Натхнення найчастіше звалюється на неї зненацька: в нотаріальній конторі, під час їзди на велосипеді… У такі миті Дарина про все забуває і обписує римованими рядками будь-який клапоть паперу, який знайде в сумці.

Світ мистецтва франківчанка називає своєю стихією. Вона не тільки пише вірші, але також малює, робить коралі, моделює одяг, співає в Національному академічному ансамблі «Гуцулія» і навіть має свій етно-фолк-гурт «Оберіг».

Останній виступ гурту під час відкриття міжнародного фестивалю «Сакральний птах Трипілля», який відбувався у Краєзнавчому музеї, узагалі вразив усіх присутніх. «Ми підняли пласт дохристиянських молитов і пісень», – каже Дарина Литвин.

Вже протягом шести років жінка також працює керівником відділу освітньо-виховної роботи і організації дозвілля в медуніверситеті, щороку вигадує кілька десятків розважальних програм і сценаріїв для всіх визначних подій, що відбуваються у виші. Використовує для цього власні вірші й поезію талановитих студентів, також вишукує щось цікаве в бібліотеці, а ще додає творіння людей, які дуже гарно пишуть, однак залишаються невідомими для загалу. Таких творчих унікумів жінка здебільшого зустрічає на різноманітних виставках, бієнале, фестах… «Ви й уявити собі не можете, які там неймовірні люди збираються, – розповідає Дарина. – Для них написати красивий вірш – це як для мене посміхнутися».

Жінка дуже цінує сімейні традиції, які в родині плекали ще з трипільських часів, коли панувала епоха матріархату. Наприклад, п’ятницю вважає вихідним, адже це споконвіків був жіночий день. «У п’ятницю для мене табу прати, прибирати чи порпатися у городі, – пояснює Дарина. – Займаюся лише творчістю».

В її родині завжди найбільше поціновували саме творчу працю. Батьки постійно казали: «Найцінніший подарунок – той, який ти зробила власноруч».

Єдине заняття, яке геть не до вподоби Дарині, – кулінарія. Однак, незважаючи на це, її страви завжди вдаються смачними. «А все тому, що я куховарю з любов’ю, – пояснює мисткиня. – Якщо готуватимете від напасті, то хтось може отруїтися чи навіть вдавитися. Взагалі, кожну справу я роблю з любов’ю. Інакше немає сенсу навіть братися за неї. Так значно легше жити».

Наталя МОСТОВА