Драма, трилер, фантастика

Режисер: Джо Пенна

У ролях: Анна Кендрік, Деніел Де Кім, Тоні Коллетт, Шамір Андерсон

Під час космічної подорожі на Марс екіпаж корабля стикається з неприємним казусом. Буквально зі стелі звалюється «заєць» – темношкірий інженер (Шамір Андерсон), який помилково опинився на борту під час відправки. Кисню вистачить лише на трьох членів екіпажу, а дворічна місія може обернутися катастрофою, тож команді необхідно прийняти рішення щодо життя чи смерті їхнього непроханого пасажира.

Як і багато інших зразків космічної фантастики, фільм Джо Пенни описує трудові будні космонавтів. Рутинний і неспішний хід подій: ботанік (Деніел Де Кім) займається дослідженнями, капітан корабля Барнетт у виконанні Тоні Коллетт веде екіпаж до мети, а доктор Зої (Анна Кендрік) приймає несподівані і ризиковані рішення, щоб розвіяти песимістичний настрій своїх товаришів. Зірки на тлі безмежної порожнечі, округла краса Марса, а також дизайн інтер’єрів – все це створено з мінімалістичною досконалістю і з невеликим бюджетом.

Однак у «Далекому космосі» потойбічна романтика і містика космосу витісняються насущними соціальними питаннями про легітимізацію вбивства: хтось згадає розправу над темношкірим у «Ночі живих мерців», а хтось – інцидент в Міннеаполісі, що трапився через сваволю служителів правопорядку. Підхопивши ризиковані і незручні питання, а також зробивши винуватця торжества темношкірим, фільм виходить у площину широкої морально-етичної дискусії: «Далекий космос» порушує питання про людяність і самопожертву в епоху тотального культу его.

З цієї ж причини науково-фантастичний трилер Джо Пенни розвивається відразу в двох напрямках. З одного боку, це клаустрофобна лінія трилера, де герої змушені прийняти жорстоку даність і усунути незнайомця. З іншого боку, педалюють і визначають сюжет ідеї гуманізму – від непередбачуваного і набитого шипами фільму «Далекий космос» різко переходить до моралізаторської і сентиментальної фантастики, де герої намагаються обдурити здоровий глузд і визначену директиву. Адже астронавтам виявляється не так вже й просто позбавити людину життя, як би того не вимагали статут і інструкції з виживання. Подібний зсув, звичайно, знижує весь градус і напругу, які Пенна створював протягом першої години. Однак альтруїзм і дух колективізму розбавляють епізоди у відкритому космосі: в третьому акті астронавти деруться по тросу космічного корабля, тягаючи з собою балони з киснем.

Драматизм і динаміка, досягнуті у сценах космічної вилазки, змушують прикусити язика і забути про чергову і трохи невиразну розповідь – ось де фільм отримує пряму схожість і з «Гравітацією» Альфонсо Куарона, і з похмурим трилером «До зірок» Джеймса Грея. Але при всьому цьому основна інтрига – у складних етичних дилемах, а не в запаморочливих епізодах у космосі. І сум’яття членів екіпажу переконливо передається в розміреній і холодній ритміці фільму: в «Далекому космосі» безтурботні професіонали не піддаються емоціям, але співпереживають і добре усвідомлюють цінність окремо взятого життя.

Стрічка багато в чому продовжує вибудовувати похмурий і нігілістичний погляд на космос: науковий позитивізм, який дав тріщину, і страх перед сяючою порожнечею позбавляють будь-якої надії на нову обітовану землю. Та й Ілон Маск не забув сказати, що туристи на Марсі можуть померти і вся ця авантюра не така вже й весела. Однак «Далекий космос» прориває популярний сьогодні космічний скептицизм і пропонує шукати порятунок в людському. Можливо, камерний трилер Джо Пенни не має настільки потужних параметрів, щоб вписатися в історію наукової фантастики, – йому навряд чи буде запропонована та слава, якої досягли «Марсіанин» або «Місяць 2112». І навіть більше, йому просто нічим здивувати досвідченого в цьому жанрі глядача. Однак у «Далекого космосу» є рятівний камінчик у кишені – емоційне залучення, а також людська глибина. І гуманістичної оптики, як не дивно, цілком вистачає, щоб врятувати історію і її учасників.

ФЕЛІНСЬКИЙ