Мій друг Гаррі з Голландії у своїх листах багато розповідає про свою країну. І відколи я отримую ці листи, Голландія уявляється мені якоюсь Нарнією, казковою країною, далекою і дивною, де все якось не так, як у нас, і тому добре. Сам же Гаррі з кожним листом все більше втрачає свою людську подобу, і ось у моїй уяві він уже сивий високий ельф, гасає на своєму велосипеді безкраїми, залитими сонцем полями, маневруючи між гігантськими вітряками, і, добродушно посміхаючись, махає мені звідти рукою. Докладніше >>

Колись на подвір’ї старої хати, хати ще татової баби, мої батьки вирішили побудувати нову. А коли побудували, то почали наводити лад і довкола хати. Сад моєї прабаби був зарослим, як справжній ліс. Крім черешень, яблунь, груш і горіха, там були береза, липа, клен, граб, кілька кущів бузку, а відділяв це все від дороги живопліт. Дерева були старими і, як мені тоді здавалося, просто нереально високими. Одного дня тато взявся за них, щоб зробити наше подвір’я схожим на подвір’я, і цей процес тривав кілька років. Докладніше >>

Кого можна любити більше, ніж свою дитину? «Може, когось і можна», – скаже якась жінка, але ця жінка, швидше за все, ще не народжувала. Що жінці потрібно для щастя? Любити дитину! Все просто і водночас зовсім непросто. Бо щоб любити, треба спочатку добряче попрацювати: виносити, народити, а потім ростити і виховувати. Але хто коли згадає про муки під час пологів, недоспані ночі, затрачені гроші, коли біля тебе лежить таке маленьке тепленьке зайченятко і, заплющивши від задоволення очі, цмокає твою цицю? Докладніше >>

Як можна не боятися? Це неможливо. Боятися природно. Страх, невидимий і невідчутний на дотик, присутній у нашому житті, ніби сіль у каструлі борщу. Є овочі, вода, люди, події, а є сіль, тобто страх, і якби не він, то вся ця мішанина була б якоюсь зовсім не такою, зовсім пісною. Боятися значить жити, сказала б «бути людиною», але ж бояться не тільки люди. Бо поки живий, ти вразливий, лише відмерлі тканини роговіють і вже не бояться нічого: ні дощу, ні вітру, ні холоду, ні спеки. Жива ж тканина м’яка, жива боїться. Докладніше >>

Час! Що ж він робить з нами? Якщо задуматися, він здатен на все. Він і лікує, і вбиває. А найдивніше те, що він змінює нас. Змінює до невпізнання. Коли я кажу «я», чи то в минулому, чи то в теперішньому, чи в майбутньому, я, звісно ж, маю на увазі себе. Я – це я. Є я, а є всі решта люди. І ці люди бувають дивними і часто поводяться нелогічно. Себе ж я знаю і розумію, бо чую свої думки і знаю свої мотиви. Але ж, чесно кажучи, це тільки зараз так, в даний момент. Хіба можу я точно знати, як буду поводитися в майбутньому? Докладніше >>

Одіссей лежить на спині у затінку плетива виноградної лози, зануривши пальці у густу шовковисту траву. Над ним нависають темні грона винограду, які так і просяться, аби їх скуштувати. Він чує дзюрчання кришталево чистої води в одному з чотирьох джерел, чує прекрасний спів пташок, чує шум лісу. Огігія – рай на землі, острів, створений для радощів, для насолоди, створений для того, аби ті, хто потрапив сюди, ставали щасливими. Може, тому й такий недосяжний. Докладніше >>

Природа ідеальна. В природі немає нічого зайвого, бо це зайве їй просто не потрібне. Природа проста, її легко зрозуміти, якщо хоч трохи поцікавитися її законами, природа проста, бо немає людського розуму, який здатен придумувати різні підлості та підступні плани. Дощ падає тому, що цьому посприяли погодні умови, а не тому, що він хоче комусь нашкодити. Хижаки вбивають, бо їм треба їсти, а не тому, що хочуть помститися. Природа мудра, все і завжди має своє пояснення. Зранку сходить сонце, а ввечері заходить. Так було, так є і так буде. Так має бути. І ми звикли до цього. Докладніше >>