Завершилося велике тижневе турне Україною американської астронавтки українського походження Гайдемарі Стефанишин-Пайпер.

Гайді відвідала Україну з нагоди Всесвітнього дня космосу на запрошення відділу культури Посольства США в Україні. Побувала у Києві, Львові, Житомирі, Харкові, де зустрілася зі школярами, студентами, пластунами. Востаннє вона була в Україні у 2007 році і, як зізнається, відтоді мріяла сюди повернутися.

На Львівщині, у селі Якимів, народився і виріс її батько. Та й зараз у цьому селі та сусідньому Новому Яричеві живуть 16 двоюрідних братів та сестер знаменитої астронавтки, з якими вона зустрічається щоразу, коли приїжджає в Україну. «Я мала нагоду ще раз побачити свою родину, бачити село, де тато виріс, бачити церкву, де він служив. Це все дуже-дуже гарно для мене», – каже Гайді. До речі, вона добре розмовляє українською – бо так спілкувалася з татом.

Ця тендітна жінка стала восьмою астронавткою та розгорнула український прапор на орбіті Землі. Загалом, у космосі вона була двічі (разом це зайняло 27 днів і 15 годин), 5 разів виходила у відкритий космос.

Гайді брала участь у двох космічних місіях 2006 та 2008 років – саме вона встановлювала сонячні батареї на МКС та готувала станцію до роботи на орбіті.

Дивлячись на цю приємну й усміхнену жінку, важко повірити, що, крім звання астронавта, вона є офіцером-інженером військово-морського флоту США і членом Американського товариства інженерів-механіків.

«Галицький кореспондент» також зустрівся з Гайдемарі. І ось що вона розповіла про космос, роботу екіпажу на орбіті, NASA, Україну і свої плани.

Я ніколи не думала, що стану космонавткою

Є люди, які мріють стати космонавтами, але це ніколи не було моєю мрією. Правда, мене завжди цікавили літаки. Мій батько народився в селі на Львівщині, емігрував у 1960-ті роки до США, де одружився з моєю мамою-німкенею. Тож ми часто літали з Америки до Німеччини. Мене захоплювали ці перельоти, я навіть думала, що стану пілотом, мені це дуже подобалося.

У школі я добре знала математику. Коли закінчила навчання, вирішила вступити на інженерну справу до Массачусетського технологічного коледжу. Закінчила його із ступенем бакалавра з машинобудування, потім залишилася ще на рік і здобула ступінь магістра інженерії.

Проте весь цей час я хотіла стати пілотом – це була моя дитяча мрія. Але не склала іспиту з… фізичної підготовки, бо мала проблеми з зором.

Оскільки я добре плавала, вирішила стати дайверкою – пішла вчитися у Вишкільний центр рятувальних і підводних операцій ВМС. Так я опинилася у Військово-морських силах США, де стала займатися ремонтом суден під водою та виконанням рятувальних робіт.

За кілька років почула, що NASA набирає офіцерів. Думала, що йдеться про пілотів, проте виявилося, що їм потрібні інженери. Тоді NASA ще не збудувало станцію і набирало астронавтів саме для цього. Я собі подумала – а чому б і ні? Ремонтувати щось у космосі – це ж те саме, що під водою (усміхається).

Подала заявку до NASA. Та мені подякували, що я проявила інтерес, і порадили подати ще раз. Тільки з другої спроби мене відібрали. Так почалася моя 13-річна співпраця з аерокосмічним агентством.

Найдивовижніше у космосі – це наша Земля

Перші враження у космосі дуже незвичайні. Доки корабель виходить на орбіту, вставати не можна, проте навіть якщо ти не пристебнутий, встати не зможеш, бо тебе практично втискає у крісло.

А от у невагомості все зовсім по-іншому. Нема гравітації, але нема й виштовхувальної сили. Це зовсім не те, що плавати – вода все-таки протидіє тілу. А невагомість – ні. Ти можеш лише відштовхуватися від чогось і направляти тіло туди, куди тобі треба. А цьому треба навчитися, бо інакше ти просто будеш хаотично бовтатися у просторі.

Наприклад, коли ми прилетіли на орбіту, мали скласти сидіння і натомість розкласти різні приладдя. І хоча на Землі ми тренувалися робити це, на орбіті виявилося, що треба навчитися шукати точку опори, щоб стабілізувати тіло, або якийсь предмет і правильно відштовхнути його.

Перше, що вражає після виходу на орбіту Землі – це те, як виглядає наша планета. Це неймовірно захопливе видовище!

Коли траплялася вільна хвилинка, ми «прилипали» до ілюмінаторів і дивилися на Землю. Це найдивовижніше, що я коли-небудь бачила! Це неймовірно! І незбагненно – адже від космосу, який є чорним, нашу блакитну планету відділяє лише тонкий прошарок атмосфери, що береже життя на ній.

