Режисер: Скотт Купер

«Чорна меса» – той випадок, коли екранізація життя відомої людини (хоч і злочинця) не відображає всієї масштабності постаті. У кожної великої кінокомпанії, напевне, є план на рік щодо кількості комедій, бойовиків, драм, байопіків. Ідеально, коли можна поєднувати відразу кілька жанрів, щоб і думка була, і струна дзвеніла, і історія не викликала сумнівів, мовляв, ось вам Вікіпедія, з нас нічого не візьмеш.

До такого костюма-трійки завжди легко приміряти майбутній «Оскар», як мінімум, зшитий з номінацій. Для такої формули життя гангстера – найкращий об’єкт для перенесення на стрічку. Лідер серед своїх, страх і жах для ворогів. Народ обожнює його за халявні індички на День подяки – наш Робін Гуд! А поліція підтакує: ну крутий же, крутий бродяга. Тому щороку на екрани потрапляє чергова стрічка про чергового «найбільш лютого і жахливого, невловимого й суперечливого гангстера у світі».

Фільм «Чорна меса» – історія про Джиммі Уайті Балджера – з цієї серії. Проте вдруге її не переглядатимуть, на цитати не розтягнуть і Депп не отримає «Оскара», навіть за циклопоподібний грим. Гангстер з ірландським корінням у Бостоні – це кожен другий чувак. Це як у Кенії шукати людину, яка зможе пробігти марафон. У Кенії всі змалечку бігають до найближчого магазину за хлібом 40 кілометрів. У Бостоні всі гангстери. І про це вже зняли мільйон фільмів. Аксіома. Для того, щоб саме ця бостонська історія полонила наш розум і серце, потрібно чимось здивувати. А ось здивувати «Меса» не може. І, на мій погляд, навіть не намагається.

За дві години у фільмі не стається жодного різкого повороту, немає нагнітання напруги, немає ситуацій, коли дихати небезпечно (вкрай слабка втіха – сцена зі стейками і хвороба сина). Немає перестрілок, погоні, і навіть єдина бійка програє будь-якому вечірньому файтингу біля найближчого вино-горілчаного магазину. Немає пояснень, чому у ФБР про співпрацю з Уайті (секретним інформатором) знає чоловік зо двадцять! Про це вголос говорять навіть біля ксерокса і в буфеті. Але інші гангстери і преса дізнаються цю «новину» лише через кільканадцять років. Якось неправдоподібно. На екрані організована злочинність представлена ​​п’ятьма ірландцями і двома італійцями (які засвітилися в кадрі у перші три секунди). Не відчувається масштабності організації. Немає розуміння, чому Уайті – номер один і як він тримає місто. Чому за ці роки не з’явилося жодного молодого гарячого хлопця, який захотів би зрушити його з трону? Насправді такі спроби були, але нам забули їх показати. Складається враження, що Уайті тримає не Бостон, а хутір у пісках Техасу з населенням дві дюжини людей. Листоноша, кухарка, мер і п’ятеро бандитів. Так, не можна не відзначити гру Деппа, який виступає уособленням жорстокості, насильства та безпринципності. Якщо говорити про мистецтво створення образу, тут він неперевершений. Як і Джоел Еджертон у ролі фебеерівця, який потрапив у власний капкан. Однак самі лише талановиті актори не можуть врятувати фільм. Тому що сценарій нудний, а монтаж безжалісний. У цьому небезпека для будь-якого фільму, знятого лише «за мотивами». Байдуже, зрештою, двадцять чоловік завалив Уайті чи десять. Він злочинець і вбивця. Ми його і так засуджуємо і бажаємо йому горіти в пеклі. Але коли ви вже витратили гроші на зйомки, розкрутку та затягнули нас у кінотеатр бездонними очима Джонні Деппа, то розкажіть історію цікаво! Можливо, корінь зла криється у хронометражі, який не дозволяє розповісти історію завдовжки у кілька десятиліть, детально приділяючи увагу нюансам, всім героям і гостросюжетності одночасно. Приклад недавнього серіалу «Нарко» про Пабло Ескобара показовий стосовно того, як треба знімати таку історію.

А у випадку з «Чорною месою» спроба втиснути її у дві години закінчилась фактично кліпом про життя Уайті в стилі time-lapse. Про все і ні про що. Ми вам покажемо лише три секунди, а всю сцену повністю ви додумаєте самі. Але глядачеві не важливо, що «Відступники» чи «Місто злодіїв» насправді в чистому вигляді не існували. Глядач пам’ятає ці фільми завдяки безлічі яскравих моментів. А ось «Чорну месу» пам’ятати нема за що. Хіба що пластичним хірургам сподобається приклеєний лоб Джонні Деппа.

ФЕЛІНСЬКИЙ