Фестиваль короткометражного відео «КУБ» нарешті відбувся. П’ять годин найрізноманітніших відеокавалків і роздумів витримав мало хто. Зрозуміло, що зрештою в голові утворилась справжня каша з якихось фрагментів, емоцій та відчуттів. Але навіть з огляду на це реальним було визначення найкращого фільму для себе. Визначальною ознакою показаних відеоробіт очевидно була статичність та монотонність. Відтак дуже бракувало динаміки у сюжетах або бодай у зображенні.

Так чи інакше, але такого натовпу кінолюбителів чотири оснащені екранами зали «Химери» ще не бачили. Квитками на фестиваль слугували анкети з поділом фільмів на нудний, тупий, цікавий, динамічний, оригінальна ідея, гарна режисерська робота тощо. В ту чи іншу графу треба було вписувати номер чергового фільму. Був навіть пункт під назвою «ужоснах», щоправда, не усі глядачі знали, що воно таке. Поза тим у процесі перегляду у мене забракло місця у рядках «тупий» і «нудний фільм», парадоксально, але так само, як і в графі «оригінальна ідея». Недопрацювання організаторів фестивалю відчувалися передусім у технічних моментах: наприклад, постійно то зникав, то з’являвся звук, відтак було важко об’єктивно оцінювати ту чи іншу роботу.
Незважаючи на ці деталі, організатори фестивалю «КУБ» (Денис Овчар, Сергій Пілявець — медіаклуб «КУБ»), без перебільшення зробили велику справу, довівши, що мистецтвом може бути не лише домашнє відео, а й його перегляд. Шістдесят п’ять відеоробіт (окрім власне українських, були представлені роботи з Росії та Німеччини) яскраво проілюстрували тенденції сучасного життя. Варто нагадати, що журі фестивалю були Ярослав Підгора-Гвяздовський — редактор кіноблоку журналу «ШО», кінокритик, Ольга Михайлюк — засновник та організатор фестивалю «Шешори», Юрій Іздрик — письменник, редактор журналу «Четвер», Мирослава Ганюшкіна — медіа-координатор мистецької агенції «Артполе», Анатолій Звіжинський — мистецтвознавець, арт-директор клубу «Химера». Кореспондент «ГК» звернувся до двох членів журі фестивалю «КУБ» за оцінкою події як культурного явища.
Ярослав Підгора-Гвяздовський: «Цей фестиваль унікальний тим, що він єдиний з усіх фестивалів у світі, які я знаю, де фільми не вибиралися, а показувалися в тій кількості, в якій їх подали. Таким чином, ми бачимо, що робиться серед аматорів, звичайно, тут мова не йде про професіоналів. Ми бачимо повноцінну картину – вона показова. Висновок можна зробити один: у нас люди знімають. Раніше говорилось про те, що в Україні нема кіно, ніхто нічого не знімає. Я розумію, що це відео не можна назвати кіно, але це процес, тобто відбувається бродіння. Цей процес такий далекий від ідеалу, що говорити практично нема про що, але воно є, і це важливо. Знаєте, як життя по Дарвіну утворилось з жирів, слизу, який потім збільшувався, мінявся і з нього щось виникало. З цієї амеби теж щось повинно виникнути. Це щось, можливо, зроблять навіть не ці люди, а глядачі, або їхні друзі, які щось перейняли у режисерів. Тут ми бачимо режисерів, які захоплені тим, що вони робили, може, це в них не вийшло настільки добре, але важливо, що є захоплення. Тобто є  якась ентропія.
Про представлені роботи можна говорити як про зародки форми. Перед власне зйомками як аматор, так і професіонал мусить мати ідею або це мусить бути якесь новаторство. На цьому фестивалі було мало ідей і це найгірше з того, що я побачив – тут фактично немає ідей. Скажімо, фільм «Дружба» отримав гран-прі не за ідею, а передусім тому, що він викликав дуже багато позитивних емоцій – у глядачів і в журі».
Юрій Іздрик: «Те, що я побачив на цьому фестивалі, стало для мене приємною несподіванкою. Цікавих робіт виявилось більше, ніж очікувалось, і якщо це матиме продовження – це буде просто фантастично. Скажімо, у роботі «Пішохідний пікап» висловлена фантастична ідея, це єдиний представлений фільм, який пропонує власну кіномову. Власна кіномова у кіно – явище настільки ж рідкісне, як, скажімо, добра література в літературі. Режисерів, які послуговуються кіномовою, а не просто ілюструють ситуацію, можна перерахувати на пальцях. Поряд з цим у фестивальних роботах було купу речей, які мені не прийнятні, скажімо, такі, як контркультурний чи артхаусний пафос».
Отже, гран-прі на фестивалі «КУБ» отримала робота «Дружба» (Віля Чупак, Івано-Франківськ). Також журі відзначили ще чотири роботи, не наголошуючи на жанрових відмінностях: «23 анімаційних екзерсиси – за лаконізм, експресію і гарний кадр (група МІКНУ, Київ), «Кава мене пре» (Олексій Гуз, Яремче), «Наша каша» – за високий рівень пародійного мистецтва (Андріан Маллаєв, Новосибірськ, Росія), «De profundis (Із глибини)» – за щирий поетичний ідіотизм (творче об’єднання «Табако», Львів). Найбезперспективнішим фільмом був визнаний «Місто, якого нема» (Роман Шевців, Івано-Франківськ), Приз глядацьких симпатій взяв «Пішохідний пікап» (Viktor Bistrik, Івано-Франківськ), Другий приз глядацьких симпатій отримав фільм «Життя моримуха» (Євгеній Козлов, Івано-Франківськ).

Тетяна ЄРУШЕВИЧ