Їду в метро, ​​на наступній маю виходити. У руках портфель, не знаю чому, але з наголосом на “о”. Дівчина переді мною теж прямує до виходу. Двері відкриваються. За півметра від виходу вона зупиняється і повертається у півоберта, пропускаючи інших, і мене в тому числі. Пропихаюся бочком в інтимній близькості обличчям до обличчя, як раптом дівчина видає оргазмічний крик і хапає мене рукою за шию (10-ті долі секунди)! Докладніше >>

Стою в довжелезній черзі у гіпермаркеті – хвилин десять вже закуповується одна дама переді мною, на інших касах народу ще більше… Чекаю. Тут підходить черга бабусі, яка коментує кожну ціну або відмовляється від покупки. Їй пробивають труси (я і не знав, що їх там продають). Бабуся: “Ой, труси не треба, я з собою не взяла стільки грошей” Докладніше >>

Один хлопець прийшов здавати на права. Документи перевірили, він сів за кермо. До слова, тренувався цей хлопець на якійсь із машин вітчизняного автопрому, а здавав на іномарці. Заїжджає він на гору і, щоб не скотитися, смикає ручник. Причому смикає з такою силою, що ручник залишається у нього в руці. У салоні на кілька секунд запановує тиша. У цій тиші даішник дивиться на хлопця і каже: «Це взагалі-то моє авто…» Докладніше >>

П’ятниця, передноворічний розпродаж. Величезний торговий центр нагадував Вавилонську вежу – у той самий злощасний день, коли люди почали вагатися, чи продовжувати її будувати, і кинулися наввипередки розбирати її. Так і бачу, як вони дзвінко шльопали сандалями, ковзаючи на поворотах, відчайдушно галасували, зіштовхувалися плетеними кошиками й тачками і лякали один одного виразами облич, щоб встигнути першими зірвати зі стін пузаті золоті ієрогліфи, виколупати камінчики, змести цегляні штабелі і потягти на кремезних спинах кедрові балки. Докладніше >>

Їду якось з дачі, дивлюся, а в кущах біля дороги стоїть мужик у міліцейській формі зі смугастою паличкою і радаром. Причому з мого боку його видно добре, а ось зустрічним ні. Почав поморгувати фарами зустрічним машинам. І треба ж, аби так сталося, що через пару кілометрів, за поворотом стояла машина ДАІ, а біля неї два інспектори. Докладніше >>

В автобус “Калуш – Львів” (із зупинками у Моршині та Стрию і саме в такій послідовності) заходить бабуся і одразу до водія: “Шоферунцю, як буде Моршин, скажете мені, га? Я туткаво буду сиділа…” Водій: “Добре, бабцю, добре, скажу. Сідайте і не переживайте!” Бабуся: “Лиш би сте не забули…” Докладніше >>

Знайомий розповів. У мого товариша проблема: страшенно ревнивий. Хоч і сороківка стукнула, а контролює дружину жорстко: куди пішла, для чого, на скільки і т.д. У цьому ключі згадалася одна історія. Працював я в юні роки на пасажирському лайнері. Це був мій перший рейс. І для багатьох хлопців і дівчат це був перший рейс. Батьки допомогли влаштуватись на судно, яке йшло в навколосвітню подорож, і в морі ми перебували цілих дев’ять місяців, заходячи в класні міста практично на всіх континентах. Докладніше >>

За «совка» через цензуру і відсутність відкритої інформації поширювалось дуже багато чуток і пліток. Вирішив згадати деякі з них. Якщо у вас також виникнуть якісь цікаві спогади, пишіть в редакцію – згадаємо разом. Докладніше >>

За «совка» через цензуру і відсутність відкритої інформації поширювалось дуже багато чуток і пліток. Вирішив згадати деякі з них. Якщо у вас також будуть якісь цікаві спогади, пишіть в редакцію, згадаємо разом. Докладніше >>

Знайома розповіла. Після роботи зайшли з чоловіком у торговий центр. Взяли два візки, набрали продуктів. Чоловік пішов на касу займати чергу, а я – в кондитерський відділ. Підходжу до каси, пробираюсь з візком до чоловіка і кажу до нього: «Пане, будь ласка, пропустіть мене вперед!» – «Прошу, прошу, мені нікуди поспішати», – відповідає він. Покупці, які стоять за нами, кажуть мені: «Досить нахабніти, йдіть і станьте в чергу!» Докладніше >>