А ще Земля з космосу виглядає не так, як на мапі. Крім того, її часто огортають хмари, тож важко зрозуміти, де ми пролітаємо зараз. Проте деякі речі ми впізнавали відразу – океани, моря, берегові лінії. Наприклад, берегова лінія штату Массачусетс виглядає, як рука. Легко впізнати і пустелі, адже над ними нема хмар.

Якось, пролітаючи над Чорним морем, я відстежила шлях по Дніпру і знайшла Київ. Зазнимкувала його. Хотіла знайти і Львів, проте біля нього нема орієнтирів – річки чи моря.

Станція рухається дуже швидко. За півтори години ми робимо повний оберт навколо Землі. Тож проліт від Львова до Києва займає якихось 5 хвилин.

Найбільша халепа, яка трапилася зі мною у космосі

Під час першої місії ми встановлювали додаткові модулі на МКС. Тоді станція виглядала зовсім по-іншому. Після того, як ми встановили сонячні батареї, вона набула свого теперішнього вигляду.

А завданням другої місії було обслуговування та ремонт сонячних панелей. Ними рухає спеціальний двигун, який змінює положення відносно Сонця. На деяких панелях покриття вийшло з ладу, треба було його почистити, от ми і займалися цим. І одного разу сталася позаштатна ситуація. При собі ми мали сумки з інструментами, коли я почала чистити панель, упустила її – вона просто полетіла геть, у відкритий космос.

Це далеко не найкраще, що може побачити астронавт. Якоїсь миті я навіть подумала – може, стрибнути за нею і впіймати? Потім зрозуміла, що це погана ідея і може навіть погіршити ситуацію. Добре, що я вчасно зупинила себе.

У відкритому космосі астронавти кріпляться до станції спеціальним тросом завдовжки у 25 метрів. Проте я уявила, як безпомічно буду бовтатися у космосі за 25 метрів до станції, якщо стрибну за сумкою (посміхається).

Крім того, на задній частині скафандра є невеликі реактивні двигуни – на випадок, якщо трос відірветься, ним можна підтягнути себе до станції. Але я не хотіла стати першим астронавтом, який застосував їх. Бо ще ніхто такого не робив.

Ми мали повідомляти ЦУП про такі події. Тож мені довелося зізнатися, що я впустила сумку. На щастя, була ще одна сумка, тож ми з колегою співпрацювали, ділилися інструментами і виконали всі роботи.

Головний урок, який я з цього винесла: помилка може трапитися будь-коли, але головне – вийти з цієї ситуації і виконати завдання.

Проте відтоді ця сумка з інструментами вважається найбільшим втраченим людиною предметом у космосі.

Привіт, Земле!

Щоб шатл зійшов з орбіти, використовуються маневрові двигуни. За день до цього ми знову спаковуємо приладдя, натомість кріпимо крісла, готуємо свої помаранчеві скафандри. У день відльоту ми одягаємо їх та пристібаємося до крісел.

Коли шатл входить у верхні шари атмосфери, двигуни вимикаються. Він просто стає планером, а ми намагаємося сповільнити його. В цьому і є головна відмінність між літаком і шатлом – ми не використовуємо двигуни, щоб керувати кораблем. При цьому треба вимикати певні прилади у певному порядку. Це важливо, адже на орбіті ми використовуємо хімічні речовини, які на Землі є токсичними. Ось чому швидкість вища, а кут приземлення жорсткіший, ніж у літака. Повернення з орбіти триває одну годину.

Про український прапор та Шевченка у космосі

З собою на борт космічного корабля астронавтам дозволяють брати невеличкі речі, які мають для них особливу цінність. У спеціальному блокноті є місце для таких речей. Наприклад, у мене з собою було фото сім’ї, емблеми школи та Пласту, а також невеликий прапор України. Саме він став другим українським прапором, який опинився у космосі. Я не брала його з собою у відкритий космос, а просто виставила в ілюмінатор у кабіні.

Крім того, астронавти можуть брати з собою на станцію музику. НАСА завантажує твій плейліст на айпад, у кожного є колонки та навушники. В моєму плейлісті було багато української музики. Наприклад, ця була завантажена як будильник (Гайді вмикає музичну композицію на слова Шевченка – «Учітесь, читайте, і чужому навчайтеся, й свого не цурайтеся…»). Це британська фолк-рок група The Ukrainians, яка кладе на музику вірші українських поетів. Саме вона допомагала мені прокидатися.

Про Україну космічну

Українці не можуть служити в NASA, адже це можуть робити лише громадяни США. Якщо буде організована співпраця між NASA і Космічним агентством України, в його рамках можна організовувати обмін студентами чи спеціалістами. Адже Україна має дуже потужну космічну історію. Ще за радянських часів багато компонентів ракет та космічних станцій були сконструйовані та збудовані в Україні.

