Давати гроші прохачам чи пройти повз – це вибір кожного. Втім багато хто з добросердних громадян не втримується від того, щоб кинути в капелюх дрібну купюру чи монетку. І мало хто здогадується, що гроші, які просять «на хліб», часто витрачають зовсім не на їжу.

Серед жебраків часто трапляються неповнолітні. “Галицький кореспондент” спробував з’ясувати, що їх спонукає до такого заняття.

«Нещасні? Злочинці!»

Нещодавно в Івано-Франківську інспектори відділу громадського порядку Муніципальної інспекції, патрулюючи Привокзальну площу, виявили двох жінок ромської національності, які жебракували із малолітніми дітьми.

«Жебраки – нещасні? Ні, це злочинці! Замість того, щоб працювати, вдаються до найогидніших методів маніпуляції свідомістю добрих мешканців міста, використовуючи дітей для видурювання грошей», – так тоді інспектори прокоментувати цей випадок.

Інспекція викликала на місце події працівників ювенальної превенції, і спільно з ними доставили  порушників до відділу поліції. Там на жебраків склали протокол про адміністративне правопорушення за статтею 184 КУпАП – неналежне виконання батьківських обов’язків.

Також інспектори наголосили, що, подаючи милостиню неповнолітнім, перехожі не допомагають, а стають співучасниками кримінального чи адміністративного злочину. Мовляв, той, хто хоче допомогти, мав би не давати милостиню, а повідомляти про це в Муніципальну інспекцію. Бо «дітям місце в школі, а не на вулиці»…

Знайти малих жебраків – місія перша

Щоб знайти жебраків у Івано-Франківську, далеко ходити не потрібно. Зазвичай «працюють» вони на вокзалах, автостанціях, біля ринку і в самісінькому центрі міста.

Перших дітей, які жебрали, ми побачили на площі Ринок. Їх було двоє, а з ними жінка, напевно, мама. Один із хлопчиків підбігав до людей та просив гроші, інший грав на баяні, жінка осторонь спостерігала.

«Тьотя, дай грошей», – каже хлопець на вигляд років одинадцяти. На питання, для чого йому вони, відповідає: «Поїсти». Цікавимось, чи ходить він до школи. Відповідає ствердно, втім, до якої саме, казати не хоче. Весь час, поки говоримо з дитиною, він уважно дивиться на руки, одяг – розглядає. Це змушує задуматися: чи не зібрався він щось у нас поцупити? На всі інші питання, як-от «Де живеш?», «Чи вистачає іграшок?» та «Що їж на сніданок?», не відповідає. Торочить своє: йому потрібні гроші.

Жінка стоїть осторонь, але весь час дивиться на нас, інший хлопчик, на вигляд якому років вісім, продовжує награвати якусь мелодію. Врешті пропонуємо йому купити щось їсти. «Дай так гроші, самі купимо», – каже малий жебрак. Врешті розходимося.

Вокзальні жебраки – місія друга

Інших дітей-жебраків нам вдалося знайти на вокзалі. Як тільки переступаєш поріг вокзалу, до тебе підбігають одразу троє дітей ромської національності. Усі простягають руки. Батьків не видно. Тут потрібно бути обережним, бо поки до тебе говорить один – інші оглядають, тому треба уважно стежити за своїми речами.

«Дай на булочку», – каже хлопчик віком близько тринадцяти років, одягнений у пошарпаний одяг. Просимо спершу розповісти про себе. Каже, що до школи не ходить, вчиться вдома, бо має велику сім’ю – багато сестер і братів. «А грошей завжди треба, от і просимо. Люди тут добрі у місті», – зазначає малий прохач.

«Не давайте гроші»

Директор комунального підприємства «Муніципальна інспекція» Михайло Шутак розповів, що інспектори патрулюють місто щодня, а коли бачать жебраків, одразу підходять до них та спілкуються.

«На жаль, законодавство недосконале. Інспектори підходять до прохачів і питають, чому вони тут, чому не працюють, роблять попередження. Ті встають і йдуть геть, а потім знову повертаються», – каже Шутак.

Переважно жебрацтвом займаються приїжджі із Закарпатської області.

«Коли ми питаємо, чому вони приїхали, кажуть, що тут добрі люди і дають гроші. Документи, як правило, у всіх підроблені. Ми неодноразово зверталися до мешканців міста з проханням не давати гроші, бо це все підробка. На паперах немає штампу, та ще й печатка накладена у фотошопі», – зауважує Шутак.

