Кажуть, що коли британська організація по боротьбі із бідністю «Comic Relief UK» звернулася до однієї з найпопулярніших письменниць Джан Роулінг з проханням написати невеличкі твори для благодійного продажу, авторка написала «Фантастичні звірі та місця їх проживання» і «Квідіч від давнини до сучасності». Ці книги принесли фонду 15,7 млн. фунтів. Я не рахую чужі британські гроші, просто такий вигляд, мабуть, має патріотизм. Докладніше >>
Коли я вирішила, що стану вчителькою української мови, у батьків був шок. Відмінниця, призерка всіляких олімпіад, чудове знання англійської мови. Якби ще комсомолка – то готова ілюстрація до «кавказької полонянки», і на тобі – вчителька! Шок був не лише у батьків, а й у близьких та знайомих. Вам це відомо? Думаю, що так. Або самі це чули, або самі когось переконували, що куди ж тобі такій-розтакій, з такими знаннями і перспективами – та й до школи. Докладніше >>
Я хотіла відмовчатися. Чесно. З гей-парадом у Львові усе зрозуміло, з нашим мером та його позиціями також. Але читання однієї інформації потягнуло за собою читання іншої, і пішло-поїхало… Колись я написала кілька гомосексуальних оповідань. Вони не мали великого успіху. Ні, не через тему. Через якість написаного. Але якби я почала кричати, що це через те, що от вони не про гетеросексуалів, то отримала би бонуси. Докладніше >>
Соціальне знайомство із Шевченком у мене почалося в радянському дитсадку та радянській школі. Цитувалися всім відомі його рядки про «свою Україну любіть» та «кайдани порвіте», співалися «Заповіт», «Думи мої…», «Реве та стогне…». Калини, віночки, стрічечки, жовтенятські зірочки та піонерські галстуки, конкурси читців та дні пам’яті. І Шевченко-атеїст, що начебто не знав Бога. Докладніше >>
Поки митці намагаються щось зробити не завдяки, а всупереч, завжди знайдеться хтось, хто скаже: «А нащо вам того?» Правду кажуть, коли Бог хоче покарати, він забирає в людини розум. А тупість – то невиліковне. Особливо страшно, коли тупість намагається задавати питання. Бо здоровий глузд та інтелект відмовляються сприймати їх. Бо що можна відповісти людині, яка тупо запитує: «Нащо Івано-Франківську Гогольфест?» Докладніше >>
Вчителі, лікарі, політики – мабуть, категорії, на які найлегше і наймодніше наїжджати. Якщо політики те все мають, ймовірно, десь (хоч не впевнена, бо є нормальні, адекватні, які важко працюють, але кого це цікавить?), то з лікарями та вчителями інакше. Я – викладач університету. І коли щосесії починається істерія на тему беручості та хапужності викладачів, то просто опускаються руки і нічого не хочеться робити. Нащо? Докладніше >>
В одному магазині є джинси, які мені страшенно подобаються. Кілька разів їх міряла. Знаю, що така модель мені не підходить, бо повнить і спотворює фігуру, але… Все думаю… Може, вищий каблук, може, довшу сорочку поверх… Бо ж дуже… Докладніше >>
Пару років тому вийшла гарна антологія «Франківськ – місто янголів». Було колись. І люди, і янголи… Тепер… Тепер ми в стані постійної вербальної війни – байдуже за що, аби лиш воювати. Докладніше >>
Деркачова Ольга
«Ми були звичайною родиною, яка жила в любові, інколи в дрібних побутових сварках…» – ні, це не початок любовного роману. «Щастя було в усьому, планів на життя було так багато…» – це також не початок мелодрами про нещасливе кохання. «Мій тато дуже любив збирати гриби та гуляти в лісі…» – це не початок шкільного твору
Палій Юлія
Я поборола в собі страх, що побратими можуть стати чоловікові рідніші за сім’ю. Війна не лише забирає. Вона ще й об’єднала й поріднила багатьох людей між собою. Військові теж не є виключенням. Якраз навпаки. Мені здається, що саме між ними стається той особливий зв’язок, коли вони один одного починають називати братами чи побратимами. Страх, який
Рязанцева Яна
В 2022 році моє місто знаходилось в 100 кілометрах від лінії бойового зткнення — глибокий тил на заході Донецької області. Покровськ, Добропілля, Білицьке, Білозерське і сусідні містечка й села стали прихистком для тисяч вимушених переселенців зі зруйнованих та окупованих населених пунктів. Звісно, близькість фронту відчувалась в усьому — літаки в небі, важка техніка транзитом, пікапи
Магда Євген
Останні тижні переконливо продемонстрували, що Путін не лише погано знає історію, але і як менеджер дуже слабенький. Він намагається застосувати методи неефективного впливу, брати кількістю, а не якістю там, де потрібно діяти раціонально та точно. Міф про «велич Росії» руйнується не лише діями ЗСУ, але і протестами мобілізованих росіян. Варто нагадати, що на старті широкомасштабного