Здавалося б, треба тільки радіти: фінська корпорація «Nordkalk», маючи успішні виробництва у Фінляндії, Норвегії, Швеції, Естонії, Литві, Німеччині та Польщі, прагне розгорнути свій новий проект у прикарпатському селі Братишів, що на Тлумаччині. Та ось громада, м’яко кажучи, не в захваті від цього наміру, адже потенційний інвестор хоче вкладати капітал у розробку родовища вапняків та будівництво заводу з виробництва вапнякових сумішей.

 

Бурхлива розмова в Народному домі

Історія про інвестиційні наміри «Nordkalk» (дослівно – «північне вапно») тягнеться три роки. І обростає різними жахами та інсинуаціями. Так буває, коли люди попередньо користуються тільки джерелами «інформаційного агентства ОБС» (одна баба сказала), бо всі інші інформатори зберігають мовчанку.

І ось нарешті відбулися бурхливі громадські слухання, на яких, через зрозумілу емоційність мешканців села, важко було почути корисну і фахову інформацію. Тим паче, що зібралося стільки люду, скільки не буває у церкві на празник. Старі, молоді і навіть малі. А також багато тих братишівців, які давно мешкають деінде, але з’їхалися на малу батьківщину, бо обговорюється дійсно доленосна тема.

Ще до початку слухань поважна мешканка села Ганна Невідома з великим сумом зауважила: «Якщо вони все-таки будуть рити кар’єр, впаде моя хата, розвалиться через зриви, бо стоїть за якихось 600 метрів від вапняків. А, окрім неї, у мене, спрацьованої колгоспниці, більше нічого нема».

Сповненими переживань та зрозумілих страхів були й виступи селян безпосередньо на слуханнях. Ось деякі цитати з них.

Роман Фуштей: «Ви переб’єте нам всі водоносні горизонти, і наші криниці висохнуть назавжди, ми повмираємо без води!»

Ганна Палюга: «Страшно уявити, яким шаром вапна покриються наші красиві сади та городи! Якими шкідливими порохами будуть дихати наші легені! А що буде з нашими дітьми, ви подумали?»

Віктор Доскач: «Досить сумнівно виглядають обіцянки відносно відрахувань до місцевого бюджету, бо стоїть питання про створення об’єднаної громади, в яку начебто має увійти половина сіл району. Якщо так, то екологічна біда буде у нас, а гроші – на всіх? Чи як?»

Найбільше запитань було у Михайла Марищука. З одного боку, він просто не байдужа до долі Братишева людина, хоч і походить із сусіднього села. А з іншого – його господарка розміщена десь за 800 метрів від місця можливих розробок вапняку. Тож Михайло вникав і в законодавчу базу щодо подібних виробництв, і затребував та знайомився з деякою документацію у рамках майбутнього проекту.

А його дружина Люба, будучи на боці всіх, хто не хотів би бачити за рідним селом «місячний краєвид», сказала: «Сьогодні на слуханнях у цьому Народному домі маємо дві половини: на сцені – влада і гроші, а в залі – нещасні люди. Чому вони мають страждати?»

Нарешті прозвучали й, так би мовити, радикальні думки.

«Якщо ви не прислухаєтесь до нашого голосу, ми перекриємо державну трасу на Івано-Франківськ», – попередив Дмитро Паранюк.

А Дмитро Гарасимів додав: «Ми проведемо свій референдум і цілим селом проголосуємо проти проекту».

 

Інвестиційний клімат зазнає впливу

Таким чином, організатори громадських слухань пересвідчилися, що інвестиційний клімат навколо Вовчої гори доволі несприятливий. Та варто сказати, що до розмови з людьми вони ретельно підготувалися. У складі «відповідачів» були доволі авторитетні фахівці.

Зокрема, Вадим Панкратів – головний геолог «Nordkalk» в центральній і східній Європі (Польща), Андрій Дольний – директор ТОВ «НК Прикарпаття», Володимир Павлюк – головний геолог «Укргеологбуду» (м. Київ), Микола Приходько – голова обласної громадської екологічної інспекції, Сергій Федорців – депутат Івано-Франківської облради.

Активну участь у слуханнях також брали голова Тлумацької РДА Володимир Габурак, депутат райради Іван Шкварок та Братишівський сільський голова Марія Шкварок.

Відштовхуючись від найгостріших питань мешканців села та опираючись на дані попередньої підготовки проекту, геологорозвідувальні роботи та екологічну експертизу води, доповідачі, перш за все, доводили, що:

1. Розробка вапняку буде здійснюватися виключно безвибуховим способом, тому будівлям не буде жодної шкоди. Державний норматив відстані від виробництва до житлових масивів – не менше 300 метрів, а тут є 600. У цьому запевнив громаду Андрій Дольний.
2. На рівень поверхневих та підземних вод експлуатація родовища вапняків та гіпсів (42 га) біля Вовчої гори не вплине. Стверджував це, за результатами досліджень, доктор наук Микола Приходько. Але, як зазначив інженер-геолог Орест Думанський, за прогнозами ООН, уже до 2030 року рівень ґрунтових вод першого горизонту знизиться на планеті на 1,5 метра. І якщо так станеться, то й у Братишеві у недощові роки висихатимуть криниці, незалежно від того, буде експлуатуватися вапнякове родовище, чи ні. Тому завчасно, вже зараз, компанія готова за свій кошт протягнути у село централізований водогін. Проект підготовлено, ціна питання – 50 тис. гривень.
3. Вивчення рівня викидів пилу в повітря буде продовжено, як і вплив рози вітрів, зазначив Андрій Дольний.