І для України дуже важливо зберігати цю традицію – не лише для того, щоб літати у космос та досліджувати його, а й для того, щоб утримувати цей величезний технічний потенціал. І хоча Україна не запускає ракет зі свого власного космодрому, однак її співробітництво з міжнародними космічними компаніями є дуже активним – Україна продовжує постачати різні компоненти для космічної галузі як підрядник.

Тому раджу українським студентам наполегливо навчатися, вивчати складні речі – астрофізику, інженерію, хімію – і бути успішними в цьому. Бо світове космічне співробітництво настільки широке, що вас обов’язково помітять. Якщо ви гарний спеціаліст технічного профілю, ви маєте всі шанси стати частиною якоїсь глобальної космічної програми.

Наприклад, під час цього візиту в Україну я мала нагоду вшанувати пам’ять Леоніда Каденюка, першого і наразі єдиного українського астронавта, який побував у космосі. На жаль, він вже не з нами, але спогади залишаються дуже теплими. Мені пощастило познайомитися з ним, коли він тренувався у Космічному центрі імені Джонсона перед своїм польотом. Я також була присутня на його запуску у космос у Космічному центрі імені Кеннеді. Для мене це було надзвичайно особливим – бачити, що в України є свій космонавт.

Мій син, коли йому було років сім, також мріяв стати космонавтом – як мама. Проте зараз йому 29, і він служить на флоті. Всі не стануть астронавтами – всі і не хочуть бути астронавтами. Але вони мають бути успішними у своїй професії.

Тож молодим людям в Україні я б порадила вчитися тому, що подобається, тому, що робить вас щасливими, захопленими.

Про Україну – особисто

Востаннє я була в Україні 12 років тому. Тоді і зараз я відвідала батьківщину свого батька – село Якимів, що на Львівщині. Мала нагоду зустрітися з родиною. Це було дуже гарно для мене, я отримала багато приємних емоцій.

Чи змінилася Україна? Я бачу, що вона розбудовується і розвивається. Мені цікаво спостерігати за змінами, які відбулися за 12 років моєї відсутності. Україна зараз набагато динамічніша. Я бачу більше людей на вулицях, відбувається більше подій – культурних, наукових. Україна зараз працює на своє майбутнє.

Я трошечки говорю українською, бо цієї мови навчав мене тато. Про Україну багато знаю, тому що я ходила до української школи, коли була маленька, тож мене навчили географії, історії.

Космос forever

Чи маю ностальгію за космосом? Знаєте, так. Кожного разу, коли бачу знімки чи відео з космосу, трохи сумую. Але так прекрасно усвідомлюватися, що я мала нагоду там побувати.

Зараз я «астронавт на пенсії». Проте я була не тільки космонавткою – я була офіцером військово-морських сил США, дайверкою, ремонтувала кораблі, займалася рятувальними місіями. Після служби в NASA я повернулася в ВМС, зараз є офіцером флоту старшого рангу.

Та якби сьогодні мені зателефонували з NASA і запропонували взяти участь у місії, я б погодилася. Проте спочатку маю спитати чоловіка (сміється).

Марина ФРОСТ

Довідка

Кілька фактів про Гайдемарі Стефанишин-Пайпер

Свою національність визначає так: українка, американка, німкеня.

Батько Гайді Михайло Стефанишин народився в селі Якимів Кам’янко-Бузького району на Львівщині. У молоді роки він емігрував до США, одружився з німкенею, але виховував дітей в українських традиціях.

Гайдемарі Стефанишин-Пайпер народилася 7 лютого 1963 року і все життя прожила у Сполучених Штатах, але там відвідувала українську церкву, вчилася українських традицій і мови. У дитинстві Гайдемарі була членкинею Пласту в США та відвідувала пластові табори.

До корпусу астронавтів NASA її прийняли у 1996 році.

Перший політ Гайді відбувся 9 вересня 2006 року на кораблі багаторазового використання “Атлантіс” – це була перша космічна місія США до МКС після загибелі корабля “Колумбія”.

Другий політ відбувся 15 листопада 2008 на шатлі «Endeavour» в рамках місії STS-126. Українка ввійшла до складу екіпажу з семи астронавтів.

Гайді нагороджена Орденом Княгині Ольги ІІІ ступеня («За мужність і відвагу, виявлені в освоєнні космічного простору, зміцнення дружби між українським та американським народами») та медалями Navy Commendation Medal («За заслуги», двократно), Navy Achievement Medal («За досягнення», двократно), Meritorious Service Medal («За визначну службу»).

Лауреат Всеукраїнської премії «Жінка ІІІ тисячоліття» в номінації «Знакова постать».