Діагностування за допомогою проведення біопсії, яку часто використовують для визначення пухлин, дає найдостовірніші результати. При цьому багато хто й досі має певні упередження щодо цього способу дослідження.

Покази

У разі підозри на онконедугу пацієнта спрямовують на біопсію. За її допомогою отримують шматочок ураженої тканини чи біологічної рідини з певного органа для подальшого мікроскопічного дослідження. Лікарі переконують, що саме цей метод дає можливість визначити справжню причину погіршення стану організму і поставити максимально точний діагноз.

Біопсія необхідна також, коли є потреба визначити обсяг оперативного втручання при ракових захворюваннях. Щоб вилікувати хворого, часто виникає потреба у видаленні цілих органів, у багатьох пацієнтів обширні операції спричинюють значні косметичні дефекти або ж є інвалідизуючими. Так, наприклад, при раку прямої кишки, розташованому в нижніх відділах, її видаляють із подальшим формуванням штучного заднього проходу. За відсутності чіткої впевненості в діагнозі таку операцію виконувати не можна. Якщо після хірургічного втручання з’ясується, що злоякісної пухлини не було, закономірно постане питання про даремність травматичної операції. Те ж саме стосується інших злоякісних пухлин.

Окрім цього, в онкології лікування залежить не тільки від локалізації і розмірів пухлини, але й від її внутрішніх характеристик, які якраз і визначають за допомогою біопсії. Таким чином медики можуть визначити чутливість конкретної пухлини до променевої та хіміотерапії, а відтак забезпечити правильну схему комбінованого лікування.

«У більшості випадків онкологи не мають права починати променеву чи хіміотерапію без морфологічного підтвердження (результату аналізу матеріалу, отриманого за допомогою біопсії) того, що у пацієнта дійсно рак, – пояснює доцент кафедри онкології ІФНМУ Володимир Голотюк. – До того ж, таке підтвердження оформляється як юридичний документ, адже променева чи хіміотерапія – це «Чорнобиль в мініатюрі», й окрім вираженої лікувальної дії, вони мають низку побічних ефектів. Організм зазнає певної шкоди, що накладає на медиків велику відповідальність за прийняте рішення».

Окрім онкологічних хвороб, як зазначає Володимир Голотюк, біопсію також використовують для постановки правильного діагнозу і при деяких інших складних недугах, наприклад, неспецифічному виразковому коліті, хворобі Крона, автоімунних недугах чи навіть грибкових захворюваннях. Ще біопсію застосовують для дослідження тканин перед трансплантацією органів.

Безпечний метод

Біопсію проводять різними способами, які значно відрізняються між собою за технікою виконання і травматичністю. У деяких випадках достатньо зробити зішкріб з ураженої поверхневої тканини, наприклад, підозрілого утворення на шкірі, і зробити мазок на скельці. Для дослідження більш глибоких структур часто використовують спеціальну порожнисту голку, яка дозволяє взяти невеликий шматок тканини. В інших ситуаціях лікарі вважають за доцільне хірургічне видалення частини чи всього підозрілого новоутворення.

При проведення біопсії голкою вона вводиться в зону патологічних змін через шкіру. Лікар просуває її до підозрілої ділянки і забирає звідти невеликий зразок тканини. Для безпечного і точного проведення біопсії при цьому нерідко використовується УЗД, рентгеноскопія, комп’ютерна томографія (КТ) або магнітно-резонансна томографія (МРТ). Такі дослідження дозволяють переконатися в точному положенні голки всередині новоутворення. Повноцінний аналіз може вимагати кількох зразків.

Процедура біопсії здебільшого не є болючою – відчуття майже такі ж, як при внутрішньом’язевому уколі. Тим паче сама пухлина, звідки потрібно взяти забір, як правило, не має больових нервових закінчень, тож жодного дискомфорту пацієнт не відчуває. Якщо ж лікарі передбачають, що внаслідок травматичності процедури біопсії хворого все ж таки може турбувати біль, вони обов’язково забезпечать місцеве знеболення.

Повернутися додому пацієнт може відразу ж після дослідження, що, однак, залежить від типу проведеної біопсії. Зазвичай процедура займає від кількох хвилин до півгодини.

До речі, дослідження біологічного матеріалу, взятого під час біопсії, і, відповідно, підтвердження наявності пухлини, її оцінку здійснюють лікарі-патологоанатоми і лаборанти-цитологи.

Доцент кафедри патоморфології і судової медицини ІФНМУ Микола Багрій наголошує, що для успішної верифікації діагнозу важливим є адекватність біопсійного матеріалу (об’єм, наявність необхідних структур тощо). Саме тому необхідно, аби аналіз методом біопсії у пацієнта брав лише досвідчений фахівець.

Володимир Голотюк наголошує, що будь-які побоювання стосовно біопсії є безпідставними. Науковцями давно доведено: пункційна біопсія не викликає жодних морфологічних змін. Хоча досить часто люди саме цього якраз і побоюються. Кажуть, мовляв, біопсія – це втручання в організм, яке може призвести до генетичних мутацій, раку чи інших недуг або ж спричинити ускладнення вже наявної хвороби. Лікар пояснює, звідки з’являються такі міфи: «Часто хворі приходять до онкодиспансеру в такому занедбаному стані, що медики за голову хапаються – рак уже на пізніх стадіях.  Пацієнтові, звісно ж, роблять біопсію, але хвороба при цьому нікуди не зникає і, зрозуміло, прогресує. Потім організму ще додається потужне навантаження внаслідок хірургічного лікування, променевої чи хіміотерапії. Зрештою, після невтішного перебігу недуги пацієнти або їхні родичі починають вигадувати небилиці та звинувачують чомусь саме біопсію».

Оголошується місячник

Цікаво, що необхідність проведення біопсії тісно пов’язана з недугами щитоподібної залози. Як запевняють онкологи, часто причиною розвитку раку стають різноманітні збої у роботі щитоподібної залози. При порушенні ендокринних функцій відбувається злам цілої ендокринної системи, що призводить до онконедуг в інших локалізаціях, найчастіше це рак грудної залози та гінекологічні онкозахворювання.

Для Прикарпаття ця проблема стоїть особливо гостро, оскільки регіон вважається йододефіцитним. А брак йоду якраз і спричиняє різні патології щитоподібної залози, найпоширенішою із яких в області є вузловий зоб. Як повідомив завідувач ендокринологічного відділення ОКЛ, обласний ендокринолог Володимир Гаврилюк, наразі на Прикарпатті 7000 осіб перебувають на диспансерному обліку з таким діагнозом. Щороку медики виявляють 600-700 нових пацієнтів, які мають новоутворення в щитоподібній залозі.

Остаточне підтвердження характеру доброякісних і злоякісних новоутворів щитоподібної залози можна здійснити лише за результатами тонкоголкової пункційної біопсії. Ще в 2013 році в онкодиспансері та обласній клінічній лікарні відкрили кабінети моніторингу патології щитоподібної залози, метою яких є встановлення остаточного діагнозу в разі підозри на злоякісну пухлину. У цих кабінетах працюють команди фахівців: ендокринолог, лікар УЗД, хірург, цитолог, які й проводять біопсію.

Тут варто повідомити, що з 23 травня до 16 червня в Івано-Франківську проводитимуть місячник, присвячений боротьбі та профілактиці раку щитоподібної залози. У рамках цієї акції кожного робочого дня з 9.00 до 15.00 у кабінетах моніторингу патології щитоподібної залози відбуватиметься масове обстеження краян.

Наталя МОСТОВА