Найбільш вразливі люди, яким може якимось чином зашкодити цей блог, можуть звинувачувати мене у сексизмі, неправильному погляді на речі, неадекватності і намаганні виправдати якісь тваринні інстинкти, які закладені в природі чоловіків. І взагалі, жінки зовсім не такі, якими ми звикли їх бачити в популярній культурі. Не такі, якими ми звикли їх бачити. Не такі. Нічого із переліченого я не заперечуватиму. Докладніше >>

Кожен другий уже висловлювався про те, що таке вища освіта в Україні. Кожен третій має свою думку з цього приводу, яка зазвичай стосується того, що виші відірвані від життя, після завершення п’ятирічного курсу настає іще довший період пошуку роботи, і добре, якщо у тебе є знайомі, які допоможуть влаштуватись хоч віддалено від причини твого гастриту. Філософ? Прокидайся і малюй лендінги? Архітектор? Прокидайся і малюй лендінги. Психолог? Докладніше >>

Я навчався з чоловіком, старшим від мене на двадцять років, у якого була цікава теорія стосовно того, як потрібно обирати книжки для прочитання і, якщо зайде, наслідування. Його платформа базувалась на тому, що доцільно відштовхуватись від самої постаті автора. «Не треба читати книжки тих, хто погано закінчив. От Ніцше, ти ж читаєш Ніцше, а яким він був в останні дні? Та ж у психлікарні помер! Докладніше >>

Цей блог про залишкові речі. Такі безпосередні ніцшеанські розмисли про те, чи насправді втрачати – це розвиватись і ставати сильнішим. У Брюггена є промовистий афоризм: «Найдорожче в житті – це втрати». Здавалося б, це лише теоретизація нашого буденного досвіду, за яким ховається щось глибше, ніж просто переживання. Просто переживання, що ведуть в нікуди, без продуктивного русла, точно не зроблять нікого сильнішим. Докладніше >>

Є такий чорний анекдот: «Що має довжину у вісімдесят метрів і чотириста рук? Потяг до Освенціма». Знаю, що багатьом не до сміху. Жарти про Голокост і Голодомор рівноцінні, але все одно вони існують. І для когось вони є джерелом неймовірно позитивного настрою. Так-так, жарти про червоних комісарів і українське село, про «мамку», яку дехто водив в кіно, для декого болючі, а для декого винятково веселі. Можна пожартувати про все на світі, і комусь буде добре від сміхунців про чеченських дітоїдів – можливо, тому, що ці герої гуморесок не танцюють під їхнім вікном, помахуючи кривими лезами. Докладніше >>