Режисер: Рон Говард

Загалом, «У серці моря» належить до тієї незручної категорії картин, які й хвалити особливо не хочеться, але і ґанити язик не повертається. Нібито все круто, а не чіпляє. Сюжет непоганий, дивитися кіно не нудно, але історія вийшла занадто розмазаною – немов манна каша по тарілці. Не відразу зрозуміло, що хотів сказати Говард цим фільмом.

Зрозумійте мене правильно: розумні думки в картині регулярно проскакують, але таке відчуття, що їх просто несе течія, як човен без весла. Це кіно про трагічний конфлікт капітана зі старпомом? Так, але не тільки. Фільм про виживання? Так, але не зовсім. Кіно про відплату знахабнілим людям, які занадто високо задерли свій ніс? Частково… В «У серці моря» режисер намагається всидіти на багатьох стільцях, тому суть фільму й розмивається. Він пробує розповісти про все на світі і в той же час ні про що конкретно.

Знову ж таки, «У серці моря» є не найгіршим серед більшості фільмів цього року, проте немає в ньому ніякої гостроти, немає нічого такого, що могло б загарпунити глядача, немов кита. Просто добротна постановка, і все. Незважаючи на формальні перипетії, кіно тече занадто плавно, без потужних потрясінь. До відвертого заколисування, правда, не доходить, однак факт залишається фактом, і нічого з цим не поробиш. Можливо, багатьом глядачам сподобається така статечність і ґрунтовність, проте я від цієї манери не в захваті.

Крім того, є претензії і до зовнішніх моментів стрічки. Так, «У серці моря» – дуже видовищне кіно, проте деякі моменти мене відверто дратували. От цікаво, хто напоумив Говарда використовувати жовто-синю кольорову гаму? Вона виглядає огидно – тим більше, що я не розумію, з якою метою застосовується така гра з палітрою. У багатьох фільмах це інтуїтивно зрозуміло – наприклад, у болісно-жовтяничному «Ворогу», де колір символізує помутніння розуму. Але навіщо стільки жовтизни у цьому фільмі – загадка. Неприємні нотки є й у саундтреку. Кожного разу, коли я звертав увагу на музику, у мене проскакувала думка: «Ну навіщо потрібно було псувати сцену цим тужливо-пафосним лайном»? Можливо, я надто різкий, однак думка, сподіваюся, зрозуміла.

А от найяскравішою і найсильнішою стороною картини є актори – вони жодних зауважень не викликають, команда підібралася така, як треба. Традиційно хороший Кріс Хемсворт, який без похмурого марвелівського молотка і дурного прикиду є цілком непоганим актором. А крім нього, тут ще й Кілліан Мерфі, і перспективний хлопчина Том Холланд (якого незабаром теж обіцяють зжерти кінокомікси), і Бен Уішоу, і Брендан Глісон… Придертися нема до чого. От такий фільм… І оцінки йому я поки що не ставлю – занадто великі були очікування і занадто «інше» кіно я побачив насправді. Можливо, через якийсь час я перегляну його на свіжу голову ще раз. Крім того, я не хочу ставити йому оцінку ще й тому, що кіно відверто «не моє». Того ж «Мобі Діка», на який багато в чому рівняється «У серці моря», я просто не подужав – починав читати книгу разів п’ять, але кожного разу засинав. Неймовірно нудна тяганина. Фільм вийшов цікавішим.

ФЕЛІНСЬКИЙ