Якщо трирічний малюк лежить на дивані пузом догори та дивиться мультик, і в цей час до нього підійти і сказати: «Ходімо на вулицю», він, звичайно, закапризує і не захоче нікуди йти. Але якщо за тих же обставин підійти і сказати: «Що ти хочеш взяти з собою на вулицю: лопатку чи ровер?», він одразу пожбурить планшет і побіжить по велосипед. Без вагань, скиглення і торгів. Докладніше >>

Кожного дня ми створюємо навколо себе умовні кордони, обліпивши їх світлинами які, у нашому переконанні, і є точним відображенням реальності. Власні уявлення про події, що відбуваються навколо, чіткі та непохитні, тому ми не хочемо сприймати справжню картину світу. Докладніше >>

Коли мене питали, як обирати школу для дитини, я незмінно відповідала: шукайте вчителя. Все інше – відносне. Гарний вчитель вартує, аби до нього їхати і півгодини, і годину. Як і було у нашому випадку. Зранку наше добирання до школи могло тривати годину. Мешкали ми тоді на Каскаді, дитину возили автобусом до 21-ї школи. Скажете, безглуздя? Скажете, що я жорстока мати, яка не давала зранку дитині довше поспати? Але я знала, що це того вартує. Докладніше >>

Ви любите анекдоти? Хто ж їх не любить? Який, на вашу думку, найдотепніший, найсмішніший? У часи мого школярства найсмішніші анекдоти були чомусь про чукчу. Які тільки лиха не траплялися з отим бідолашним чукчею! І телефоном він користуватися не вмів, і м’ясорубкою, і з армією в нього не складалося, і навіть із в’язницею. От усі довкола такі розумні, інтеліґентні, освічені, і раптом – тупуватий чукча. Ну смішно ж. Докладніше >>

Дзвони – напрочуд дивний музичний інструмент, зазвичай присутній у кожній місцині, де є храм Божий. Своєю химерною постаттю занімілого металевого гіганта вони височіють над дзвіницею. Могутні удари серцевини об їхні боки створюють гучну-гучну мелодію, покликану линути якнайдалі, щоб сповістити про якусь подію. Залежно від звучання, стає зрозумілим, хороша вона чи погана – закликає на Службу Божу чи на похорон. Докладніше >>

Я підходжу до ненависних металевих дверей, за якими охоронці з автоматами, а далі, через коридор і сходи, – Донецьк Щось мене підштовхує їх відчинити, але тисне страх, руки тремтять, ноги підкошуються… Ще крок, ще один рух, затамувавши подих, навшпиньки, як кіт, торкаюся до дверей, і скрип гучністю в мільйони децибел сполохує не лише мій мозок, який починає вириватися з голови імпульсами в такт із серцебиттям, а й полонених, які сплять на голих металевих полицях. Докладніше >>

Коли я подорожую українськими чи європейськими містами, у мене часто зринає надокучлива думка, яка не дає мені спокою, а саме: як нашому Івано-Франківську-Станіславу виділитися з-поміж них та привернути до себе увагу чимось таким, чого немає в інших? Я не маю на увазі звичні екскурсії містом чи поїздки в гори. Це, безумовно, треба робити, але в сучасних умовах цього вже недостатньо. У швидко прогресуючому світі необхідно бодай частково відходити від усталених традицій та демонструвати вибагливому туристу такі екстраординарні атракції, які неможливо побачити в іншому місці. Докладніше >>

А задумувалися ви коли-небудь, чи відчуває себе безпечно в школі ваша дитина? Чи не зазнає вона знущань від інших? Чи відчуває вона себе захищеною, перебуваючи разом з подібними собі? Згідно з дослідженнями, з булінгом стикалися 89% українських школярів. Булінг – це цькування, постійне і тривале. Останнім часом таке цькування у школах почало набувати все жорстокішої форми, і в першу чергу від цього страждають діти з особливими потребами, які у шкільних колах називаються групою «не таких». Докладніше >>

Я так прагну стати, бути, любити, насолоджуватись, розвиватись, жити, дихати, дружити, подобатись, шукати, радіти, відчувати, підтримувати, триматися, не здаватись. 10 кроків уперед і жодного назад. Я завжди відчувала нутром такі тонкощі цього світу, з яких багато насміхались чи ніколи й не помічали. Мистецтво жило в мені, сіялось-сіялось і проросло, але нинішній світ з корінням вириває творчість, підкорює до остраху банальними словами, діями, почуттями. Докладніше >>