Шлях стати військовим і віддано обороняти рідну землю від московської навали в Андрія Дармограя зі села Далешового, що на Городенківщині, був сповнений внутрішньої боротьби, адже ще в юності вирішив, що присвятить свій чудовий голос Богові та стане священником.

Але Революція Гідності, а відтак АТО й повномасштабна війна відтермінували ці плани. Капітан мінометної батареї третього механізованого батальйону наразі стоїть на захисті України й робитиме це до завершення війни. Своїми планами і здобутками Андрій Дармограй поділився з «Галицьким кореспондентом».

Мрія стати священником

Любов до церкви йому прищепила бабуся та батьки. Пригадує, як з бабусею, на жаль, уже покійною, щонеділі та на свята ходив до храму. А коли пас з нею корову в селі Репужинці, то брав у неї хустку, одягав на себе, уявляючи, що це фелон священника, і казав «Господи, помилуй»! Професійно займався співом.

Коли твердо вирішив, що буде священником, Андрій вступив до Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича на кафедру теології. Адже в цьому виші було богословське відділення Київської православної богословської академії. Крім цього, захоплювався історією, тому паралельно навчався ще й на історичному факультеті. На другому курсі зрозумів, що не все так прекрасно, як малюють, побачив систему із середини й почалися перші розчарування. Прийшло усвідомлення, що до священства не готовий. Ні морально, ні фізично. Вважав, що священник має мати певний життєвий досвід, щоб навчати людину на своїх помилках.

Переломний грудень 2013-го

Переломним для Андрія Дармограя був грудень 2013 року, коли розпочалася Революція Гідності. Це був час, коли він змінив ставлення до всього. Після побиття студентів 30 листопада з кількома однодумцями, серед яких були і студенти-теологи, був уже в Києві, де пробув до кінця Революції. Часто батькам доводилося брехати, щоб не хвилювалися.  

Після Євромайдану хлопець активно повернувся до навчання. Брав участь в університетських конкурсах «Студент року», «Університет має талант», який, до речі, виграв. Коли розпочалося АТО, був упевнений, що військові швидко зроблять свою справу.

Батальйон «Айдар» як бойове хрещення

Та після Іловайського котла, зрозумів що треба діяти. Андрій долучився до буковинських волонтерів і паралельно проходив курси аеророзвідки. У грудні 2014 року потрапив до батальйону «Айдар», де отримав чималий бойовий досвід. Пригадує, як повіз з друзями на фронт чергову волонтерську допомогу й вирішив залишитися.

Батькам довго не говорив про життя на фронті. На той час з хлопцями обороняв ТЕС у місті Щастя, був помічником кулеметника.

«Одного разу сепаратисти чи то обкурилися, чи понапивалися і пішли на нас в атаку з козацькими шашками, вдаючи із себе кубанських козаків. Тоді кулеметами ми їх положили чоловік 30. Чимало було випадків, усього і не згадаєш», – ділиться спогадами Андрій Дармограй.

Після розформування у 2015 році батальйону «Айдар» Андрій продовжив навчання в університеті. На вісім місяців повернувся до мирного життя. Але повністю цього так і не зміг зробити – знову почалася внутрішня боротьба. І вирушив на фронт.

До війни були готові

Андрій знав, що буде повномасштабна війна, і разом із хлопцями були до цього готові. Хоча для себе вважає, що війна почалася з перших розстрілів Небесної Сотні. На час 24 лютого Андрій Дармограй був старшим лейтенантом. Командував першою самохідною артилерійською батареєю першого самохідного артилерійського дивізіону 14 окремої механізованої бригади ім. князя Р. Великого. З хлопцями перебували на рівненському полігоні. В разі нападу зі сторони Білорусії мали відбивати атаку. Як згадує Андрій, разом із побратимами брав участь у звільненні Житомирської та Київської областей, зокрема смт Макарова та Ірпеня. Відтак були перекинуті в Миколаївську область, де за кілька днів просунулися на 82 км, звільнивши більшу частину Миколаївщини, а також вклинилися в Херсонську область. Відбивали атаки найбільш підготовлених частин морської піхоти окупантів.

Бог зберіг життя

Саме на Херсонщині Андрій Дармограй отримав першу важку контузію. Хоч свідомість втратив на 40 хвилин, та родився в сорочці. А може життя йому врятувала мамина молитва, адже снаряд розірвався від нього в трьох метрах.

«Я завжди молюся 90-ий псалом, особливо коли виїжджаю на бойові завдання. Тоді в мене пішла кров з носа та вух. Від лікування я відмовився. Та не минуло й тижня, як знову отримав контузію і осколкове поранення правої ноги. На щастя, незначне. Бог знову зберіг мене і мій особовий склад. Але, на жаль, не весь. Перші втрати ми понесли в Миколаївській та Херсонській областях», – згадує Андрій Дармограй.

