Кожного з нас змінить ця війна. Чуючи такі слова ще у 2022, я не уявляла, як саме це торкнеться мене самої та моєї сім’ї, та як я відреагую на це. Розуміння того, що внутрішні трансформації невідворотні, прийшло потім, пізніше. І той факт, що ми вже не будемо такими, як до початку повномасштабного вторгнення, треба визнати й прийняти.

Нові виклики

В одній зі своїх відпусток Вові потрібно було відправити якісь документи в частину. Ми поїхали на пошту. Трохи почекали, бо була черга. Коли почали оформляти посилку, то дівчина-оператор дала пакетик для паперів, але він був пошкоджений. Вова  їй сказав, що це поганий пакет і він не буде пакувати в нього, бо це документи, це важливо. Потім підвищив голос і ще намагався щось далі говорити. Я не очікувала такого, бо знаю його спокійним і врівноваженим. Мені стало незручно. Новий пакет можна було просто попросити, а натомість виникла ситуація, якої я не передбачала й, відверто кажучи, розгубилася що і як треба правильно сказати й зробити. Тоді згадала, що на курсах психологічних обговорювали подібні випадки. Зрозуміла, що треба діяти. Я стояла біля Вови й почала рукою гладити його по плечі й спокійно говорити до нього. Та він і далі продовжував сердито щось вже майже кричати до дівчини. Перш ніж я “догукалася” до нього пройшло кілька хвилин. На щастя, все залагодили мирно. 

В цьому всьому поваги заслуговує дівчина-оператор. Протягом тих довжелезних для мене хвилин, вона спокійно на все реагувала й відповідала, не сперечаючись. Вона адекватно сприйняла ситуацію. Не уявляю, що могло бути, якби на її місці був хтось інший і була б проявлена агресія. Я перепросила, подякувала за розуміння й терплячість.

Майже три роки, як він воює. Я намагаюся зрозуміти. Я вірю, коли він каже, що морально дуже тяжко все це витримувати. Змінилися звички в побуті, житті, розпорядок, обов’язки. Він став іншою людиною. І я вчуся це приймати й вчуся жити з цим. Бо він дорогий для мене. Найважче для нього те, що більшою мірою зараз собі не належить. Бо – військовий. І має виконувати накази.

Всі події, які відбуваються з нами кожного дня, впливають безпосередньо на нашу подальшу поведінку. І незалежно від того, чи це трагічне, чи щось позитивне. Також, думаю, що особливості сприйняття кожною людиною будь-яких нових для неї обставин відіграє неабияку роль. Бо хтось може спокійніше чи легше відреагувати та адаптуватися, а для когось цей процес проходить важче.

Сила чи слабкість

Постійні переживання, напруга іноді призводить до вигорання, стану безпомічності й байдужості до всього.

Мої емоційні гойдалки іноді так розгойдують, що здається, що це зі мною вже назавжди. Такі періоди вибивають зі звичного режиму. Я ненавиджу цей стан, бо тоді втрачаю багато енергії й сили. Водночас намагаюся відстежувати в собі те, що допомагає вибратися з цього. Якщо це читання чи перегляд фільмів, то закриваюся на день-два й даю собі те. Якщо хочеться до річки, то їду. Якщо відчуваю потребу поплакати, то плачу. Якщо відчую, що сама не вивожу, то піду до психолога.

Помітила, що стала закритою в розмовах з Вовою в тому плані, що не скаржуся йому на буденні якісь питання. Навчилася сама вирішувати. Коли він вдома, то я почуваюся, як то кажуть, як за кам’яною стіною. А коли його немає, то я сама стаю цією стіною. Бо мені здається, що лише так я можу вистояти, не розкисати й не стати слабкою. Лише так я можу робити те, що потрібно тепер. І тоді мені не страшно, що не вистачить сил дійти до кінця цих випробувань. Я постійно собі кажу: Юлько, ти можеш. І працюю далі. 

Якось в розмові зі знайомою сказала їй, що мені некомфортно між людей, що наче якийсь тиск відчуваю. Я люблю бути сама. І це все списую на те, що стала якоюсь твердішою чи щось таке. Побути наодинці з собою. Інколи це допомагає розібратися у собі, у своїх думках і зробити правильні висновки. Мені морально легше, коли я сама. Вона каже, що сильні люди такі.  Я не знаю. Та те, що я стала іншою це так. В чомусь різкіша, черствіша, в чомусь навпаки – м’якшою. 

А ще стала обережною до людей. Раніше безпечніше ставилася до знайомств, легше довіряла. А тепер довго придивляюся і намагаюся пізнати добре людину перш ніж підпускати близько у своє життя. Щоб не розчаруватися, щоб не було боляче тоді.

Інші цінності

В одну з відпусток Вова запропонував поїхати на кілька днів у Львів. Це було несподівано для мене, бо зазвичай ми всі поїздки раніше планували заздалегідь. Та і йому було це не властиво отак от швидко приймати такі рішення.

До великої війни ми часто їздили Україною, але постійно підлаштовуватися під роботу, школу. 

Зараз розуміємо, що не завжди можна все спланувати. Але треба трохи розрядки серед тривалих стресів, тривог і безсонних ночей. Хочеться згадати як то воно: бути щасливими. І отакі спонтанні рішення перетворюються потім в найкращі миті життя і найтепліші спогади. Шкода, що саме війна нас цьому навчила. Бо направду раніше більше переймалися матеріальним. Тепер цінуємо саме життя й один одного.

Війна перевіряє на міцність не тільки нас, а й наші стосунки. Невизначеність, відстань, зміни, які відбуваються, могли нас роз’єднати. Ми розуміли й тепер розуміємо це. Тому й вчимося приймати один одного новими: з усіма потребами та травмами. Ми вчимося бути сильними, підтримувати, ми визначаємо свої нові пріоритети.

Найбільше, що допомагає з цим всім справлятися – любов. Тільки вона вміє дати багато сили для подолання труднощів та для розуміння. І саме любов допомагає вистояти та зберегти сім’ю, часто зробивши її міцнішою. І це не лише моя історія. Це життя тисяч родин, які разом проходять випробування війною.

 

 

• Блог дружини військового – авторська колонка Юлії Палій, яку вона публікує на сторінці онлайн-медіа “Галицький кореспондент”. Редакція вважає, що дружинам воїнів є чим поділитися. Ми не вносимо зміни у текст.