У тому, що схід і захід разом, переконані Віра Мацевко з Рожнятова та пані Світлана з Харкова. Жінки познайомилися у Краєзнавчому музеї “Бойківщина” в Рожнятові, де Віра Мацевко є директором, а харків’янка Світлана тимчасово перебувала у селищі як внутрішньо переміщена особа.

“Декілька місяців Світлана з Харкова прожила в Рожнятові, заходила кілька разів до нашого музею, – розповідає Віра Мацевко. – Ерудована та інтелігентна харків’янка вражала бездоганною українською мовою та всебічними знаннями з літератури, історії й мистецтва. Мабуть тому, що її мати у свій час працювала в одному з музеїв Харкова і прищепила доньці такий інтерес до музейної аури”.

Наразі Світлана повернулася у Харків. Вона каже, що кожного дня у них відбуваються обстріли й прильоти. Ось що вона повідомила у телефонній розмові “Галицькому кореспонденту”:

“Пригадую, як у дитинстві моя тітка купила будинок у селі Борова, – говорить харків’янка. – Це село знаходиться у східній частині Харківської області і переважно тут жили переселенці з Росії”.

Жінка також розповіла, що коли вона була ще 7-річною школяркою, то одного разу вилізла на горище будинку своєї тітки у с. Борова. Там вона побачила різні картини, вишивки та шкатулку, оздоблену соломою. Тоді малій дівчинці родичі дозволили взяти ту шкатулку й наказали йти гратися надвір. Жінка добре пам’ятає, як її навмисне попросили вийти на вулицю, а самі родичі залишилися перебирати покинуті речі на горищі будинку.

“З усього було видно, що там попередньо жили українці, – переконана Світлана. – Сам будинок був охайний і прибраний в національному українському стилі. Там точно жила раніше українська сім’я, доля якої нам тоді була невідома. Моя тітка також в той час так і не змогла прижитися у цьому селі серед поселенців з Росії. Радію, що я змогла вивезти дерев’яну шкатулку, яку зберігала у своїй квартирі від дитинства і до сьогодні”.

Харків’янка зазначає, що саме через часті обстріли вирішила зі своєї домашньої колекції переслати шкатулку поштою в Рожнятів. Каже, на Прикарпатті шкатулка збережеться, а в Харкові жінка часто через обстріли змушена втікати з малою дитиною у сусідній район.

“У такі моменти я беру лише дитину і документи, – ділиться пані Світлана. – Зараз обстріли стали ще сильнішими. Зізнаюся, я сумую за часом, який провела на Прикарпатті. Бо там я могла виспатися і дитина відвикала від вибухів та звуків авіації у небі”.

Директорка Віра Мацевко наголосила, що їхній музей “Бойківщина” потоваришував з багатьма внутрішньо переміщеними особами. А Рожнятівська громада намагається постійно підтримувати їх і проводить заходи – знайомство з місцевістю, традиціями та культурою регіону.

“Не випадковістю є те, що музей у такий складний для країни час стає місцем зустрічей людей зі сходу та заходу, – каже Віра Мацевко. – Саме тут вміщена історія та побут регіону. Відрадно, що наш музей отримав різні експонати від харків’ян. Це і солодощі від харківського виробника, і вишитий рушник у стилі Слобожанщини. Ми єдині як нація, тому віримо, що скоро настане мир в Україні і харків’яни не шукатимуть прихистку від війни, а приїжджатимуть до нас лише у гості”.

Мар’яна ЛОКАТИР