Ці люди відмовляються від народження дітей на користь власної свободи. Лиш декотрі з них готові відкрито говорити про це, адже часто в соціумі їх засуджують, особливо на Прикарпатті.

«Жити так, як хочу»

«Нехай краще не народжують, аніж потім викидають дітей у сміттєві ящики. Особисто я люблю дітей, а вони – мене. Але маю свої причини, аби не бажати народжувати їх. Не тому, що не знайду любові у своєму серці. Просто не вважаю, що без дітей моє життя буде неповноцінним. І так – певною мірою я егоїстка, я люблю жити так, як хочу», – вважає 25-річна франківка Лідія Гуменяк. Її виховували бабуся з дідусем, батьки були далеко. Дівчина не має жодних претензій ні до мами, ні до тата, але власних дітей не хоче.

Каже, що вже змалку замислювалася над недитячими темами: релігійними, етичними і сімейними. Якось навіть запитала бабусю: «А це нормально, коли жінка не хоче мати дітей?» Відтоді минуло багато часу, але нічого не змінилося: її більше розчулюють тварини, аніж малюки.  

Ліда каже, що захоплюється жінками, які народжують і знаходять у собі сили виховувати, дарувати щасливе дитинство. З іншого боку, ненавидить людей, які лише руйнують дитині психіку, бо переповнені власними непропрацьованими психотравмами та комплексами і проєктують їх на дітей, нав’язують свої стереотипи і маніпулюють.

Насправді далеко не всі люблять своїх дітей. Часто народжують, бо родичі тиснуть, бо чоловік піде, бо нудно, бо всі подружки вже поставали мамами… «Дитина – це серйозно, – каже дівчина. – До неї треба бути готовим психологічно, морально і фінансово. Я не готова».

Лідія вважає, що, поринувши в материнство, зможе дати світові значно менше від того, на що здатна. Коханий чоловік, з яким вона вже п’ять років, не наполягає на народженні дітей, каже, можливо, колись він і захоче стати батьком. Колись. Так само дівчину підтримує і бабуся. Говорить – якщо внучка не чує в собі такої сили і бажання, то нехай живе для себе і в злагоді з собою.

Ліда припускає, можливо, через багато років вона і замислиться над материнством, але навіть якщо й так, то це однозначно буде всиновлення. Дівчина не хоче ризикувати – раптом у неї народиться дитя з якимись відхиленнями чи хворобою: «Нащо, аби дитина мучилася? Нащо, аби одного дня вона мене запитала: «Для чого ти прирекла мене на це?»

Такі люди, як Лідія, називають себе чайлдфрі, що з англійської перекладається «вільні від дітей». Вони свідомо відмовляються від батьківства. З різних причин: бажання незалежності і свободи, реакція на цькування від оточення, відсутність вагомої причини мати дітей, висновки зі спостережень за дітьми близьких чи друзів і навіть через перенаселення планети.

Коріння руху чайлдфрі сягає 1970-х, коли у США утворилася Національна організація не-батьків, а в Канаді – соціальна спільнота NoKidding. Головний принцип чайлдфрі – живи сам та дай жити іншим. 

Свідомо бездітних слід відрізняти від тих, які не можуть мати дітей за станом здоров’я. Нерідко прибічники чайлдфрі зважуються і на статеву стерилізацію. У більшості випадків це безповоротні методи. Дітородну функцію потім все ж є можливість відновити, хоча шанси вкрай малі.

До речі, в місцевих приватних клініках стерилізація коштує від 12 тисяч гривень (йдеться про лапароскопічну операцію). Головний акушер-гінеколог області Володимир Дзьомбак каже, що в державній медустанові цю процедуру мають виконувати безкоштовно. Медичні покази для цього не потрібні, достатньо лише бажання самого чоловіка чи жінки. Хоча Володимир Дзьомбак говорить, що він не погодився б зробити стерилізацію жінці, яка ще ніколи не народжувала або має одну дитину. З особистих переконань.  

«І думаю, такої позиції дотримуються багато лікарів, – додає він. – Звісно, якщо жінці 36 років і вона виховує вже трьох дітей, то інша справа. У такому випадку медики навіть рекомендують стерилізацію. Нерідко навіть після кесаревого розтину жінки самі питають, чому ж лікарі їм не підказали таку операцію».

