Мова зараз піде не про масові протести у Білорусі, які тривають другий тиждень, а про засідання Тристоронньої контактної групи, у якому 19 серпня українська делегація візьме участь з новим очільником – Леонідом Кравчуком.

Насамперед варто нагадати, що з березня засідання проходять у форматі відеоконференцій, отже, питання зміни майданчика для перемовин щодо врегулювання на Донбасі не є критичним. До того ж варто розуміти, що «переїзд» ТКГ може відбутися лише за згоди всіх її учасників, а Росії зараз подібні зміни є невигідними. Це варто враховувати.

Леонід Кравчук провів інформаційну артпідготовку стосовно своєї роботи, роздавши з десяток інтерв’ю до першої зустрічі у форматі ТКГ. Проаналізувавши їх, доходимо таких висновків: він готовий до компромісів та поступок, спільно з Вітольдом Фокіним готовий вести перемовини з «громадянським суспільством» ОРДЛО (існування якого об’єктивно не доведене). Перший президент бачить у керівництва Росії прагнення до миру на Донбасі, говорить про можливість нового Будапештського меморандуму (з розширеним складом учасників) та намагається розповісти про переваги вільної економічної зони для кількох областей українського Сходу.

Ці ініціативи мають пройти випробування за столом переговорів у форматі ТКГ. Показовим виглядатиме участь чи відсутність Бориса Гризлова – російського політичного важковаговика. Якщо він 19 серпня стане візаві Кравчука, то Росія може бути зацікавленою у діалозі. Звісно, на власних умовах, які передбачають інкорпорацію ОРДЛО на умовах Кремля до складу України. Питання повернення Криму, нагадаю, не обговорюється у Мінському форматі.

Прагнення розпочати переговори з вивчення стану виконання Паризького комюніке, підписаного лідерами країн Нормандського формату 9 грудня 2019 року в Парижі, може стати каменем спотикання для переговорного процесу. СММ ОБСЄ навряд чи верифікує припинення вогню, а Росія вимагатиме подальшого виконання обіцянок України тут і зараз. Хоча Кравчук публічно наголошує, що змінити Конституцію України для фіксації «особливого статусу Донбасу» зараз практично неможливо, це не зупинить Кремль. Розведення військ на трьох ділянках і підготовка аналогічних кроків ще на шести навряд чи будуть з захватом зустрінуті всередині українського суспільства, як і прагнення імплементувати «формулу Штайнмаєра» в українське законодавство. У питанні обміну полоненими є небезпечні ілюзії щодо кількісних показників, проте Міжнародний Червоний Хрест досі не отримав доступу до ОРДЛО для ідентифікації українських полонених.

Прагнення Володимира Зеленського якомога швидше завершити конфлікт на Донбасі  отримало підкріплення у вигляді політичного «дембельського акорду» Леоніда Кравчука. Синергія зусиль першого та шостого президентів можлива, однак лише в одному випадку: якщо вони обидва розумітимуть, що врегулювання конфлікту на Донбасі за принципом «хапай мішки – вокзал рушає» можливе виключно в інтересах Росії, а не України.