З ранньої весни, щойно починає тепліти, упродовж літа і цілу осінь, аж до морозів, на нас полюють. Вони сидять нишком у своїх засідках, тихі й невидимі, і тільки й чекають, аби вчепитися за одяг людини чи за хутро собаки. Вони підстерігають у полі і в лісі, в саду і в парку, навіть просто в траві у дворі серед міських багатоповерхівок. Деякі з них завбільшки, як голівка булавки. Інших – і не розгледиш. Вони підступно встромляють свій хоботок у шкіру, і ви не відчуваєте ні болю, ні свербіння. Докладніше >>

«Порушив закон – відповідай!» Сумніви щодо цього принципу з’явилися у мене після недавніх відвідин засідання Івано-Франківського міськвиконкому. Мене завжди цікавила діяльність владних структур на місцях, адже «цар» далеко, а місцеві «пани» – ось вони, рукою подати. І ніби у нас, виборців, під постійним контролем. Бери і контролюй. А от як змусити їх нести відповідальність? Докладніше >>

Минулого року міська влада гучно розпочала зміни в роботі громадського транспорту. Спочатку з’явилися фірмові футболки у водіїв, квитки за проїзд, пільгові перевезення для учнів шкіл. Далі заговорили про контроль за переміщенням транспорту через інтернет-ресурси і єдиний квиток. Ще було катання міської влади в ранкових автобусах… Докладніше >>

Ще добрих 20 років тому тут були сотні туристів і просто роззяв, яких приваблював видовищний вид спорту – стрибки на лижах з трампліна. Одне з небагатьох містечок в Україні, де цей вид спорту розвивали і нібито продовжують розвивати сьогодні. Торкнутися теми, яку вже неодноразово обговорювали на різних рівнях та при різних владах, змусили недавні відвідини Всеукраїнської першості серед юніорів зі стрибків на лижах з трампліна та лижного двоборства. Докладніше >>

Нещодавно я стала мамою. Вчетверте. Знайомі жартують, що я винайшла власний еліксир молодості: якби що – я знову молода мама. Не сперечаюсь. Нехай. Я дякую за своїх синів. В першу чергу, Богові, адже діти – з небес. Діти – то вияв Його благословення і довіри. Я з упевненістю можу сказати: Бог мені довіряє. Мене окрилює це відчуття! Докладніше >>

Після місцевих виборів моя 10-річна донька запитала мене: «Мамо, хто став міським головою?» «Марцінків», – відповіла я з іронією, бо невже вона знає, хто це. Але доня звідкись знала. «Ура! – сказала вона. – Тепер я буду безкоштовно їздити в маршрутці». Про цю обіцянку кандидата на посаду міського голови Руслана Марцінківа я їй ніколи не розповідала. Тому що вже давно не сприймаю серйозно обіцянки політиків. Докладніше >>

Я пішла до школи в далекому 1990-му. Пам’ятаю той день, як сьогодні, хоча минуло понад чверть століття. Не знаю, як так сталося, але на першу у своєму житті шкільну лінійку я йшла зовсім не в формі, а у вишиванці, зеленій у квіти шаляновій спідничці, чорній велюровій запасці, розшитій пацьорками, зі здоровенними білими бантами, більшими за бідну мою голівоньку, і в коралях. І все воно було старе-старе і дивно пахло бабусиною скринею. Мама десь на селі визичила усю ту красу, бо в мене тоді вишиванки не було й близько. Докладніше >>

Ні, ми невольники, хоч добровільно взяли На себе пута. Ми рабами волі стали: На шляху поступу ми лиш каменярі. І. Франко В останні роки відбувається стрімке руйнування престижності та зниження оплати праці людей інтелектуальних професій. Мій найрозумніший пошукач кандидатського ступеня днями заявив: «Їду в Ізраїль на заробітки, на будову». Хлопець має ґрунтовні знання, глибокий аналітичний розум і буде піднімати будівельну галузь Ізраїлю, та ще й у статусі нелегала… Докладніше >>

У ці дні про нього згадують, його возвеличують, співають йому хвалебні оди. В інші –аналізують, подекуди засуджують, дискутують. Беру відвагу називати Франка таки справжнім велетом не тільки української, а й світової культури. Для маленького села Криворівні, де я мав честь народитися, він сучасник. Сучасник, сучасний чи, може, краще модерновий. Докладніше >>

Найбільш вразливі люди, яким може якимось чином зашкодити цей блог, можуть звинувачувати мене у сексизмі, неправильному погляді на речі, неадекватності і намаганні виправдати якісь тваринні інстинкти, які закладені в природі чоловіків. І взагалі, жінки зовсім не такі, якими ми звикли їх бачити в популярній культурі. Не такі, якими ми звикли їх бачити. Не такі. Нічого із переліченого я не заперечуватиму. Докладніше >>

Галичани завжди вирізнялися з-поміж решти українців своєю релігійністю. Наші прапрапрабабці лагодились щонеділі та в свята до церкви, і то був найголовніший «вихід» у їх житті, ким би вони не були – затурканими тяжкою працею селянками чи панями з міста. До такої оказії був найкращий одяг, хустини, чобітки, коралі… А на великі свята неодмінно мали бути хоч незначні, але обнови. Докладніше >>