Група «ZSUF» існує з весни 2001 року, хоча з’явилася вона не на порожньому місці. Ще у 1998 році в Тернополі виникла химерна арт-формація «Відірвані від опалення», яка об’єднала тих, кому набридли і ґрандж, і альтернатива, і штампована рок-музика взагалі. Колектив (близько 10 осіб) орієнтувався на імпровізаційну психоделічну музику, яка була обрамленням театральних сюрреалістичних перфоменсів – під час концертів дійство перетворювалося на божевільний неконтрольований геппенінґ (грали, хто на чому міг і що міг винести на сцену – від дитячих металофонів до листового заліза і арматурної перкусії).

Було круто, весело, та… малозрозуміло. Особливо публіці, яка продовжувала хавати вчорашню рок-жуйку і сприймала «ZSUF» виключно як обдовбаних інопланетян, що випадково реінкарнувалися в Тернополі. Давши кілька виступів, «Відірвані від опалення» розпалися. На їхніх уламках двоє молодих людей, Олександр Ротман та Сергій Василишин, утворили «ZSUF» – безкінечні домашні репетиції і сейшени, надпродуктивний гоум-тейпінґ (близько 50 касетних альбомів за неповний рік). Вільного часу було досить, бо ніхто тоді не працював (декласовані марґінали перебивалися випадковими заробітками, часто не зовсім законними). Загалом, панувала атмосфера свята, цілковитої невимушеності і незалежності від жодних рамок та умовностей, яка й надихала, власне, на творчість. Ось так приблизно все і починалося…

Музичні експерименти та інтереси «ZSUFу» охоплюють простір від індастріелу і нойзу до психоделії та різноманітної експериментальної електроніки з активним залученням відеоарту, різноманітних перфоменсів, гепенінігів та інсталяцій. На сьогодні «ZSUF» – це Сергій «Вася Пункер» Василишин (вокал, лірика, семпли, концепт-арт), Володимир «Соніч» Сонічєв (бас, синтезатори, каос), Богдан Супронюк (дісторшн-цимбали, діджеріду, дримба), Андрій «Фрікі» Меренко (нойз, скетчі, семпли, синтезатори).

Гурт «ZSUF» – учасник фестивалів «Рейвах», «Некрополіс», «Шешори», «Kvitnu», «JPEG», «L2», «Fort.missia», «Вйо, Кобеляки!», «Тиждень актуального мистецтва», «Гамселить», «АртПоле», «Файне місто», «Конструкція», Форуму видавців у Львові.

Вибрані альбоми «ZSUF»: «Гамселить» (2002), «На Ялті» (2002), «Тіні забутих предків» (2003), «The Best Of Your Primitive Flavor» (2004), «Глухі прозріють» (2005), «Pornono» (2006), «Volt» (2008), «Dadamix» (2009), «юрійзавадський zsuf» (2010), «Nigredo» (2012).

«Галицький кореспондент» розмовляє з одним із учасників проекту Андрієм Меренком.

– Слухаючи те, що робить «ZSUF», складається враження, що в Тернополі десь закопано ядерний реактор, який фонить рентгенами. Звідки це йде у вас?

Реактор розміщений на околицях промзони Тернополя під закинутим Комбайновим заводом. Ми туди частенько навідуємся для підзарядки (сміється). Плюс я з Прип’яті.

– Насправді, якщо придивитися, то ви багатьох випередили у підходах. Навколо все ще зберігається засилля банальної рок-музики, особливо в провінції. Наскільки вас цікавить розширення вашого впливу на аудиторію, а отже, збільшення цієї аудиторії, щось робите для цього?

Десь років з 12 тому ми зрозуміли, що наша музика не буде мати широкого комерційного успіху, і спрямували свою творчість на більш обізнаного і вибагливішого слухача. Ми розширюємося не горизонтально, а вертикально. Тобто нову аудиторію захоплюємо, опановуючи та застосовуючи нові види мистецтв або синтезуючи вже наявні. Наприклад, співпраця з поетами, художниками, робота з відео, перфоменс, саунд-дизайн.

– Що є мотивацією стільки часу бути в андеграунді?

Андеграунд – це завжди цікаво. Багато хто працює тільки на результат, забуваючи, що занурення у процес і є сенсом самої творчості. Ми поважаємо процес і результат однаково. Нас верне від поп-естради і провінційного року (і ще багато від чого), тому ми своєю діяльністю намагаємося показати іншу мистецьку реальність.

– Як вважаєш, вдається? І наскільки?

Вдається, тому що ще й досі граємо і не збираємося зупинятися. Активно впливаємо на певний пласт культурно забарвлених людей, які самі займаються творчістю. Надихаємо і штовхаємо до переосмислення та створення нових викликів.

– У Тернополі дуже креативне й активне мистецьке середовище, з чим це пов’язано – з певними персонажами чи з якоюсь ситуацією? Чому так?

У певний момент була велика ізоляція, особливо в Тернополі, що розміщений між двома столицями – Львовом і Києвом, в яких завжди були свої мистецькі традиції, клани, тусовки, гроші. У нас виникло сприятливе середовище для розвитку нічим не заангажованої культурної резервації, яка після тривалого варіння в казані самоїдства переросла в те, що ти називаєш «креативним середовищем». Плюс пощастило з чудовими персонажами.

– Що пливає на «ZSUF», які музичні тенденції, які артисти, люди, фільми, і взагалі?

Чебрець, каркаде і трошки лайму (сміється). Але якщо серйозно, то нас четверо в гурті, і вектори впливу досить об’ємні та різні, щоб їх тут перераховувати. Вони формують наші особистості, а не гурт в цілому. Окрім того, у творчості ми намагаємося дистанціюватися від конкретних впливів.

– Як би ти охарактеризував українську електронну сцену і місце «ZSUF» на ній?

Вважаємо, що в загальному українська електронна сцена тільки почала формуватися і не має надто глибоких традицій. З одного боку, це плюс – є можливість народження чогось нового та унікального у світовому контексті, з іншого боку, цей музичний напрямок не викликає підвищеного ажіотажу та фінансових вливань.

На нашу думку, це змушує багатьох талановитих людей займатися іншими, більш банальними та простими речами. Спрощувати свою творчість для широкого загалу. «ZSUF» у цьому плані займається музикою заради музики, а не заради заробляння грошей. Ми – честь і совість електронної сцени України, лакмусовий папірець і одночасно ракова пухлина цього складного організму.

– Ви пробували пробитися на закордонну сцену, де, мабуть, у вас буде ширша аудиторія? Щось для цього робите?

Загалом, ми приймаємо майже всі пропозиції стосовно концертів. Виступали кілька разів у Польщі в різних форматах, але для централізованого пробиття за кордон потрібен, перш за все, потужний промоутер/менеджер. На жаль, наразі у нас такого немає. Не останню роль у цьому відіграє наша постійна мінливість і відсутність єдиного формату, у який нас можна було б вписати.

Конкретно зараз ми концентруємося на студійній роботі, що забирає весь наш вільний час. Можливо, після презентації нового альбому з’явиться час для активної концертної діяльності.

Розмовляв Влад ТРЕБУНЯ