Перспективи сумні

Відповідальність з’являється не лише тоді, коли когось приручаєш, як мовиться в казці Екзюпері. Може бути й так, що ти сам стаєш заручником обставин, в яких опинився, тому доводиться бути відповідальним. І нічого не вдієш, бо вже такий маєш характер чи таке виховання. Докладніше >>

Конвектор проти печі

Вже не згадаю прізвища того білоруського автора, та було кумедно і трохи дивно, коли головний герой його твору розповідав про своє село і, щоб підкреслити відсталість малої батьківщини, наголосив на тому, що газифікація відбулася лише рік тому. Події розгорталися в середині минулого століття. Докладніше >>

І неможливо не повірити

Кожного Святого вечора маю святий обов’язок – терти мак. Округлий макогін роздушує маленькі зернини, як грішні душі, і вони пускають молоко на знак покаяння. Коричнева порожниста макітра стає чистилищем, а витончені узори на зовнішніх стінках – ілюстрованим шляхом до життя вічного, бо тільки у раю така краса може статися. Докладніше >>

Початок при кінці

Людина втішає себе, як може. Все це нормально, бо усвідомлення безмежності лякає найбільше. Тому найменше, що можна зробити – захаращити життя всілякими справами і обов’язками. Наступний крок – це все систематизувати. Якщо подивитися збоку, то наші дні до безглуздості структуровані, а тому й кумедні. Ми поділили час. Ми поділили день. Нас заспокоює ілюзія контролю. Докладніше >>

Наші таланти – нікчемні

Було би немудро тішитися з гарних вокальних даних чи здібностей до малювання. Це так само, як тішитися з випадково знайденої сумки грошей. Бо талант дається, як нічим не заслужений скарб. Наче б за так. Та навіть детективні серіали показують, що небагато щастя приносить така сумка грошей. Бо завжди знайдуться на неї претенденти. І якщо сам не віддаси, то занапастиш життя постійною пересторогою, щоб не прийшли і не забрали. Докладніше >>

Головне не забути лопату

Якщо дуже не хочеш нічого робити, то не роби. І якщо чогось одного не хочеш – теж не треба. В гонитві за достатком і ситістю ми хибно сформулювали своє ставлення до праці. Таким чином помінялися плюс і мінус, тому часто б’є струмом чи стаються замикання, або просто неприємно тліють кабелі… Докладніше >>

Зима, як має бути

Найдивніше стає тоді, коли все відбувається так, як має бути. Цього разу також було дивно, коли першого грудня у Брустурах почав налітати сніг. З самого ранку сік дрібний дощ, а з обіду перетворився на білу крупу. Спочатку не дуже рясну, але дуже радісну для споглядання. Якийсь час біліло лише повітря, а земля лишалася суворою і жовто-чорною. Але з часом сніг приймився. Коли ти вже можеш лишити на снігу слід, то це, найперше, слід зими. Докладніше >>

Сіра маса

Коли політики починають «щиро» висловлюватися щодо всіляких соціальних моментів і вдаються до статистики, то часто зринає визначення «пересічний громадянин». І скільки б усілякі гуманітарії не говорили про неповторність кожної індивідуальності, але якраз із цих «неповторностей» складається ще одне поняття – «сіра маса». Докладніше >>

…І ще кілька днів у Брустурах

Праця на землі дуже добра, бо правдива. Це розуміння прийшло після кількох років мешкання в місті. На сільську думку, читання і писання роботою не є. Отже, зранку прокидаєшся, снідаєш, йдеш «на роботу», сидиш за комп’ютером… День минає – і ти втомлений. А ще й не знаєш, від чого, адже не вантажив каміння, щоб зробити підмурок у літній кухні, і не носив цементний розчин п’ятнадцятилітровими відрами на толоці у сусіда, коли той заливав стелю у пивниці. Докладніше >>

Лиш один вибір

Не може бути так, що добрі християни потраплять до раю, а представники всіх інших релігій і грішні християни – до пекла. Не може бути так, що атеїстів просто з’їдять черв’яки. І йдеться, насправді, не лише про релігійні моменти, а власне про людські. Багато говориться про те, що є добре, коли не знаємо Божого помислу. Хоч любимо відгадувати. Та навряд чи варто бути категоричним, вдаючись лише до одної якоїсь релігії. Докладніше >>

Не бути собою

Найбільше про це йдеться у фільмах для підлітків, де герої – ці самі підлітки, і вони не знаходять спільної мови зі своїми ровесниками, батьками, педагогами. Відбуваються всілякі драматичні перипетії, а під кінець стрічки глядач має захоплюватися героями, бо вони залишилися собою. І всім нам неодмінно треба бути собою, ніби це найвища планка в еволюції людської сутності. Докладніше >>

Перша сторінка листопада

Сьогодні був гарний день. Ще один день життя і смерті. Сонце зійшло, бо чому б не так? Ще трохи і зацвітуть яблуні. Така пізня, така тепла осінь. Докладніше >>

Якщо не любиш тарганів, ти не любиш й України

Це не відкриття нових істин, а лише повторення й так ніби відомого. Попри те, завзято проігнорованого. Бо є всеосяжна любов. Цією любов’ю є Бог. Бог створив усе, і ми все повинні любити. Не можна ненавидіти людину і не можна вбивати для розваги пташку. Докладніше >>

Вони працюють вночі

Ні, це не міліціянти, не проститутки, не лікарі, і навіть не наркомани. Їхня робота проста і тиха. Можна сказати, невинна. Вони наклейники афіш. Мабуть, так мала б звучати назва цієї професії. Робота є завжди і помірно. Всякі концерти тощо. Особливо насичену зайнятість вони здобувають з підходом виборів. Докладніше >>

Вільно рубати смереку

Коли дідо згадує цю історію, то остерігається вказувати точну дату, бо все діялося так давно, що й не згадати. Дарма, що пам’ятає імена своїх предків до четвертого коліна. Але зараз не про них. Хоч, вочевидь, у часи когось із них, були такі собі вибори до такого собі сойму. Докладніше >>

Дорога. Осінь

Я тоді вперше їхав у потязі на боковій полиці. Місце видалося надзвичайно зручним, бо ти лежиш вздовж вагона. А коли на поперечних полицях – то ніби ставиш йому загату. А тут – разом з ним. Туди, куди і він. Таке перше дрібне враження. А друге – вранішнє.  Докладніше >>

Приємності з Чернівців і Львова

Ми часто нарікаємо, що, мовляв, то все не так, як хотілося б чи мало бути. Однак, скептично ставлячись до стереотипів, огризаємося там, де вони не відбиваються. Мовляв, у Києві каштани не цвітуть! І дарма, що вже вересень, адже Київ – місто каштанів. А в Коломиї нема гуцулів! Дарма, що це територія Покуття. Докладніше >>

Діти зі страху

Можна лише уявляти, як все було б чудово, якби ми пам’ятали про любов. Не про слово, а про почуття. Важлива ця пам’ять у стосунках батьків і дітей. Дитина може бути слухняною і від страху, але тільки доти, доки буде чого боятися. Що ж стається, коли така дитина виростає і страх вивітрюється? Варіанти відповіді можна домислювати. Докладніше >>