Останнім часом на території Українських Карпат відбуваються речі, які мали б серйозно непокоїти туристичну спільноту, оскільки ставлять під загрозу існування пішого туризму в наших горах.

Приводи для хвилювань просто сиплються на наші голови, вони скрізь. Впродовж кількох останніх днів триває жваве обговорення фотоальбому, викладеного в мережу працівниками Закарпатського ОУМЛГ. Він яскраво ілюструє «героїчну» акцію лісників, які виїхали джипами під саму вершину Піп-Івана Чорногірського, гучно і гордо, прикриваючись величезним державним прапором. Градус абсурдності цієї події просто зашкалює, акцію вважають проявом дурості.

Але достатньо оцінити нахабство та демонстративність, з якою подається інформація про цей «заїзд», як стане очевидно – все не так просто. І те нахабство, і коментарі від перших осіб мисливсько-лісового господарства, і машини з рекламою джипоконтор, які возять охочих на хребти за грубі гроші, – все це свідчить про планомірне розгортання повноцінної інфраструктури для джипів і квадроциклів на найвищому карпатському масиві просто у нас на очах. Очевидно, недалекі лісники та чиновники саме так бачать розвиток туризму, вони позиціонують цей наступ на вершини як велику перемогу і навіть не приховують, що це лише початок…

А що з іншими частинами Карпат? На сьогодні маємо таку картину.

Боржава стоїть на порозі перетворення на вітрову електростанцію. То що, викреслюємо всі боржавські маршрути? Подумаєш, якась там Боржава, вона нескладна, популярна, її не шкода…

Свидовець. Там проблема джипінгу вже давня, а кому мало, то існують грандіозні плани з перетворення цього хребта на «мегакурорт», де є місце сотням ресторанів, готелів, витягів і решти постачальників «хліба й видовищ». А от місце для дикої природи, а також пішохідного туризму в цій схемі… правильно! саме там, де ви подумали. Невже Свидовця теж не шкода? І ці маршрути – геть?

Мало не забула, у нас же ще є Горгани! Але й там проблема – вирубки, що постійно прогресують, спричиняють завали стежок. А часто техніка лісорубів взагалі знищує частини маршрутів. І ще одне лихо – численні міні-ГЕС…

Складається враження, що пішохідний та й будь-який інший «дикий туризм» просто списують як явище. Маркування маршрутів, їх відновлення, облаштування гірських притулків найчастіше залежить тільки від активістів та волонтерів. Місцева влада знаходить гроші на будівництво нових лісових доріг, аби виїжджати в гори джипами, а на підтримку пішохідних маршрутів скидаються рядові небайдужі люди.

Що скажуть на це самі мандрівники?.. Не чути великого, а головне, згуртованого розголосу про цю проблему серед туристів. Не чути, щоб це публічно хвилювало численні фірми, які водять комерційні походи Карпатами. Чи для них гори – то лише засіб заробітку? Ні, звісно, люди обурюються, щоправда, лише поодинці. А було б добре говорити разом, аби це звучало скрізь, аби було зрозуміло, що це дійсно проблема, яка хвилює багатьох. Адже є туристи, яких читають тисячі, є турклуби комерційного і спортивного спрямування, а отже, має бути і їхня позиція!

Наразі ж видається, що більшість воліє не помічати проблем, ходити в Карпати до тих пір, поки є куди, а як всі ті жахливі проекти втіляться в життя, то просто зібрати торби і піти в Румунію, Татри, Туреччину, куди завгодно. А тут, вдома – хоч трава не рости. Але хіба це правильно? Якщо зараз пустити все за течією, то чи не буде через 5-10 років дуже соромно бодай перед самими собою?

Знаю, є й протилежні думки. І буде немало тих, хто скаже: «Ти ба, туристи! Теж мені, знайшлись пупи землі. А як же місцеве населення? Вони ж живуть там, дайте їм заробити».

Мрійникам нагадую: не все те золото, що блищить. Всі ці грандіозні проекти торкаються високогір’я, воно є найбільш вразливим до будь-яких втручань людини і дуже важко відновлюється або не відновлюється взагалі. Саме тому діяльність людини там має бути дуже виваженою, продуманою на кілька кроків уперед, вплив на кожну складову природи має бути вивчений “від і до”.

Та цього немає. А є лише сирі проекти, де оцінка впливу на довкілля проведена абияк. Вірячи у потенціал таких ідей і захмарні прибутки від них, місцеве населення не задумується, яка вода припливе до них з Чорної Тиси, якщо в її верхів’ях буде добра сотня готелів, гармат для створення снігу і решти об’єктів, які ту воду витрачають. Як не задумуються і мешканці приборжавських сіл, куди вони підуть за афинами і хто приїде займатися парапланеризмом або пішим туризмом, якщо хребет заполонять вітряки.

Задовольняючи амбіції конкретного дяді, який лобіює подібні речі, не варто забувати про найпростіші причинно-наслідкові зв’язки і системне мислення. Великий бізнес хоче зняти вершки тут і зараз, не надто переймаючись довгостроковими перспективами.

Гори не мають бути виключно дикою територією лише для туристів і ведмедів. Є безліч можливостей для гармонійного співіснування людини та природи, альтернативних і не таких радикальних, як масштабні зміни у високогірній зоні. Сільський туризм, який поєднує в собі агротуризм, розвиток локальних бізнесів, як-от фермерського чи приполонинного господарств, екотуризм, традиційні промисли, дає потужний поштовх для розвитку місцевої економіки, створення нових робочих місць та наповнення місцевих бюджетів. Це досвід Польщі, Словаччини, Угорщини, Румунії, Болгарії. Головне в цьому, що кожен може стати власником і господарем, а не найманцем…

Ось площина, в якій туристи і місцеве населення мають бути одностайними, це наш спільний інтерес, а не привід для взаємної антипатії. Для них, горян – добробут і діяльність без загрози екологічній безпеці, для нас, туристів – улюблені маршрути рідними горами. Такими, якими ми побачили їх вперше і мріємо в майбутньому показати своїм дітям.

Я не хочу, аби показувати довелося лише архівні фото. Ми маємо скарб – особливі гори зі своєю історією, яскравими традиціями, автентичні, зі своїм обличчям. І маємо всі шанси, аби проміняти цю індивідуальність на щось стандартне, а до того ж небезпечне для довкілля та для нас самих…

То що, невже час прощатися з Карпатами? Чи все ж спробувати взяти до рук… ні не зброю, а слово – те, що є цілком законним і доступним кожному з нас? І говорити про всі загрози для Карпат публічно, відверто й одностайно.

Віра ВОЛОШИНА