Чому в церквах про вагомі події сповіщають саме дзвони, а не, наприклад, скрипка чи барабани? Це цікаво пояснюють історія, богослов’я, інеологія і навіть медицина, адже, виявляється, дзвін здатен зцілювати.

Кампани

У сакральних практиках усіх народів світу звук завжди мав величезне значення. Ще в Давньому Єгипті ударами гонга зазначався початок жертвопринесення. У Старозавітній церкві в Ієрусалимському храмі віруючих скликали на богослужіння звуками сурм. У буддистській та індуїстській традиціях теж сурмили, певний час для цього використовували мушлі.

У книгах Старого Завіту знаходимо немало згадок про те, що саме Господь сказав Мойсеєві скликати вірян за допомогою сурми.

У перші століття після Христового воскресіння людей на богослужіння потайки скликали вісники. Від IV ст., після припинення переслідувань, використовували стук клепал (залізні чи мідні смуги, зігнуті у півколо) по дерев’яних дощечках – билах.

Аж на початку V ст. християни стали дзвонити у дзвони. Вперше – у Західній Європі. У цей час почали використовувати дзвони, відлиті з міді. Церковнослов’янською мовою дзвін назвали «кампан», оскільки найбільш розвинене ливарне виробництво було у римській провінції Кампанії.

Викладач Івано-Франківського богословського університету отець Юрій Козловський каже, що в Біблії є згадки про маленькі дзвоники, які були елементом вбрання єврейського первосвященика Аарона. А священик УГКЦ, шеф-редактор християнського журналу «Споконвіку було Слово» Роман Терлецький розповідає про переказ, за яким винайдення дзвонів приписується святому Павлінові, єпископові Ноланському. Уві сні він побачив польові квіти дзвіночки, які приємно дзвеніли. Після свого сну єпископ звелів відлити дзвони, що мали форму цих квітів. Але, очевидно, святий Павлін не ввів дзвони у практику Церкви, бо ні він у своїх творах, ні сучасні йому письменники не згадують про дзвони. Тільки на початку VІІ ст. Римському папі Савиніану вдалося надати дзвонам християнського значення.

З цього часу дзвони почали поступово використовуватися християнами і впродовж VІІІ-ІХ ст. у Західній Європі твердо увійшли в практику християнського Богослужіння.

У Київській Русі дзвони залунали наприкінці X ст., після прийняття християнства святим  Володимиром.

«Ом»

Як пояснює настоятель Церкви Різдва Пресвятої Богородиці, що в с. Криворівня на Верховинщині, отець Іван Рибарук, дзвони завжди були символом величі й краси, а для Бога – усе найкраще. Також вони видають чи не найпотужніший звук, тому ідеально підходять для заклику людей на літургію, сповіщення про важливі події.

Священик наголошує, що звук дзвонів, як і кожен природний звук, маючи хвильову функцію, гармонізує людину, очищує її. «Всесвіт безперестанно звучить певними високими вібраціями, – продовжує Іван Рибарук. – Існує навіть таке поняття, як симфонія всесвіту. Космонавти неодноразово стверджували, що чули ці звуки. А найцікавіше, що вони співзвучні з духовними мелодіями, які лунають у християнських і буддистських храмах, мусульманських мечетях».

Завідувач кафедри медичної біології та медичної генетики ІФНМУ Лариса Ковальчук розповідає про цілющий вплив дзвонів на людський організм, який є енергоінформаційною структурою зі своїми біополями, тобто своєрідними вібраціями. Цей факт доводить квантова фізика. Теорія в принципі перегукується з твердженням Церкви про те, що людина складається з трьох рівнів: тіло, душа і дух. А базисом існування людини виступають біополя, їх випромінюють навіть атоми нашого тіла. Саме біополя забезпечують обмін речовин та енергії. Вважається, що хвороби виникають внаслідок дисонансу цих біополів. Звукові хвилі, які випромінюють дзвони, збуджують надлегкі частинки біополів, які, у свою чергу, блокують шкідливі елементи, в тому числі й вільні радикали, що призводять до раку, викликають генетичні мутації.

Невролог Віталій Прокопів погоджується, що звук дзвонів має своє значення в енергоінформаційному обміні. Він пояснює – людина складається з семи енергетичних центрів, кожен з яких може закриватися в результаті образ, переживань, страхів, гніву – всіх негативних емоцій, які особистість не змогла відпустити. Закриття того чи іншого центру здатне спричиняти несприятливі життєві обставини або призводити до недуг, які часто безрезультатно лікують роками.

Так кожен енергетичний центр за вібраціями співзвучний з певною мантрою чи звуком, який гармонізує його. Мантра «ом», або ж звук дзвонів, який її відтворює, належний до вищого енергетичного центру, що відповідає за зв’язок із Всевишнім і розташований у ділянці міжбрів’я. Недарма звук дзвонів людина відчуває головою, тоді, як, наприклад, барабанів – нижньою частиною тіла, де знаходиться тазовий центр, що має співзвучні вібрації з важкою музикою.

«Гадаєте, це випадковість, що у храмах дзвонять дзвони? – запитує Віталій Прокопів. – Звісно ж, ні. Перед початком богослужіння дзвін допомагає людині духовно розкритися, налаштуватися на щиру молитву».

 

Унікальне багатоголосся

Культуролог, професор ПНУ ім. В. Стефаника Богдан Кіндратюк, який досліджує дзвонарську культуру України, пояснює, в чому унікальність дзвонів: вдаряємо вниз в ударне кільце, а поступово починає вібрувати весь корпус. Звук дзвонів не є однотонним, а складається з різних призвуків. Цікаво, що, окрім того звуку, що чується, дзвони видають і інші – ті, які не здатне охопити людське вухо. Якраз вони і впливають на хвороботворні бактерії.

На відміну від поширеної думки, мовляв, найкраще звучать срібні дзвони, все ж найліпше співвідношення для сплаву: 80% – міді, решта – олово. Такі «співають» яскравіше за інших.

Розмірені удари в один великий дзвін називаються благовістом, бо він сповіщає благу, добру звістку про початок богослужіння. Тридзвін – це мелодійне биття у всі дзвони. Передзвін – почергові удари у дзвони: від найбільшого до найменшого. Тридзвін та передзвін виражають християнську радість, торжество.

Колись при посвяченні дзвона здійснювали також його хрещення та миропомазання. Дзвонові давали ім’я якогось святого. А ще на великих дзвонах записували їхню ціль, наприклад: «Я скликаю живих, оплакую померлих, відвертаю громи, звеличую свята, буджу байдужих, розганяю вітри».

До речі, у с. Криворівня в Церкві Різдва Пресвятої Богородиці відновили давню традицію, і тепер протягом наступних трьох днів після Великодня кожен охочий може власноруч подзвонити у дзвони. Настоятель храму Іван Рибарук, усміхаючись, розповідає, що іноді доводиться навіть шнури міняти – діти їх просто обривають, бо цілими днями не лише смикають, але й катаються на тих мотузках, мов на гойдалці. «Приїжджайте – самі побачите», – запрошує священик.

Наталя МОСТОВА