

 

Відомий карпатський курорт Ясіня приваблював численних фотографів та етнографів, які увіковічнили гуцульський храм в десятках альбомів, ілюстрованих видань, поштівках та марках. Особлива любов чехів до естетики врешті виявилась в офіційному визнанні  Струківської церкви пам’яткою архітектури Чехословацької республіки після Першої світової війни. Відзнака ЮНЕСКО, отримана 21 червня 2013 року, у цьому ланцюжку є цілком заслуженою. 

Церква Вознесіння Господнього у Ясіні – одна з найкращих нині збережених гуцульських церков. Розкішний і водночас дуже скромний храм зачаровує своєю досконалістю і непретензійністю, на відміну від сучасних золочених помпезних Закарпатських храмів. На Закарпатті такий тип давньої архітектури є рідкістю. “Церква у Ясіні збудована у гуцульському стилі, але під галицьким впливом, – пояснює Василь Слободян, провідний науковий спеціаліст інституту “Укразахідпроектреставрація”, кандидат історичних наук, який представляв українські церкви на 37-ій сесії Комітету всесвітньої спадщини ЮНЕСКО у Камбоджі. – Таких церков на Закарпатті усього дві – в Ясіні і в Лазещині. Усі інші деревні храми зведені під марамуреським впливом”. Науковець припускає, що церкву могли збудувати майстри з Галичини, але відомостей про її будівничих не збереглося.

 

Рятівні ясени

 

Потрапити до Церкви необізнаним туристам буде непросто. У селі немає жодного вказівника. Орієнтиром служить магазин “АВС”, розташований на центральній дорозі неподалік від центру селища. Поруч із ним заправка. Зліва від магазину маленька стежка веде до підвісного моста через чорну Тису, а за ним до церкви рукою подати. Хоч насправді, аби дістатися до храму, ще треба піднятися на доволі крутий горбок. Як винагорода захеканим туристам – перепочинок у затінку ясенів, що ростуть довкола церкви.

У самому Єсінє, як називають рідне селище гуцули, на церкву кажуть “Струківська” – на честь пастуха Івана Струка, який, згідно з легендою, заснував село та заклав перший храм.

Оповідають, що пастух Струк разом із сином та отарою овець перейшов на Південні схили Карпат у пошуках затишної місцини. Знайшовши мальовничу долину, звідусіль закриту від вітру, пастух залишився випасати отару і незчувся, як настала зима. Перевали засипало снігом і повертатися назад з цілою отарою овець було б неможливо. Пастух вирішив залишитися зимувати. У гайку з ясенами він нашвидкуруч збудував кошару, загнав туди овець і залишив їх там до весни. Навесні Струк прийшов подивитися, чи залишилося від отари хоча б кілька овець, і був шокований. Вівці не лише вижили, але й дали приплід. Їсти вони могли лише ясени, які росли довкола. Струк зрозумів, що це справжнє чудо і він мусить віддячити Богові за це і збудувати церкву. Село, яке виросло згодом довкола церкви, отримало назву Ясіня на честь дерев, які врятували отару.

Цей переказ стосується попередньої церкви. Відомостей про те, коли вона була побудована, на жаль, не збереглося. Але місцина де стоїть Церква Вознесіння Господнього, сьогодні й досі називається Струківською. На одній із церковних фан у дерев’яному храмі сьогодні можна побачити зображення пастуха Струка з отарою овець. Струківську церкву звели у 1824 році, а дзвіницю позаду нього ще раніше – у 1813-му. Дзвіницю перенесли від іншої церкви у селі, яка згоріла у 1820 році.

Гуцульський храм збудований без жодного цвяха і майже весь покритий гонтом. Один з найцінніших сакральних об’єктів церкви – знамено ХІХ століття із зображенням Святого Іштвана, короля Угорщини. Різьблений іконостас зберігся з часів будівництва церкви, однак його ще досить давно було перемальовано. Якщо не вдаватися у з’ясування мистецької цінності, можна насолодитися дивовижно наївними ликами святих, які наче повторюють Христове: “Будьте, як діти”.

 

Золоте століття

 

На унікальну гуцульську церкву почали звертати увагу дуже давно. На території Австро-Угорщини, до якої Закарпаття належало до 1918 року, таких храмів практично не було. Відтак угорці дивовижного храму не чіпали. Ще наприкінці 19-го століття Струківська церква почала з’являтися на картинах чеських художників. А з 1918 року, відколи Закарпаття увійшло до складу Чехословацької республіки, для Струківської церкви розпочалися “золоті часи”. Художники та фотографи увіковічнили гуцульський храм у багатьох альбомах, неодноразово виходили поштівки з її графічним зображенням. Найвідомішою була серія поштівок, розроблених чеським графіком на прізвище Вулька. Цікаво, що Струківська церква і дзвіниця вийшли на двох окремих поштівках.

