Ми маємо навчитися поважати гідність кожної людини

Г.Петросаняк

Пишу про нас, а швидше, про ті вади, які заважають українцям стати консолідованою нацією. Звичайно, в офіційному дискурсі домінують розповіді про успішність українців, але чому ж ми так зле живемо?

Почнемо з байдужості або, швидше, «української хати скраю». Задля експерименту спробуйте десь у магазинах розміняти велику грошову купюру. Впевнений, що з першого разу це вам не вдасться.

Насправді українці не є байдужими, але від моменту зацікавлення якимось явищем чи процесом і до активної участі в подіях ми йдемо надто довго. З чим це пов’язано? Безумовно, відклалися століття перебування під іноземним гнітом, що зробили націю терплячою і недовірливою. Те, що Україна була тереном більшості європейських воєн і революцій, розвинуло в українців інстинкт самозбереження, що змушує їх довго запрягати, але швидко їхати. А ще бездержавність не дала народові досвіду державотворення, і після чергового революційного спалаху українці байдужіють до подій, бо підсвідомо не звикли постійно контролювати владу.

З байдужістю йде поряд недовіра до громадських акцій, у тому числі і через те, що зазвичай допомога комусь чи чомусь передбачає «схуднення» власного гаманця. Ні, я не хочу сказати, що українці не є щедрими. Але вони, як у випадку з байдужістю, вважають, що та чи інша справа їх не торкається. А ще відбивається викохана століттями неволі недовіра до ініціаторів громадської активності.

А так поволі підійшли і до заздрості. Ми зазвичай амбітні, і з трьох українців, як правило, двоє претендують на гетьманство. Перенесіть обговорення на себе і подумайте, чи так вас високо цінять на роботі, а десь інде – то без проблем. «Українська жаба» з’їдає нас, не дає росту кращим, призводить до постійних конфліктів і протиріч.

Крім того, перманентна економічна криза девальвувала цінність інтелектуальної праці, а Інтернет дозволив «всім кухаркам розбиратися у всьому». Відповідно, наші моральні авторитети або не мають змоги достукатися до людей, або їх не чують.

Останнім ударом по консолідації українців стає неповага один до одного. Ви бачите, як легко сиплються після соціальних образ образи на людей та найжорсткіші матюки, як багато з нас забули біблійне «не судіть, і несудимі будете». Популізм розправив крила, мало хто хоче бути деміургом, а більшість прагне геростратової слави.

Звичайно, всі ці вади одномоментно не зникнуть, але війна і всі післяреволюційні проблеми змусять нас бути більш згуртованими. А ще, може, дочекаємося часу, коли в країні настане мир та економічне процвітання, що і стане мірилом налагодження взаємодії та взаєморозуміння українців.