Надто багато обмежень

«Не хочу ні заміж, ні дітей, хочу бути нічим не обтяженою, мені 33 роки, і це вже усвідомлений вибір». Франківка Катерина Міщенко вже сім років живе в Польщі, починала із заробітків на полях з полуницями, а дійшла аж до високої позиції у корпорації. Ось-ось мала закипіти робота у тій компанії, дівчина важко гарувала, аби дійти до цієї кар’єрної сходинки. Аж тут – незапланована вагітність, геть небажана.

Катя ніколи не хотіла мати дітей, вважаючи, що в багатьох речах діти лише ускладнюють життя. Байкерство, власний бізнес, мандрівки – дівчина понад усе любила свободу, звикла все робити сама, працювала з 17 років. Завжди казала, що вийти заміж і народити дітей – то не про неї. Спершу думала – може, з віком це перейде. Не перейшло.

У батьків вона була пізньою дитиною, вони старалися дати їй все найкраще, але це не завжди вдавалося. «Вони так і не пожили нормально для себе, весь час працювали заради мене, – каже Катя. – Це великою мірою вплинуло на мої погляди щодо материнства – я не хочу так само. Тим паче зараз батькам по 70 років і вони дуже хворі, я вже довгий час їх утримую. А для цього треба багато грошей. Ну, про яких дітей могла бути мова? Та й взагалі, діти – це надто багато обмежень».

Дівчина зараз на п’ятому місяці вагітності, і ще донедавна весь час міркувала про аборт. Коханий чоловік був категорично проти, але Катя все одно вагалася. Їй дуже важко далося рішення все-таки залишити дитину. Каже, що зробила це лише, аби потішити батьків на схилі літ – буде їм онучка. «Я і досі трохи депресую, бо мала інші грандіозні плани на життя, – каже Катя. – А ця дитина просто осідлала мене на одному місці, і я цьому геть не рада». 

25-річна франківка Оксана, яка побажала залишитися анонімом, ніколи не планує вагітніти. Коли уявляє себе з животом – аж не по собі стає. Дівчина каже, що ще в дитинстві її ніколи не цікавили ляльки, натомість читала книги: «У дитинстві, коли у мене в руці була лялька, я ламала їй ноги». І все ж дівчина не виключає того, що колись всиновить дитину, для неї це благородніше, ніж народжувати власну.

Франківці Софії Гарматюк лише 15 років, але вона уже чітко знає, що не хоче мати дітей. Батьки думають, що донька це переросте, але дівчинка лише всміхається. «Чомусь вважається, що жінка за замовчуванням повинна хотіти народжувати, – каже вона. – Але мені здається, що некоректно обмежувати призначення жінки лише материнством».

Дівчинка говорить, що зараз молоді дуже бракує освіченості в сімейних стосунках. У школі на християнській етиці їм кажуть, що любов може бути раз на все життя і лише у шлюбі, розлучатися не можна. А на психології школярів вчать розбирати сімейні конфлікти. «Однак нам не кажуть, що ми маємо створити сім’ю і народити дітей, бо готові і дійсно цього хочемо, – говорить вона. – Нам також не кажуть, що важливо не лише створити сім’ю, але й, в першу чергу, жити для самого себе. І це не егоїзм, а нормальне ставлення до себе».  

Софія хоче поринути в кар’єру і вважає, якщо людина не може дозволити собі найнеобхідніших речей, то вона не може дозволити собі народжувати дитину.  

Краще народити і ненавидіти?

Цікаво, що коли журналістка шукала прибічників чайлдфрі для цього матеріалу і опублікувала в соцмережі допис про це, її просто завалили онлайн-пропозиції дружби від незнайомих чоловіків. Ось тільки про інтерв’ю не йшлося – вони залицялися і пропонували продовжити знайомство.

Загалом вдалося знайти чимало прихильників чайлдфрі, але більшість готові говорити лише  анонімно – бояться осуду. Особливо кілька людей, які пов’язують своє життя з політикою. Бо у нашому християнському суспільстві не прийнято бути не таким, як усі. Не проголосують.

Люди писали багато гнівних коментарів, засуджуючи тих, хто бачить своє життя без дітей, писали, що це відхилення і сім’я не може бути гармонійною без малюків. Хоча були й такі, що підтримували, мовляв, хіба краще народити і ненавидіти?