Вміти нанести удар

Андрій повернувся в стрій уже в Харківській області, де було велике Ізюмсько-Лиманське угруповання ворожих сил чисельністю 40 тис. осіб. Завдяки вмілому командуванню підрозділ Андрія наніс суттєве вогневе ураження по позиціях окупантів, спаливши кілька танків та установок «Град». І це за один бойовий виїзд. На Харківщині підрозділ хлопця пробув до 9 травня. Був страх, що московська орда щось вигадає цього дня, який Андрій Дармограй зустрів в окопі.

«Піхота була позаду нас у трьох кілометрах, а нам вдалось під’їхати так, що противник не зміг зорієнтуватися, звідки ми стріляємо. Нас тоді врятував місцевий рельєф – низовина і густий сосновий ліс. Звідти ми дістали чималий трофейний парк бойових машин», – розповідає військовий.  

Після тієї атаки 10 травня прийшов наказ перекинути підрозділ Андрія на сіверсько-бахмутський напрямок. За словами хлопця, то був один із найважчих періодів. Разом із побратимами обороняв Сіверськ, Лисичанськ, Северодонецьк, Попасну. Стримували ворога в районі Бахмута, Соледара, Білогорівки та Берестового. На щастя, тоді вони майже не понесли втрат особового складу, зате втратили чимало бойової техніки.

Спільна підтримка

До весни 2022 року суттєвої підтримки від держави, за словами Андрія, вони не відчували. Єдине, що отримували, так це сухпайки. А в березні прийшло перше фінансування, у що не могли повірити. Почали привозити харчі, одяг. Чимало допомагають волонтери. Пригадує, як їхав на броньованій машині, їх обганяє автомобіль і прямо в руки Андрію залітає блок сигарет (сміється). Наразі держава підтримує їх на відсотків 80, 20% – волонтери.

Сумно, але до війни про ніякі дрони, мобільність та автомобілі не йшло й мови, цього у радянській військовій доктрині прописано не було. Але завдяки волонтерам підрозділ Андрія Дармограя отримав багато. Військовий хоче відзначити настоятеля храму Тараса Іванюка з с. Далешового, директора Городенківського ліцею ім. А. Крушельницького Миколу Олексина, де навчався Андрій, директора ПП Агрофірмі «Вільхівці» Івана Приймака та інших небайдужих людей. Їхні донати, автомобілі, прилади нічного бачення неодноразово рятували життя воїнам. А смачні коржики від волонтерів з кавою ввечері наче бальзам на душу, – з приємністю згадує капітан.

Головне, що є амбіції

Якщо просто виконувати свої безпосередні обов’язки як мінометного підрозділу, то як розповідає Андрій Дармограй, їм вистачає всього. Але у хлопців є амбіції, вони хочуть знищити якомога більше орків, тому використовують всеможливі засоби: ЗУ-23-2 (зенітна установка), дрони, мобільні пересувні точки, СПГ-9 (протитанковий гранатомет), які не відповідають їхньому підрозділу зате ними володіють. Є відділення аеророзвідників, які коректують вогонь артилерії, є відділення зі скидання гранат по позиціях московитів. Тому запити у воїнів є завжди. Через активні бойові дії часто виходять з ладу машини. Та якщо брати волонтерську допомогу і здобуті трофеї, то підрозділ, за словами Андрія Дармограя, навіть дуже боєздатний. Загалом щодо одежі та харчів хлопці забезпечені на 100 %, а щодо озброєння і техніки відсотків на 70.

Відпустка на серпень

Коли було АТО, з відпустками було легше: хлопці мали основну відпустку й відпустку за сімейними обставинами. Відколи повномасштабна війна ротацій у підрозділі Андрія не було. Відпускають лише за сімейними обставинами: це смерть близької людини, важка хвороба або весілля. Оскільки вдома в Андрія, слава Богу, все добре і він ще не сімейна людина, на ротації не був. Та держава прийняла закон, що цьогоріч кожного воїна відпускатимуть додому на 10 днів плюс дають два дні на дорогу. Андрій Дармограй запланував відпустку на серпень, але сподівається, що до того часу українці здобудуть Перемогу, і відпустка йому не знадобиться.

Мрії – бути

Попри чималий військовий шлях Андрій Дармограй все-таки планує стати священником. Головне, щоб Бог поміг виграти цю війну.

«Та надіятися на Перемогу можна багато, писати красиві пости в соцмережах, але віра без діл мертва», – наголошує військовий.

         Юлія Марцінів

Також читайте: Як івано-франківський медик рятує воїнів на передовій