Ми дуже рідко раніше говорили про смерть. Майже ніколи. Лиш тоді, коли безпосередньо стикалися з нею. Зараз такі розмови почастішали. На жаль. Жити доводиться в часи, коли вона постійно дихає в спину. Страх, про який ми мовчали Не те щоб я вдягала рожеві окуляри щодо безсмертя, ні. Але завжди старанно відганяла від себе думки про Докладніше >>

Війна змінює всіх. І з кожними змінами вона ставить перед нами все більше викликів. Нам як суспільству, яке живе в нових умовах, важливо не ігнорувати й не замовчувати, а навчитися говорити та вирішувати питання, які стають життєво важливими. Відновлення емоційної стабільності не менш важливе ніж фізичний відпочинок. І якщо є варіанти підтримки, які можуть допомогти Докладніше >>

“Я не хочу так йти. А потім жити, постійно озираючись. Я хочу звільнитися нормально, щоб мені подякували, а не шукали”. Такі слова мені сказав Вова, коли ми якось говорили з ним про ситуацію із самовільним залишенням частини (сзч) військовослужбовцями. Я пишаюся, що він зробив такий вибір. Та водночас присутній страх того, що він може не Докладніше >>

Розповідати про війну вголос іноді страшніше, ніж мовчати. Та ще страшніше – вдавати, що нічого не відбувається. Писати про своє життя у війні – це не про те, що я хочу пожалітися. Це про свідчення того, що відбувається з нами сьогодні. Мовчати чи писати Коли я вперше писала про наш з чоловіком особистий досвід життя Докладніше >>

Війна настільки вже стала частиною життя, що, здається, я вже не пам’ятаю як бути без неї. Інколи ловлю себе на думці, що стала гостро реагувати на небажання людей включатися у сьогоднішні події. Можливо, я просто втомилася? Намагаюся знаходити сили в  тому, що завжди надихало й допомагало, але бачу, що їх і там вже немає. Знаю, Докладніше >>

Ніч з п’ятниці на суботу 15 березня. Тоді я практично не стулила очей. Заснула лиш під ранок. Вова подзвонив мені о 5.30. Його слова про те, що він ледь не загинув підняли мене з ліжка за кілька секунд. Поки я слухала те, що він розповідав, мені в голові промайнуло все наше спільне життя. Мені стало Докладніше >>

Чергова моя поїздка до чоловіка виявилася чи не найважчою. Мені вперше самостійно довелося їхати за кермом майже 500 км. Я зважилася на цей крок, бо розумію, що ще не скоро закінчаться наші з Вовою фронтові побачення. Водіння як крок до свободи Коли я 9 років тому пішла вчитися, щоб отримати водійське посвідчення, то й уявити Докладніше >>

Коли чоловік йде захищати країну, його дружина автоматично потрапляє під пильну увагу суспільства. Вона “повинна” бути сильною, стійкою, підтримувати свого коханого та ще, разом з цим, залишатися завжди зразковою мамою, господинею, волонтеркою. Хто придумав образ “правильної” дружини військовослужбовця та чи існує він насправді? І чи повинна я відповідати чиїмось очікуванням та картинкам з інтернету? Я Докладніше >>

З початком великої війни я відмовилася від всього, що хоч якось могло підтримати моє психічне здоров’я. Через почуття провини, що гинуть люди та руйнуються міста. Через те, що мій Вова пішов у військо. Я заборонила собі сміятися, відпочивати, радіти дрібницям.  В мене було відчуття, що разом з ним з дому пішла частина мене. Життя помітно Докладніше >>

Війна не просто увійшла в наше життя. Вона, на жаль, стала ним. Нахабно залізши в кожну домівку, у кожну душу. І як я не намагаюся відокремити її від своїх звичних справ, як не пробую виділити їй окреме місце, вона все одно вже в усьому назавжди. Кожного дня вона безжально руйнує світи, які я будувала не Докладніше >>

Кожного з нас змінить ця війна. Чуючи такі слова ще у 2022, я не уявляла, як саме це торкнеться мене самої та моєї сім’ї, та як я відреагую на це. Розуміння того, що внутрішні трансформації невідворотні, прийшло потім, пізніше. І той факт, що ми вже не будемо такими, як до початку повномасштабного вторгнення, треба визнати Докладніше >>

Я поборола в собі страх, що побратими можуть стати чоловікові рідніші за сім’ю. Війна не лише забирає. Вона ще й об’єднала й поріднила багатьох людей між собою. Військові теж не є виключенням. Якраз навпаки. Мені здається, що саме між ними стається той особливий зв’язок, коли вони один одного починають називати братами чи побратимами. Страх, який Докладніше >>

Я намагаюся інколи відволікатися від новин та подій на фронті, щоб не з’їхати з глузду. Але чим далі триває це пекло, тим коротшим стає період абстрагування від фронту. Війна вже не просто стала частиною життя. Вона вросла в кожну клітину тіла. Мого. Його. Тепер вона з нами назавжди. Потрібні лише для фронту? Коли Вова приїжджає Докладніше >>

Я недостатньо роблю. Хтось робить більше, ніж я. Та що я там допомагаю, це мало. Мій чоловік не воює і я відчуваю себе винною. Те, що я роблю – це ніщо в порівнянні з тим, що роблять інші. Скільки таких та схожих фраз мені доводиться чути й читати від людей, які допомагають військовим. Та коли Докладніше >>

Коли Вові в роті охорони сказали, що їх будуть забирати в Черкаси для формування нового батальйону, то я попросила, щоб він навчив мене працювати мотокосою та бензопилою. Ми завжди все робили разом Кілька років тому ми вирішили зайнятися господарством. Розвели кролів, нутрій, качок-шипунів. Ну, й звісно, свині, кури. Це шалений обсяг роботи, але нас то Докладніше >>

Часто, коли мені доводиться їхати до Вови, я думаю, що я погана мама. Бо ж залишаю дітей та їду в місця, з яких завжди є ризик не повернутися.  Жовтень 2022 Як же я ненавиджу все, що пов’язане з московією. Знайшла свій шкільний зошит із записами перших віршів. Російською. Спалила. Кілька книг, теж російською, віддала в Докладніше >>

Коли ми починали наше спільне життя, то домовилися, що будемо говорити один одному про свої відчуття чи переживання. Не носити мовчки й виснажувати цим себе й партнера, а ділитися, підтримувати. Думаю, це важливо для відносин. І в нас все виходило. Ми знали, що є один для одного не лише чоловіком та дружиною, які мають взаємну Докладніше >>

…Ще страшніше було усвідомлювати, що ні на що не можу вплинути. Мені в житті доводилося звикати до багатьох речей. І щоб навчитися не уникати, а проживати те, чого боїшся найбільше, знадобилося багато сил. Але те, що треба буде миритися з думкою про можливість загибелі чоловіка, я й не могла уявити в найстрашнішому сні. Червень 2023  Докладніше >>

…але розуміла, що в нас немає вибору. Ми з Вовою слухали виступ президента Америки 21 лютого 2022 року пізно увечері. Сумнівів не залишалося жодних в тому, що Росія таки нападе на нашу країну. На той момент чіткого розуміння що треба робити чи як правильно підготуватися не було. Відчуття розгубленості й страху трохи плутали всі думки Докладніше >>