Експертна рада з питань книгодрукування визначила 18 творів, які вийдуть у світ за кошти обласного бюджету. При виборі члени ради врахували минулорічні помилки і зауваження, але й цьогоріч без конфліктів не обійшлося. До того ж, не всі вважають, що варто видавати книги за бюджетні кошти.

До складу експертної ради увійшло 23 особи. Це представники різних департаментів і заступники голови ОДА, члени Спілки письменників, представник бібліотеки. Деякі члени ради вирішили більше не брати участі у такій відповідальній роботі. Письменники Тарас Прохасько і Степан Процюк добровільно склали свої повноваження.

Прийом конкурсних пропозицій тривав з 15 лютого до 15 березня. Заявки приймалися від авторів, фізичних та юридичних осіб у семи напрямках: художня література, історія і краєзнавство, література для дітей та юнацтва, мистецтво та образотворчі видання, довідкові та інформаційні видання, перекладна література, видання військово-патріотичного спрямування.

Члени експертної ради зобов’язані були подавати заяви у випадку наявності конфлікту інтересів. Це позбавляло їх права участі в обговоренні та оцінці певних пропозицій. Євген Баран, Марія Вайно та Василь Карп’юк заявили про конфлікт інтересів і не могли голосувати за свої конкурсні пропозиції. Євген Баран спробував заперечити, зауваживши, що він подав рукописи покійних авторів, є лише упорядником і приватних інтересів не відстоює. Але підтримки у присутніх не знайшов.

На конкурс подалося сім видавництв: «Місто НВ», «Дискурсус», «Писаний камінь», «Апостол», «Симфонія-форте», «Апріорі», «Манускрипт». Деякі з них – не місцеві. Фактор регіональної приналежності гостро поставав торік, коли Євген Баран вніс пропозицію підтримувати лише місцевих авторів та видавництва. Але вона не знайшла підтримки через те, що в програмі не йде мова про той чи інший населений пункт або регіон, тож на конкурс можуть подаватися всі охочі. Крім того, деякі автори вимушено друкуються за межами області, бо якість друку там вища.

Пріоритетне право

Член експертної ради, письменник Степан Пушик представив рукописи поетичних книжок та легенди, зібрані ним за тривалий період часу. Особливо цінними він вважає легенди. Запевняє, що з української фольклористики літератури дуже мало і ніхто, окрім нього, не збере стільки легенд.

«Зараз ця дебільна епоха телефонів, немає де то записати. Нині зовсім інший час. У мене набирається на двотомник. Це книжка, яка потрібна студентові, учневі, журналістові й області в цілому, де проводяться екскурсії для туристів», – наголосив Пушик.

Хоча письменник оминув той факт, що часто ті ж легенди збирали самі студенти, для яких вони так необхідні зараз. Яким чином і де саме писалися етнографічні праці студентами-філологами, яке їхнє історичне походження і цінність, можна лише здогадуватися або почути від творців легенд.

Степан Пушик попросив, щоб його включили у список першочергово: «Я не знаю, чи маю привілеї, чи ні, але тоді навіщо мені дали лауреата національної премії, заслуженого діяча мистецтв, якщо мене має оцінювати людина, яка десь видала книжечку чи ще щось пише? Все це речі друковані переважно в пресі, відзначені на конкурсах, і я би просив, щоб член Спілки письменників мав якісь поблажки на цих конкурсах. Якщо людина молода, то хай відбір проходить так, як це прийнято у видавництвах. Я видав 60 книг і просив би, щоб мене включили у цей конкурс».

Його підтримав голова облорганізації НСПУ Євген Баран, а секретар спілки Ярослав Ткачівський запропонував внести зміни до положення про книгодрукування і винести це питання на розгляд окремим пунктом.

Заступник голови ОДА з гуманітарних питань Ігор Пасічняк вніс пропозицію у випадку перевиконання бюджету за перше півріччя і внесення змін до нього рекомендувати виділити окремо фінансування для управління культури і за ці кошти видати рукописи Степана Пушика. Скільки коштуватиме друк книги, скільки сторінок вона матиме, наразі оцінити важко. Але члени ради майже одноголосно підтримали цю пропозицію. Проти виступила лише Ольга Деркачова, яка вважає, що правила мають бути однаковими для всіх, без винятків і привілеїв.

 

18 переможців

Загалом на конкурс було подано 56 пропозицій на загальну суму орієнтовно 2,5 млн. гривень. Видання, які набрали п’ять і більше балів, перейшли на наступний етап. Таким чином, визначили 33 пропозиції на загальну суму 1 млн. 600 тис. гривень. Самою ж програмою передбачено лише 1 млн. 200 тис. грн., з яких фінансується також обласний відділ «Книга пам’яті» та інші заходи для популяризації читання, а на  книгодрукування залишається 600 тисяч.

Члени ради проголосували за те, щоб підняти прохідний бар’єр до шести балів, його подолали такі 18 творів у семи тематичних розділах:

– «Художня література» (виділено 300 тис. грн.): В. Ганущак (уп. Є. Баран) «Жбан запашного напою», О. Тебешевська «На обріях Слова», О. Смоляк (уп. Є. Баран) «З історією без піджмурок», Г. Лужницький (уп. Н. Вівчарик) «Чорний сніг. Замок янгола смерти», «12 листів о. Андрея Шептицького до матері», В. Карп’юк «Глінтвейн дорогою на Говерлу», уп. В. Карп’юк «Розмови з Юрієм Андруховичем», О. Лишега «Laterna Magika», В. Власенко «Згарди», З. Суходуб «Ліна Костенко. Любов’ю-Пам’яттю Причастя».