Психолог Галина Дичковська каже, що небажання мати дітей здебільшого ховає у собі якусь дитячу травму, пояснюючи, що дуже ймовірно, що такі люди не люблять себе як дітей, не люблять власне дитинство: «Там було щось таке, через що тепер не хочеться приводити в це дитинство ще когось». З іншого боку, в багатодітних сім’ях може бути дуже багато агресії на своїх же дітей. Розуміючи причини вибору прихильників чайлдфрі, суспільство має можливість глянути на те, що насправді дитинство далеко не завжди радісне, як на картинках, і це попри те, що дитина може бути і нагодована, і вдягнена.

Також у суспільстві, зокрема і в західноєвропейському, зараз є така хиба, що діти не вважаються цінністю. Тобто, якщо батьки народили і виховали кілька дітей, то соціум чомусь не вбачає у цьому великої справи. На відміну від кар’єрних злетів, придбання статусних речей і т. д. Така тенденція була і раніше, але прихована. Люди народжували дітей не тому, що хотіли і любили, а через погану контрацепцію і прагнення реалізувати своє батьківство в очах суспільства. «Пам’ятаю реальну історію від моїх старших знайомих про чоловіка, який мав аж 12 дітей і казав: «Аби хоч половину Бог забрав», – розповідає психолог.

Сімейний консультант, священник Дмитро Романко каже, що в природі зв’язку між чоловіком і жінкою закладена здатність народжувати дітей, відповідно, відмова від батьківства робить цей зв’язок не до кінця гармонійним.

«З іншого боку, ніхто не має права казати парі, що треба жити так і не інакше, – додає Дмитро Романюк. – Також не варто дивуватись, коли ця позиція зустрічатиме несприйняття, особливо, якщо прихильники чайлдфрі вдаватимуться до пропагування своїх ідей».

До речі, поняття чайлдфрі не треба плутати з чайлдхейтерством, що буквально перекладається як дитиноненависництво. У Фейсбуці є навіть група для прихильників останнього, і звернення від адміністратора там відповідне: «Я чекаю тут тільки тих, хто не хоче продовжувати свій рід і кому це навіть огидно. І кому огидні дрібні людські личинки під назвою діти».

Говорячи про хейтерів, психолог Ірина Волощук пояснює, що ненависть – це обернена форма прояву любові, тобто якщо людина не мала і не має доступу до певного виду любові, то вона зненавидить тих, у кого це є. «Психолог одного з інтернатів розповідав мені, що дітей, яких провідує хтось із рідних, часто лупцюють інші діти, до яких ніхто не приходить, – каже Ірина Волощук. – Коли людина ненавидить щось (і при цьому бореться, пропагує), то у такий спосіб неусвідомлено бодай торкається до цього. Тут доречна аналогія з насильником, який б’є свою жертву, а потім плаче і розкаюється. Таким чином він бере любов, бо по-іншому просто не вміє брати і приймати її». 

Жити по-іншому

«Люди шукають сенс життя. І найпростіше його знайти в дітях, – каже 42-річна франківка Аліса Котик. – Я люблю дітей, але вирішила не продовжуватися в них. Мене і так досить у всесвіті».

Вона не любить до чогось прив’язуватися, часто змінює міста і країни, і в цьому бурхливому потоці не бачить місця для материнства. При цьому жінка пише дитячі казки, обожнює тварин і ще донедавна багато волонтерила, зокрема і на війні на сході України.

Аліса каже, що вона не з тих людей, які хвилюються, хто ж подасть їм горня води у старості, хто погодує їхніх 40 котів і як будуть виглядати татуювання на немолодому тілі. Народжувати дітей заради склянки води дуже егоїстично. Та й різні діти бувають. Немає гарантії, що вони не поїдуть жити на інший кінець світу чи відстороняться від батьків, або ж узагалі виженуть їх із хати.

Лідія Гуменяк теж не боїться лишитися без води. Бачить себе драйвовою бабцею, яка малює, пише книгу, дарує подарунки і подорожує світом.

«Якщо ти чайлдфрі, отже, ненавидиш дітей – так чомусь думає наше так зване толерантне суспільство, особливо на Галичині, – усміхається дівчина. – А це всього лише вибір жити по-іншому. Людям завжди страшно думати про те, що не вписується в рамки їхнього сталого світогляду: що можна не виходити заміж, якщо не хочеш, можна не народжувати, можна не влаштовувати весілля аж на 200 чоловік… Взагалі людям страшно бачити, коли хтось наважився реалізувати їхні глибинні мрії».

Наталя МОСТОВА