Можете закидати мене за цей блог камінням, але переконана, освіту ми поховали глибоко і надійно ще тоді, коли надали вчителеві статусу почесного жебрака і погнали торгувати китайським шматтям на базар та на заробітки підмітайлами і підтирачами закордонних дуп (послали, зрештою, не найгірших вчителів). Все. Після того, хто би що не міняв, не казав, не обіцяв, але статус вчителя вище від плінтуса так і не піднявся Докладніше >>

У мене жахлива дезорієнтація на місцевості. Досі плутаю, а куди ж у нашій школі йти до класу свого сина – направо чи наліво? – Невже так важко запам’ятати? – дратується він. – Іди на Яковича! – Куди? – перепитую в мобільний. – Григоровича бачиш? Тобі не на нього, а на Яковича. Він навпроти. Докладніше >>

Івано-Франківську явно треба чистити карму, причому активно й усіма можливими для того засобами. Бо якось у нас так і не складається з мистецтвом. Ніяк. Тягнемося ми до нього, а воно від нас тікає. Тягнемося до діалогу, але співрозмовник явно говорить або не так, або не тією мовою. А може, то і не мова? Докладніше >>

Пам’ятаю, як у дитинстві, читаючи особисті історії письменників, я обурювалася, коли їхні кохані їм відмовляли чи кидали їх. Пам’ятаю шкільні уроки літератури. Гарні уроки, цікаві, от тільки єдине «але» – стереотипи сприйняття письменницького життя. Їх було кілька. По-перше, якщо ти талановито-геніальний письменник, ти можеш влаштовувати п’яні дебоші – і це нормально; якщо хтось цього не розуміє – то він просто ідіот. Докладніше >>

Якщо хтось думає, що я роздаватиму поради, як спілкуватися чи поводитися з підлітками, одразу розчарую. Я не про це. Я про беззахисність. Вагітність, народження дитини, її виховання, навчання проходять під гаслом тотального пофігізму держави до її майбутніх платників податків і суспільства до його майбутніх громадян. Докладніше >>

На жаль, постмайданна реальність така, що глобально більшості людей абсолютно байдуже до національний цінностей. Головне, аби була відносна стабільність та така-сяка матеріальна захищеність. Усе. Більшого не треба. Голодній людині не поясниш, чому вона повинна, обираючи між хлібом і книгою, вибрати книгу. А коли до того ж на національну ідею плюють або роблять усе можливе, аби її зненавиділи, то чому дивуватися? Нещодавно я повернулася з міжнародної наукової конференції, що проходила у Мелітополі. Так, у Докладніше >>

Кажуть, що коли британська організація по боротьбі із бідністю «Comic Relief UK» звернулася до однієї з найпопулярніших письменниць Джан Роулінг з проханням написати невеличкі твори для благодійного продажу, авторка написала «Фантастичні звірі та місця їх проживання» і «Квідіч від давнини до сучасності». Ці книги принесли фонду 15,7 млн. фунтів. Я не рахую чужі британські гроші, просто такий вигляд, мабуть, має патріотизм. Докладніше >>

Коли я вирішила, що стану вчителькою української мови, у батьків був шок. Відмінниця, призерка всіляких олімпіад, чудове знання англійської мови. Якби ще комсомолка – то готова ілюстрація до «кавказької полонянки», і на тобі – вчителька! Шок був не лише у батьків, а й у близьких та знайомих. Вам це відомо? Думаю, що так. Або самі це чули, або самі когось переконували, що куди ж тобі такій-розтакій, з такими знаннями і перспективами – та й до школи. Докладніше >>

Поки митці намагаються щось зробити не завдяки, а всупереч, завжди знайдеться хтось, хто скаже: «А нащо вам того?» Правду кажуть, коли Бог хоче покарати, він забирає в людини розум. А тупість – то невиліковне. Особливо страшно, коли тупість намагається задавати питання. Бо здоровий глузд та інтелект відмовляються сприймати їх. Бо що можна відповісти людині, яка тупо запитує: «Нащо Івано-Франківську Гогольфест?» Докладніше >>

Вчителі, лікарі, політики – мабуть, категорії, на які найлегше і наймодніше наїжджати. Якщо політики те все мають, ймовірно, десь (хоч не впевнена, бо є нормальні, адекватні, які важко працюють, але кого це цікавить?), то з лікарями та вчителями інакше. Я – викладач університету. І коли щосесії починається істерія на тему беручості та хапужності викладачів, то просто опускаються руки і нічого не хочеться робити. Нащо? Докладніше >>

В одному магазині є джинси, які мені страшенно подобаються. Кілька разів їх міряла. Знаю, що така модель мені не підходить, бо повнить і спотворює фігуру, але… Все думаю… Може, вищий каблук, може, довшу сорочку поверх… Бо ж дуже… Докладніше >>

Пару років тому вийшла гарна антологія «Франківськ – місто янголів». Було колись. І люди, і янголи… Тепер… Тепер ми в стані постійної вербальної війни – байдуже за що, аби лиш воювати. Докладніше >>