Напередодні місцевих виборів «Галицький кореспондент» спільно з громадським рухом «Чесно» розпочинає серію статей на тему місцевих виборів, прозорості діяльності кандидатів та чесності їхніх обіцянок. Про те, чого людям чекати від своїх обранців, ми запитали у керівника проекту «Чесно» Андрія Круглашова.

 

– Андрію, розкажіть трохи про рух «Чесно». Коли і для чого він був створений?

Громадський рух «Чесно» започатковано у 2011 р. коаліцією громадських організацій (майже 20 всеукраїнських і кількасот місцевих). Мета була проста – встановити кілька критеріїв для оцінки кандидатів на виборах-2012. Бо виглядало на те, що Янукович збере надбільшість, а цього дуже не хотілося.

Було вирішено зупинитися на шести критеріях для чинних депутатів: особисте голосування, відповідно до ст. 86 Конституції; оприлюднення декларації про доходи за попередній рік; непричетність до корупційних справ; чи порушував права людини, перешкоджав свободі преси; чи змінював політичну позицію; як відвідував засідання.

– Тоді виглядало, що Ви ставите надто високі вимоги, чи не так?

З теми кнопкодавства багато хто сміявся. Наприклад, «Батьківщина». Мовляв, вони борються з режимом і не можуть сидіти у парламенті, а їздять в округи. Втім, тоді з’явився «УДАР», який задекларував: ми будемо голосувати особисто. А «Свобода» додала: ми ще й будемо відвідувати сесії дисципліновано. Так вдалося внести певний розкол у ряди опозиції і підлаштувати її під наші стандарти.

Тоді у порядок денний увійшло й декларування доходів. Раніше ж казали: ви що – будете лізти у наші кишені?

– Які ще є основні перемоги за останніх п’ять років? Чим пишаєтеся?

Насправді, те, що зараз у першому читанні прийнятий законопроект №1895 про санкції проти кнопкодавства, – це перемога. У свій час я провів три дні в парламенті, лобіюючи його, а колеги робили акції на його підтримку, бо це виглядало неможливим. Так, це не кримінал, але це репутаційні ризики.

На жаль, ми ще не створили політичної пам’яті. Тому політики можуть відкидати хвіст і казати: «Я новенький». Хоча ми вже рухаємося у цей бік, піднімаємо пласти, щоб показати, що вони не зовсім нові. Це не означає, що за них не треба голосувати, але це означає, що треба бути уважними до кандидатів.

Декларації, про які я вже згадував. Раніше не вірили, що ми зможемо отримати відповідь, хоча б якусь… Бо не суть у тому, щоб обрати порядних людей, а суть у тому, щоб вони там не зіпсувалися. І це можливо!

– Невже кнопкодавство – це такий великий гріх перед виборцями?

Люди забули, хто такі депутати і для чого вони. Головна їхня функція – не законотворча, а представницька. Депутату мандат дає можливість висловитися від 50 тис. громадян. А коли він натискає на кнопку сусіда, то висловлюється від імені людей, які йому це право не надали. І це серйозна фальсифікація.

Громадяни не знають, для чого вони обирають депутатів, і не вміють ними користуватися. Хоча насправді депутат – це не ворог. Це людина, завдяки якій ми можемо змусити працювати будь-якого чиновника міста. Депутатський запит навіть місцевого депутата наводить на нього жах, бо чиновник має відкласти все і працювати на вимогу ради…

– Я б сказала, що у Франківську люди більше йдуть до журналістів, ніж до депутатів.

Так, але одне іншому не заважає.

– І все ж: для чого місцеві депутати, якщо більшість питань вирішується в Києві? Візьмімо міський бюджет: як його витрачати, якщо 80% – це захищені статті?

Це треба змінювати. І Верховна Рада зацікавлена, щоб відсікати від себе певні зони відповідальності. Звісно, децентралізація не є у всьому позитивним явищем, але це вже інша тема.

– То навіщо місцевий депутат?

Він визначає, яка їжа в садочку, скільки грошей на це йде. Не кличте депутата, коли треба вкрутити лампочку в під’їзді. Але покличте його тоді, коли ЖЕО ігнорує ваше прохання вкрутити лампочку.

– Це функція депутата?

