Цьогорічне Різдво вразило великим теплом. Аж ніхто не очікував стільки тепла на цей час. Навіть дорослі колядники, які ходять від хати до хати протягом кількох днів з незначними перервами на сон, не пили горілки, щоб не змерзнути і не захрипнути на морозі. Й так було тепло. Докладніше >>

Вони не діждуться жодного кулака. Нехай скаженіють, доки не перейде. Сказ також лікується. І причинність теперішньої влади мусить вилікуватись. Зайве мусить атрофуватися. Ми дочекаємося. Ніхто не вічний. Нечисте обсиплеться з тіла нашої країни. Тіло стане гладеньким, чистим, молодим. Докладніше >>

Після кількаденної франківської перерви на минулих вихідних знову хотілося до Києва, до сонця, до Майдану. Але попри настирливі пошуки транспорту, нічого знайти не вдалося. З того всього поїхав додому в Брустури. Відразу згадалися думки, які вже пробував записувати ще в листопаді, до революції. В горах вже тоді було прекрасно, як зараз на Майдані. Докладніше >>

Ще в 2004-му ми зривали голоси, вигукуючи «Ющенко – так!» Це було в сільській школі. На піку подій Помаранчевої революції там навіть провели відповідну лінійку. Ми з однокласниками щиро вболівали. Докладніше >>

Минулої суботи світ відзначав міжнародний день «Міста за життя». Його відзначають на честь першого скасування смертної кари у європейській державі. По суті, цей день можна вважати апогеєм людськості. Нарешті ми зрозуміли, що забирати життя у ближнього не маємо права. У цей день могла би бути хороша і світла радість. Натомість, прийшла тривога. Докладніше >>

В Івано-Франківську на Євромайдані я був ще в п’ятницю з самого ранку. З першої ночі там стояли молоді люди, які не належать до жодної з політичних партій. З деким із них знайомий через всілякі культурні проекти, з більшістю – ні. Ще молодші за мене, переважно студенти, ентузіастичні люди із прагненням змін. Саме з них все починалося. Докладніше >>

Без пафосу, але зі стурбованістю міркую, що треба негайно йти, аби потім не сидіти. Бо потім може бути лише два варіанти – сидіти або, ще гірше, повзати. Для людини стан повзання аж ніяк не притаманний, тому варто проявити свою людськість і йти на майдани своїх міст, щоб підтримувати, найперше, одні одних. Докладніше >>

Карти і глобуси розграфлені вздовж і впоперек, щоб могти виміряти землю і визначити місце розташування тої чи іншої країни. Але бачимо, що світ не має чіткості в людському розумінні. В природи зовсім інші одиниці вимірювання, якщо вони взагалі є. Через те все побудовано не за точністю, а за гармонією. Тому пісня більша за математику.Тим не менше, мусимо себе заспокоювати і замилювати очі. Мусимо знаходити всілякі заняття, групуватися за народами, етносами, створювати класифікації, ставити кордони, шлагбауми, турнікети. Це додає певності в тому, що можемо щось контролювати. Докладніше >>

Ще на початку літа, або й у кінці весни обіцяв одній подрузі написати про листування. Але, видно, не листяний то був час. Себто листя було, але воно ще росло, листи перебували в процесі написання. І лише зараз, коли воно опадає з дерев, текстові повідомлення і тексти про них готові оприсутнюватися. Тоді була пора говоріння, руху, веселощів. Зараз настає час рівноваги, спокою і… писання листів. Докладніше >>

От тобі й на! Хоч ніби й нічого. Але таки довелося знову вставати рано-рано, йти через усе місто на автостанцію і сідати на один з перших автобусів із Франківська до Коломиї. Бо вчора не вийшло поїхати, як зазвичай їду в п’ятницю після роботи, тому мусив нині. А конче треба, бо вдома є робота. Докладніше >>

Траву найліпше косити з росою. Волога полегшує зрізання. Але не завжди є роса. Або не завжди роса є росою. Так було і цього разу. Бо траву в бабусі в Шипоті успішно скосили ще влітку. А з отавою вийшло трохи інакше. Докладніше >>

Хліб дитинства дуже смачний. Переважно ламаний. А ще – дешевий. Коли я навчався у молодших класах, то він коштував 50 копійок за буханку. Докладніше >>

Перше, що я зробив, сівши в автобус, – трохи подрімав. Це було необхідно і добре. Прокинувся вже на під’їзді до Коломиї. Таки добряче мене втомило місто. І – який жах! – майже місяць не був удома. Але нарешті трохи відпустки! Така звична хороша радість, коли в Уторопах починаються спокійні пагорби і виростають з кожним наступним селом. Стають могутнішими і рішучішими. Докладніше >>

Це чистий листок паперу. На ньому можуть бути слова, а можуть не бути. Вже є. Кожне слово ефірне, як павутинка. Ні до чого не зобов’язує і все пробачить. Ти ж не навмисне. Біда лиш у тому, що усвідомлюєш свою хибу. Навіть якщо похвалять і подякують, бо сказав гарно. Але сам знаєш, де злукавив. Хіба не схочеш собі зізнатися. Можна й так. Так найлегше. Докладніше >>

Докладніше >>

Сестра придумала все якнайліпше. Я ще їхав у автобусі з Франківська, як вона потелефонувала, що чекатиме в Брустурах на зупинці біля каплички, і коли зійду, то одразу подамося на річку. В мені трохи пробивалася втома і спонукала додому на сон, але згадки колишніх цілолітніх походів на річку додали жвавості в серце. Тим більше, хотілося змити пил і піт, набуті в час поїздки. Докладніше >>

Докладніше >>

Ти просто знай: мій запит в режимі очікування на твою позитивну відповідь. Він ніколи не втратить актуальності. Просто згадай про нього, коли що. Просто згадай. Докладніше >>

  Докладніше >>

В горах говорять мало і просто. Багато можуть сказати самі жести чи вигуки. Особливих розмірковувань про життя нема. Ніхто не філософствує. Якщо таки заходить тривала балачка, то це спогади. Старші молодшим просто переповідають все, як було у їхньому житті, і те, що їм оповіли їхні старші. Після цього все стає ясно і всі все знають. Докладніше >>