Для додаткового вивчення екологічної складової проекту директор «НК Прикарпаття» наполегливо рекомендував створити громадську екологічну групу з числа рядових мешканців села, яким люди найбільше довіряють, щоб вони тримали це питання під постійним контролем. Також запропоновано трьом-чотирьом представникам громади поїхати за рахунок потенційного інвестора до Польщі і подивитися на подібне виробництво у дії.

Крім того, Володимир Габурак і Марія Шкварок запевнили учасників громадських слухань, що без дозволу громади реалізація проекту не розпочнеться.

Остаточного ж рішення прийнято не було.

«Наша сьогоднішня зустріч була першою, але не останньою, – зазначив  Андрій Дольний. – Ми разом маємо ще неодноразово зважити всі деталі цієї справи, перш ніж зробити остаточний висновок. І не варто казати, що одне діло вапнякові виробництва у Європі, і зовсім інше – у нас. Ні, ми повинні дивитися на тих, у кого можемо чомусь доброму навчитися і собі робити так, як вони. Ми, українці, не маємо права бути проти поступу вперед».

 

Чи не будемо собі докоряти?

Сільський голова Марія Шкварок, яка за ці майже тригодинні збори витримала лавину звинувачень (від небажання радитися з людьми до бажання одноосібно прийняти згубне для села рішення), звернулася до громади з такими словами:

«Бійтеся Бога, люди добрі! Це я, яка весь свій вік живу і працюю у Братишеві, у якої живуть тут діти, буду при цьому щось підписувати на шкоду?! Даруйте, шановні! Я звертаюсь до тих, хто одразу каже інвестпроектові категоричне «ні». Чи берете ви на себе відповідальність, чи маєте впевненість, що дійсно робите правильно? Я також не сказала «так», але належу до тих односельців, які постійно думають, як вчинити. Чи не скажуть колись вам або мені наші діти, що ми зробили зле? Давайте дамо слово нашій молоді, яка вже бувала у Європі і знає, як там розвивається виробництво, як там люди працюють і живуть».

«Я молюся Господові, щоб допоміг нам усім – направив нас на добру, правильну думку, – наголосила вона. – Бо як дамо згоду на розробку родовища, а в результаті вийде погано, то не буде нам прощення. А якщо не у нас, а десь у іншому селі буде успішним таке виробництво, і те село процвітатиме, а наше і далі буде занепадати, то будемо гризти собі лікті».

У цих словах сільського голови віддзеркалювалися думки певної частини братишівців, які одночасно і хочуть, і бояться. Хочуть, щоб було в селі якесь виробництво і була робота, щоб наповнювався місцевий бюджет, щоб приваблива соціальна сфера затримувала тут молодь, щоб народжувалися діти, наповнювалася школа та кипів творчістю Народний дім, який побудували у перші роки української незалежності. А лякає людей не вапно єдине, а набагато страшніша річ, що опанувала всіх, – зневіра!

За роки новітньої історії братишівці вислухали стільки солодких обіцянок та отримали стільки гарантій на добро, що мали б давно бути багатими і  щасливими. Насправді ж – залишаються з носом. То, може, зараз їм дається шанс на краще?

 

Страшно знову обманутися

Сьогодні за цим проектом люди вбачають тільки серйозні ризики лишитися з понівеченим довкіллям та підірваним здоров’ям. І ніяк не заспокоює громаду те, що цього разу вона має справу не з якимись владними популістами чи доморощеними бізнес-шахраями, а з фірмою європейського рівня. Її представники обіцяють рекультивацію відпрацьованих площ та дотримання жорстких екологічних вимог на виробництві відповідно до отриманого сертифіката міжнародного ґатунку ISO 14001. Тобто збереження навколишнього середовища контролюватиметься у нас так само жорстко, як в інших країнах Європи. Причому інспекція з перевірки може наскочити у будь-який момент, без попередження.

Що ж до соціальної відповідальності бізнесу, то представники компанії запевняють, що у місцях своєї присутності вона стає частиною місцевої спільноти. І, звичайно ж, прозоро здійснює всі виплати своїм працівникам. На громадських слуханнях зауважили, що на підприємствах корпорації загалом працює 1180 людей: 21% – жінки, 79% – чоловіки. У Братишеві, у випадку здійснення проекту, будуть потрібні інженери-технологи, механіки, електрики, охоронці. При бажанні людей навчатимуться за рахунок компанії, зокрема у Польщі.

В якийсь момент Андрій Дольний згадав навіть про політичний аспект: компанія зупинила свою діяльність в Росії, бо приєдналася до санкцій проти РФ через її агресію в Україні. І, нарешті, була озвучена теза глобального характеру: вапнякові суміші – це єдине, що врятує родючі землі від розкисання. Тобто якщо буде вапнякове виробництво, то буде і хліб, і до хліба.

Однак братишівська громада наразі проти. Незважаючи на те, що компанія «Nordkalk» свого часу підписала з сільрадою угоду про соціально-економічне партнерство і перерахувала 100 тис. грн. фінансової допомоги на вирішення нагальних проблем села – ремонт дороги і шкільних кабінетів, розвиток футбольної команди, потреби церкви та Народного дому. Люди вважають, що таким чином їх хитро купують, спонукаючи дозволити впровадження проекту.

До слова, Братишів став першим місцем, де «Nordkalk» має намір займатися розробкою вапнякових покладів поза межами Балтії. За попередніми оцінками, сировини в урочищі Вовча гора вистачить не менше, ніж на 100 років. На підготовку проекту піде зо два роки, а виробництво запрацює через 4-5 років, якщо отримає зелене світло.

«Галицький кореспондент» слідкуватиме за тим, як будуть розгортатися події далі.

Марія ПАЛЮГА

Братишів – Івано-Франківськ