Так, будь-які контролюючі функції – його. У місті потрібно займатися не тільки ямковим ремонтом, на якому можна прогодувати три покоління чиновників, а й можливостями. Чому люди беруть гречку чи горілку? Тому що вони не пов’язують депутата з майбутнім. Їх спокушають по-диявольськи: візьми сьогодні і плювати, що буде завтра. А насправді рішення депутата впливають на наші можливості на роки.

Треба долати у собі наївність. От кажуть, що вони йдуть вирішувати свої питання. Це не біда, якщо вони при цьому вирішують і наші питання. Головне – розуміти свої проблеми і мати здатність самоорганізуватися. І депутат змушений підлаштуватися під громаду. Ми тут влада!

– Через місяць агітками кандидатів будуть обклеєні стовпи і під’їзди. Дайте кілька порад виборцям, як знайти саме того депутата. Яким є ідеальний депутат?

От не треба казок про принца на білому коні. Треба більш прагматично підходити до цього. Буду говорити грубі речі, цитуючи Арістотеля. Є люди, які мислять політично, тобто їх цікавить, що у них у дворі, на вулиці, а є ті, які мислять ідіотично – їх нічого не цікавить з того, що за дверима.

Місто – це сфера загального блага. Якщо до квартири веде розбитий, обпісяний під’їзд і темна вулиця, то якісного життя навіть у добрій квартирі не буде. Якщо ви берете гречку, то маєте розуміти, що вас цінують у 2-4 копійки на день. Приблизно така ціна, якщо той пакет поділити на каденцію.

Не варто, напевне, підтримувати представників тих партій, які вам органічно неприйнятні, якою б хорошою, на ваш погляд, не була людина. Важливо вийти на зв’язок з кандидатом, прийти на зустріч, знайти його у соцмережах і написати повідомлення. Він має відповісти, – корона не впаде. Головне – побачити, як партія чи депутат впливатимуть на майбутнє міста, а відтак і на ваше. У програмах треба шукати конкретні рішення, а не перелік проблем. Якщо бачите щось про пенсії чи тарифи на газ, то одразу – в смітник. Не впливає на це місцевий депутат, отже, він морочить вам голову.

– То що він має обіцяти?

Хай озвучить три проблеми, які можна зменшити чи яких можна позбутися. Більше, ніж про цілі, треба почути від нього про засоби, якими він буде досягати мети.

– На минулих виборах у нас багато кандидатів писали свої телефони на агітках, але коли стали депутатами, то дехто поміняв номер…

Нова сім-картка коштує лише 10 грн. А от профіль у соцмережах – це репутація, яка у світі цивілізованому має величезне значення. Від цього залежать твої доходи і ставлення до тебе. Не можна дозволити собі обманювати чиюсь довіру.

– Можна говорити про те, щоб таких кандидатів більше не підтримувати?

Це тільки один з критеріїв, а обирати треба зважаючи на багато чого. Життя складне, треба обирати компромісно. Не спуститься Ісус Христос чи Будда на округ до нас. Нам треба обирати з тих, хто є. І робити їх якісними представниками. Це нелегко, але це можливо. Тому найбільша помилка – це обрати і забути, як ми зробили з Ющенком. Треба продовжити контролювати депутатів, треба дати депутатам можливість піаритися на добрих справах.

– Навіть на матеріальних?

Так, це може мати місце, якщо вони витратили свої гроші. Хоча найчастіше вони використовують бюджетні гроші і позиціонують це як свої заслуги. Це ж просто ганьба!

Ті, хто зараз піде до місцевих рад – молодці. Їх треба заохочувати, а потім хапати за руку і казати: «Давай працювати разом!»

– Я не знаю жодного кандидата в депутати, який би йшов у депутати просто так…

А він що, дурник іти просто так? Я теж до вас не просто так прийшов.

– Так, але вони йдуть відстоювати свій бізнес, просуватися по кар’єрі або ж щоб втриматися на посадах.

І нормально – мусить бути мотивація. Ми ж не монахів і святенників обираємо. Нам потрібні люди, які мають свій інтерес і готові втілювати наш. Якщо ми будемо контролювати і вимагати чесних тендерів, то кандидат не зможе незаконно діяти. Можна клеїти під під’їздом агітки чи не давати проходу, писати у соцмережах. Пора показувати характер. Ми показали його на Майдані, захищаючи країну. Зараз теж пора брати відповідальність і розділяти її з іншими представниками громади.

Розмовляла Тетяна СОБОЛИК