– «Історія і краєзнавство» (120 тис. грн.): О. Парипа, П. Парипа «Великі українці без масок», М. Кугутяк «Великий Скит у Карпатах» т.3.

– «Видання для дітей та юнацтва» (70 тис. грн.): Л. Пилип’юк «Казочки-перлинки», І. Франко «Абу-Касимові капці», Л. Лавренюк «У світі святих. Весна».

– «Мистецтво. Образотворчі видання» (10 тис. грн.): І. Свйонтек «Гуцульські вишивки Карпат. Астральний (зоряний) орнамент. Альбом 4».

– «Довідкові та інформаційні видання» (60 тис. грн.): укл. П. Гавука «Тлумачний словник гуцульських говірок».

– «Перекладна література» (30 тис. грн.): Х. Р. Хіменес (перекл. Ю. Ананко) «Платеро і я».

– «Видання військово-патріотичного спрямування» (10 тис. грн.): Ю. Горліс-Горський (уп. Б. Горбовий) «Холодний Яр».

 

Варто чи ні?

Чи варто видавати книги за бюджетні кошти? Наскільки якісною та конкурентоздатною є така література? Про це «Галицький кореспондент» запитав у письменників, громадських активістів та журналістів.

Громадська активістка, блогерка Євгенія Бардяк вважає позитивним той факт, що держава має змогу допомагати письменникам, поетам, літераторам, бо творчі професії у більшості випадків не є високооплачуваними в нашій країні. Інше питання – наскільки прозоро розподіляються виділені з держбюджету кошти між бенефіціарами.

«На моє глибоке переконання, не може комісія, яка затверджує переможців конкурсу, розглядати аплікації безпосередніх членів цієї комісії – це прямий конфлікт інтересів. Видання з року в рік одних і тих же авторів за рахунок держави теж ставить під сумнів об’єктивність оцінювання. Письменники з сільської місцевості, молодь та інші повинні мати рівні шанси, наприклад, з депутатами місцевих рад, отримати підтримку комісії», – каже Бардяк.

Крім того, як показав сумний досвід авторки, не завжди книги, які видаються за державний кошт, якісні. До слова, авторські тексти Євгенії Бардяк були видані за кошти з бюджету, але без її дозволу, що потягнуло за собою судовий позов. Блогерка також зауважує, що велика відповідальність лягає і на редакційні колегії, які мають бути функціонально спроможні перевірити продукт, що йде до читача та формує цінності українців.

Доктор філологічних наук, письменниця, член експертної ради Ольга Деркачова вважає, що книги за бюджетні кошти видавати варто і це дуже гарна ініціатива. «Шкодую, що не пройшов роман про Шептицького, але видавництво все одно його видаватиме. Книги пройшли нормальні, частина з них є цілком конкурентноздатними. Гарно, що бібліотеки отримають Лишегу, Андруховича, Карп’юка. Це хороші книги і хороші автори», – відзначає письменниця.

Письменник, видавець, член експертної ради Василь Карп’юк зауважує, що необхідність полягає не у виданні книг за бюджетні кошти, а в їх закупівлі. Тобто основна частина виданих примірників йде в бібліотеки області, а з тим, що варто бібліотеки поповнювати, важко посперечатися. «Автор може отримати до 15% тиражу лише в тому випадку, якщо це його перша книжка, а решта справді йдуть до читача», – зазначає він.

«Інший плюс цієї програми в тому, що це не просто закупівля книг, а закупівля саме тих книг, які, на думку експертної ради, потрібні. Рада ж формувалася так, щоб там були представлені різноманітні думки і погляди. Часто це можуть бути видання, які цінні в регіональному аспекті, як, скажімо, словник гуцульських діалектів. Звісно, він не зацікавить тисячі читачів, але є такі книги, які потрібно видавати для десятьох», – наголошує Карп’юк.

Цими читачами часто виявляються науковці, дослідники, студенти, яким такі книги потрібні для наукової діяльності. Серед книг, що фінансуватимуться, більшість, на його думку, справді мають цінність, тому це буде хороше поповнення бібліотек, а відтак кожен зацікавлений зможе з ними ознайомитися.

Журналіст і письменник Богдан Скаврон вважає, що державна підтримка книговидання потрібна, але не в такому вигляді, як зараз. «Художні твори, за винятком хіба що дитячої літератури, яку би я відніс до окремої категорії, повинні проходити випробування читацьким попитом, – каже він. – Поява у світ кожної нової книжки має бути лише справою самого геніального автора, зацікавленого ним видавництва і, в ідеальному варіанті, мережі книгарень».

На його думку, допомога від держави потрібна, можливо, саме для того, щоб хороша література потрапила до читача через якусь централізовану систему книгорозповсюдження. А фінансування з бюджету потребують тільки підручники, а також просвітницька і популярно-наукова або вузькоспеціалізована література, якісні переклади українською світової класики та якісні дитячі твори. Все решта – через ринок!

Недавній досвід письменника з виданням збірки репортажів та нарисів «Гори і люди», яка невдовзі побачить світ в одному з хмельницьких видавництв, показує, що для видання книжки зовсім не потрібна допомога від держави. «Якщо є кілька десятків людей, які хочуть почитати написане автором, то зібрати необхідну на видання суму не так вже й важко. У мене це зайняло чотири місяці. Думаю, більш відомі автори зібрали б потрібну суму набагато швидше», – підсумовує Скаврон.

Ірина ФЕДОЛЯК