Один мій знайомий (вроджений технар) вирішив перейти з сигарет на люльку. Прочитав, що нова люлька розкурюється (ну, тобто смак в ній проявляється) за два роки і що навіть був такий спосіб: купували люльку і давали матросу далекого плавання, якраз на два роки. А через два роки він її привозив, вже розкурену, мундштук відкручували і викидали, новий ставили і вуаля – у тебе цимес. Докладніше >>

Знайома недавно розповіла. Родом вона з далекого села майже на кордоні з Румунією. Її однокласник у цьому селі так і залишився, все своє свідоме життя пропрацював чабаном. Проте, одружившись і ставши батьком двох доньок, всі сили спрямував на те, щоб дати їм гідну освіту. Своєї мети він досяг і живе цілком собі нічогенько. Однак років п’ять тому доньки, приїхавши в гості, виявили у батька різке погіршення слуху. Правим вухом він практично перестав чути, лівим чув тільки коли голосно розмовляли. Докладніше >>

Я жайворонок і вранці завжди хочу їсти, тому ситно снідаю. А ще я люблю готувати. Сестра подарувала мені книгу “Сто рецептів сніданків на кожен день”. Здавалося б, ідеальний подарунок, так? А ось я тепер вмираю від цікавості і хочу побачити людей, які готують собі сніданок з позначкою “Час приготування – три години двадцять хвилин”, причому явно призначений для вживання відразу, а не готування з вечора. Докладніше >>

Мій колишній начальник навчався у фізико-математичній школі. І мав ніжну любов до цього курсу. Одного прекрасного дня, ввечері, після 0,7 л хорошого віскі ми спільно вирішили, що інтелігентна людина повинна мати вдома гідну бібліотеку підручників, збірників задач і інших “цікавих фізик”. Сказано – зроблено. П’ять фізико-математичних рил замовили все, що було тоді на “Озоні” на цю тему. Через тиждень прийшла посилка. Докладніше >>

Вирішив недавно піти на ринок, закупити продуктів. Підійшов до намету, де торгував грузин. Овочі свіжі, людей біля нього зібралося досить багато. Підходить черга до дами років 40, і у неї зав’язується діалог з продавцем: «Кілограм болгарського перцю. Знижку зробите?» – «Вибачте, продаю, як є». – «Але у вас же в болгарському перці повітря!» Грузин впав у ступор секунди на три. Очевидно, за весь час роботи з такою заявою до нього звернулися вперше. «Звичайно, як у всіх». Докладніше >>

Приходить до мене вчора один знайомий і розповідає новий анекдот з життя – про прапорщиків (він працює в інституті і зараз сидить у приймальній комісії). Так от, приходить до нього прапорщик з сином (вилитий маленький прапорщик) подавати документи на вступ. Їм дали бланки, пояснили, як заповнювати, і залишили без нагляду. Через півгодини з’ясовується, що як заповнювати, до них не дійшло! Докладніше >>

Зібралася знайома летіти з сім’єю до родичів в Узбекистан. Далі з її слів. Сидимо в залі очікування. Народу багато, але всі чимось зайняті, і загалом досить тихо. Малому (3 рочки) на місці не сидиться, і він бігає туди-сюди. Раптом спотикається, і його підхоплює добродушний на вигляд дідусь. Зав’язується розмова: «Ти що? Так собі й чоло розіб’єш! Як тебе звати?» – «Сашко». – «На літак чекаєш?» – «Ага». – «А куди будеш летіти?» – «До бабусі!» – «А в яку країну?» Докладніше >>

Знаєте, чому Швейцарія вважається однією з провідних країн світу за рівнем життя населення? Сьогодні я це зрозумів. Розмовляв зі знайомим швейцарцем, якому 20 років. Запитав у нього, хто у них президент, а у відповідь… тиша. Секунд через десять він здобувається на слово: «Здається, якась жінка». Подивилися в інтернеті – Йоханн Ніклаус Шнайдер-Амман. «А-а-а … Так. Здається, я щось про нього чув», – додає швейцарець. І, о жах! Президент у Швейцарії призначається на один (!) рік. Що можна за один рік вкрасти?! Докладніше >>