У 1926 році чехи видали серію “державних” поштових марок, які клеїлися на конверти на території цілої республіки. Одна із марок була присвячена Церкві Вознесіння Господнього. Марка із зображенням дерев’яного гуцульського храму вийшла у червоних тонах. У 1930-ті роки Струківська церква вважалася своєрідним символом Підкарпатської Русі (під такою назвою Закарпаття на правах автономії входило до Чехословацької республіки). Вже за кільканадцять років марку перевидали: унікальні обставини, в яких вона з’явилася на світ, зробили звичайний клаптик паперу з зображенням храму справжнім раритетом.

Восени 1938 року після розвалу Чехословацької республіки Підкарпатська Русь, або Карпатська Україна, заявила про намір здобути незалежність. У лютому 1939-го року  закарпатці обрали демократичний Сейм, який мав вирішити подальшу долю автономії. 15 березня Сейм ухвалив рішення про незалежність Карпатської України. А вже наступного дня Карпатську Україну захопили угорські війська. Держава, яка проіснувала 1 день  і не встигла створити ні власного війська, ні поліції, встигла, однак, випустити одну-єдину марку – з зображенням Струківської церкви. На марці зберігся напис: “1.Сойм, 2.ІІІ.1939”. Закарпатці використали графічне зображення храму з чеської марки, але видали її у синіх тонах. Сьогодні цей раритет зберігається у приватних колекціях. Церква Вознесіння Господнього з Ясіні хоч і стала символом Карпатської Русі, але державу не вберегла.

 

ЮНЕСКО – майже без претензій

 

У Радянські часи Струківська церква також перебувала у реєстрі пам’яток державного значення. Дерев’яний гуцульський храм на Закарпатті увійшов до всіх відомих путівників та туристичних маршрутів. Сьогодні милуватися диво-храмом приїжджають численні туристи з Чехії, Словаччини, Польщі, Угорщини, Португалії та інших країн.

Серед 8 українських церков, які увійшли до списку ЮНЕСКО, церква у Ясіні є у досить доброму стані. У храмі почергово проводять Служби Божі греко-католицького та православного обряду (московський патріархат), адже церква перебуває під подвійною опікою. У 2006 році спільними зусиллями голови ОДА, селищного голови та греко-католицького священика о. Василя Соколовича церкву перекрили новим ґонтом. Аварійних ділянок у храмі сьогодні немає.

“Залишається зняти ґонт під піддашшям, щоб відкрити автентичний зруб, – розповідає Василь Слободян. Зруб колись встелили ґонтом в “риб’ячу луску”, що зовсім не характерно для гуцульської церкви, а ЮНЕСКО ставить вимогу зберегти автентичний вигляд храму”. Ще одна вимога міжнародних експертів – встановити довкола церкви та старого цвинтаря типовий гуцульський паркан “вориння” та замінити фундамент із білої цегли на кам’яний.

“У нас парафія мала, усього 160 хат, то звідки гроші? Коли ЮНЕСКО дасть гроші, тоді і зробимо”, – зауважує священик московського патріархату Дмитрій Чопик, демонструючи певне нерозуміння стану справ. ЮНЕСКО ніколи не дає грошей на зберігання об’єктів світової спадщини. Гроші частково має виділити держава, а частково громада та місцева влада. Благо, щодо церкви в Ясіні йдеться про порівняно невеликі кошти.

Здалося би також подбати про інформаційні стенди, які б розповідали про історію церкви. Учасникам прес-туру по дерев’яних церквах, які увійшли до списку ЮНЕСКО, вдалося отримати від отця Чопика лише мінімум інформації. Що ж казати про цікавих туристів з цілого світу? Групу журналістів змінює кількадесят мандрівників з Дебрецену. Угорці не розуміють нас, а ми їх. Батюшка мовчки стоїть на ґанку, поки туристи захоплено фотографують церкву і показують піднятий догори великий палець – міжнародний “знак якості”. Буклетики про пам’ятку архітектури світового значення та сувеніри з її зображенням вони придбають хіба під час наступного приїзду в Україну. Тоді ж, можливо, застануть обладнані туалети та автостоянку. Роботи ще достатньо.

 

 

Наталка ГОЛОМІДОВА