Усвідомлення драматичних подій української історії ХХ століття – це не тільки знання дат і фактів, процесів і явищ, а й розуміння трагічності долі людини тієї епохи. «Галицький кореспондент» спільно з ГО «Поступовий гурт франківців» продовжує проект «Нереабілітована пам’ять», у якому на основі архівних документів розповідає історії прикарпатців, які, виборюючи незалежність України, стали жертвами радянського терору і мають право на належну шану від держави.

Шляхи, якими йшли галичани до усвідомлення необхідності збройного опору радянській владі і боротьби за незалежну Україну, були різними. Для Івана Антоновича Дзьоби, що народився 1927 року в селі Петрилів Тлумацького району в селянській сім’ї, цей шлях проходив через вишколи Спілки Української Молоді (СУМ).

СУМ зародилася в 1925 р. у м. Києві як підпільна організація, що ставила собі за мету звільнення української нації від завойовників та створення незалежної демократичної держави. СУМівські структури швидко поширилися серед студентської та шкільної молоді на Наддніпрянщині. Але в 1929 році СУМ була викрита спецслужбами радянського режиму, її чільні члени були заарештовані і засуджені в 1930 році на Харківському процесі СВУ-СУМ. Більшість засуджених не повернулися з концтаборів.

У свою чергу, матеріали кримінальної справи розкривають нам шлях Івана Дзьоби від СУМ до УПА. У червні 1944 р. юнака забрали остарбайтером  у Німеччину до м. Марбург, де він працював до травня 1945 р. Опісля його зарахували на службу до Червоної армії у 85-й запасний полк, який згодом був передислокований до Одеси і займався заготівлею продуктів.

У січні 1946 р. Іван Дзьоба  разом з групою у складі 76 осіб був відряджений в Київську область для заготівлі лісу. У квітні 1946 р. він раптово кинув роботу і дезертирував додому в село. Пробув вдома три тижні, і його взяли в УПА у сотню “Шабля”.

Іван отримав псевдо Юра і мав на озброєнні німецький карабін, 35 бойових патронів та одну гранату. У вересні 1946 р. через хворобу його відпустили додому. У жовтні 1946 р. як учасника УПА його арештували радянські спецслужби.

Цілком ймовірно, що дезертирство юнака і вступ в лави УПА стало наслідком впливу ідейних переконань, здобутих в СУМ. Згідно зі свідченнями Івана Дзьоби, в організації він перебував з 1943 р. Практична діяльність СУМ полягала у вивченні історії Великої України і українського фольклору, у вихованні в націоналістичному дусі, підготовці до боротьби за незалежну Україну. До складу СУМ у його рідному селі входило 7 осіб, але він назвав прізвища односельчан, які не повернулись з Німеччини, інших учасників не називав.

Щодо бійців УПА, арештант також обрав попередню тактику: назвав прізвища людей, але зазначив, що не знає, де вони. До сотні “Шабля” входило 13 осіб. Сотня мала на озброєнні два ручних кулемети, чотири автомати, одну-дві гранати на кожного бійця, по 5 патронів. Як упівець п. Дзюба виконував обов’язки провідника, транспортував  членів ОУН, збирав продовольство тощо.

Хлопець під час допитів щиро зазначав, що його метою «була збройна боротьба з совітами, вигнання їх і завоювання самостійної України». На народ у боротьбі він не надіявся, «надію мав на майбутню війну між Америкою, Англією і совітами».

27 листопада 1946 р. Військовим трибуналом військ МВС Станіславської області Іван Дзьоба був визнаний винним у тому, що з травня по жовтень 1946 р. перебував у сотні “Шабля”,  і був засуджений за ст. 54 І а і 54 ІІ КК УРСР до позбавлення волі терміном на 10 років з пораженням у правах на 5 років. Звільнений з-під варти він був у 1955 р. і зустрів незалежність України в 1991 р. у Ворохті.

На Івана Дзьобу поширювалася дія ст. 1 Закону України “Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні” від 17 квітня 1991 р., і у зв’язку з відсутністю сукупності доказів, які підтверджували обґрунтованість притягнення його до кримінальної відповідальності, чоловік був реабілітований.

Але чи могла собі уявити радянська каральна система, коли в 1930 році у Харкові організувала гучний і показовий судовий процес з радіотрансляцією та широким висвітленням у пресі, що СУМ не тільки не буде знищена, а й виховає націоналістів і в Західній Україні? Варто згадати, що сьогодні Спілка Української Молоді діє в 10 країнах світу.

 

Сергій АДАМОВИЧ, Лілія ЩЕРБІН