Отож, минулого разу ми говорили про застуду. Сьогодні мова йтиме про серйозніші болячки, які переважно закінчуються таким неприємним для малюка і мами прийомом антибіотиків. Ангіна, пневмонія, бронхіт, ларингіт, отит – мабуть, найпоширеніші болячки, які можуть виникнути невідомо звідки, а можуть розвинутися як ускладнення вірусного захворювання. Приємного мало, особливо, коли тиждень лікували нежить і червоне горло, а закінчилося все новою хвилею гарячки і якимось -ітом чи -іною. Докладніше >>
Діти хворіють. Навіть в ідеальних матусь. А таких, як ви знаєте, не існує. Отож діти хворіють, як би ми їх не берегли, доглядали і опікували. Це одна із складових дорослішання. І в тих неприємних болячках формується їхній імунітет і фундамент подальшого «дорослого» здоров’я. Мабуть, вам не раз доводилось чути від лікаря: «Це не страшно. Переросте». У більшості випадків це цілком справедливо. Докладніше >>
Головна спільна риса всіх цих державних медичних установ – черга. Аби лікуватися, треба мати здоров’я. Це точно. Ну, принаймні аби досидіти, а іноді й достояти під кабінетом, бо сидіти немає на чому. Пригадую, коли я нарешті набиралась відваги й терпіння і таки йшла на прийом у жіночу консультацію, то знала наперед, що це не менше, ніж на години три-чотири. Навіть якщо прийти кілька хвилин по восьмій, раніше одинадцятої не втрапиш… Ну, то таке. Докладніше >>
В ісламі жінку вважають слабкою. Значно слабшою, ніж чоловік. А її три випробування – вагітність, пологи і годування дитини грудьми до двох років – змушують її постійно потребувати допомоги, підтримки і піклування. Пряма дискримінація! Зухвала і нахабна. Що вони собі дозволяють?! Докладніше >>
Навіть у страшному сні не можу уявити собі ситуацію, що одного дня мені доведеться зібрати лише одну валізу найнеобхідніших речей, вигнати на вулицю своїх кота і собаку, бо взяти їх з собою не буде можливості, повантажити на оберемок свою сім’ю із трьох малолітніх дітей і 78-річного батька та поїхати з міста, де прожила усе своє життя, у невідомість. Ніколи. Нізащо у світі не хочу пережити цього! Докладніше >>
Що може бути гірше, ніж бездіяльність посадових осіб? Лише надмірна активність громадських діячів, які благими намірами через власну непоінформованість або обмеженість беруться виявляти «зраду». Хто про що, а я про своє. Про кров. Не можу більше про це мовчати, бо ситуація повторювалась уже кілька разів, сценарій щоразу той самий, лише «активісти» змінюються. Докладніше >>
У кожного своє розуміння подвигу. В часи Другої світової війни найвищим подвигом радянського солдата вважалося загинути за Батьківщину. Для німецького ж солдата подвигом було повернутися живим додому, до своєї сім’ї і взятися за відбудову своєї Батьківщини. Для мене показовими є в рази більша кількість жертв серед переможців, ніж серед переможених, і нинішній рівень життя німців, порівняно з країнами колишнього Радянського Союзу. Де було більше героїзму? Питання риторичне… Докладніше >>
Мої баба мають 86 років. Коли вони дивляться новини, то багатозначно зітхають: «Нема на вас німця з автоматом, гирόди!» А вони – мої баба – певно таки знають, що кажуть, бо застали і німця, і совіта, і Кучму з Януковичем, і Нинішнього Гаранта з усіма папєрєдніками, і Кролеподібного енд компані теж. Докладніше >>
Діти хворіють завжди невчасно. Ну, так є. То у п’ятницю ввечері гарячка під сорок, то на самісінький Великдень запалення легенів, то гострий ентероколіт на Різдво. Оце в час новорічно-різдвяних приготувань згадалося, як ми три роки тому «колядували» з середущим сином у лікарні. Хворіти на свята – то суцільний сум-печаль. Чому? Зараз розкажу. Докладніше >>
Таке промовисте і містке гасло радянської освіти сповідують і досі українська школа та дошкільні заклади. Не виділяйся жодним чином. Ніяк. Ні інтелектом, ні творчістю, ні зовнішністю. І Боже збав, якщо у тебе особливі потреби! Скажімо, лише одна рука. В такому разі краще сиди вдома. Нема чого серед насвиділятися! В нас тут всі – дворукі. Докладніше >>
Палій Юлія
Я недостатньо роблю. Хтось робить більше, ніж я. Та що я там допомагаю, це мало. Мій чоловік не воює і я відчуваю себе винною. Те, що я роблю – це ніщо в порівнянні з тим, що роблять інші. Скільки таких та схожих фраз мені доводиться чути й читати від людей, які допомагають військовим. Та коли
Деркачова Ольга
Здається, до Івано-Франківська поволі наближається відчуття Різдва. Бо ходиш між отими вогниками, штучними гілками, величезними псевдопряничними чоловічками і не розумієш, чому оте все має викликати у тебе відчуття радости та магії Різдва. У часи війни воно все швидше викликає роздратування і нерозуміння: нащо? Але добре, що є митці, які знають і відчувають, що справжнє Різдво
Рязанцева Яна
В 2022 році моє місто знаходилось в 100 кілометрах від лінії бойового зткнення — глибокий тил на заході Донецької області. Покровськ, Добропілля, Білицьке, Білозерське і сусідні містечка й села стали прихистком для тисяч вимушених переселенців зі зруйнованих та окупованих населених пунктів. Звісно, близькість фронту відчувалась в усьому — літаки в небі, важка техніка транзитом, пікапи
Магда Євген
Останні тижні переконливо продемонстрували, що Путін не лише погано знає історію, але і як менеджер дуже слабенький. Він намагається застосувати методи неефективного впливу, брати кількістю, а не якістю там, де потрібно діяти раціонально та точно. Міф про «велич Росії» руйнується не лише діями ЗСУ, але і протестами мобілізованих росіян. Варто нагадати, що на старті широкомасштабного