Розповідає, що усі документи вилучають та зберігають. За кілька місяців інспектори назбирали уже цілу копицю підроблених паперів. Трапляється, що у різних жебраків документи бувають однакові. Тут не потрібно бути великим спеціалістом, щоб зрозуміти, що вони несправжні.

«От коли у жебракування втягують неповнолітніх – це вже підстава для позбавлення батьківських прав. Тому ці люди, зазвичай ромської національності, бояться, що у них заберуть дітей. Випадків жебракування з дітьми є дуже багато – від малих, які ще ходити не вміють, до підлітків. За попередні два тижні ми вже склали чотири протоколи на батьків, які жебракують з дітьми», – каже головний інспектор.

За 2019 рік було складено більше 150 протоколів. Заробляють жебраки, як вони самі зізнаються, 600-700 гривень за три години. Найбільше їх на вокзалах.

«Не є секретом, що такі люди інколи й крадуть. Не давайте їм гроші. От дітей завжди треба питати, чому вони не в школі. Якщо ви хочете комусь допомогти, є благодійні фонди, які можна перевірити. Це не є добре діло, бо ці гроші переважно йдуть на випивку. Від початку створення інспекції справжніх документів у них я не бачив», – підсумовує Шутак.

Історія одного жебрака

Жебракування в Івано-Франківську – явище не нове. Інспектори відділу громадського порядку Муніципальної інспекції розповіли історію жебрака на ім’я Іван.

Оселився чоловік в Івано-Франківську після розпаду Радянського Союзу. Вів асоціальний спосіб життя, декілька разів був судимий за кримінальні злочини.

Ступні ніг він втратив від обмороження, коли був у стані сильного алкогольного сп’яніння. Чоловік жебракує на куті вулиць Галицька – Дністровська. Його “бізнес” йде досить вдало завдяки тому, що має явно виражену інвалідність і на вигляд потребує медичної допомоги.

Інспектори  намагалися допомогти Івану. Хотіли надати йому допомогу  від соціальних служб у питанні оформлення інвалідності та пенсії. Пропонували проживання в будинку нічного перебування, викликали швидку медичну допомогу. Та Іван від цієї допомоги завжди відмовляється. «Мені цього не треба, я тут заробляю від 500 до 1000 гривень за день», – каже він.

Цього вистачає на пиятику і йому, і його охоронцям, що доставляють його на “місце роботи”. Після себе він залишає гори сміття.

Інспектори відділу громадського порядку Муніципальної інспекції працюють персонально з кожною особою, яка займається жебрацтвом. Встановлюють дані жебраків, вивчають причини, що спонукають їх до  жебрацтва, проводять роз’яснювальну роботу, дають поради для виходу зі скрутного становища.

Кажуть, що серед жебраків на вулицях немає людей, які дійсно хочуть отримати допомогу. Є ті, що користуються своїм становищем для виманювання грошей у добросердних містян. Рішення проблеми – перестати давати гроші цим людям.

За це – кримінальна відповідальність

   Юристка Зоряна Івасишин пояснює, що за втягнення неповнолітніх у  злочинну чи іншу антигромадську діяльність Кримінальним кодексом України (ККУ) передбачено відповідальність. Зокрема, існує стаття 150-1 ККУ  (“Використання малолітньої дитини для заняття жебрацтвом”), санкції якої передбачають для батьків чи опікунів дитини позбавленням волі на три роки. Якщо такі дії вчиняються щодо чужої дитини та при інших кваліфікуючих обставинах, то така особа може потрапити за ґрати на 10 років. 

  Стаття 304 ККУ передбачає покарання за втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність, а також спонукання до пияцтва, жебрацтва чи азартних ігор. Такі дії караються позбавленням волі на строк від 3 до 7 років, якщо ж вони вчинені щодо малолітньої особи батьком, матір’ю, вітчимом, мачухою, опікуном, піклувальником чи іншою особою, на яку покладено обов’язки щодо виховання потерпілого чи піклування про нього, то їм загрожує позбавлення волі на строк від 4 до 10 років.

    Змушування до жебрацтва також є одним із видів експлуатації людини і може кваліфікуватися як торгівля людьми (ст. 149 ККУ). Відповідальність за такий злочин – до 15 років позбавлення волі.

   «Досудові розслідування і вироки у таких справах є. Лідером є, однозначно, Закарпатська область. В Івано-Франківській області такі справи нечасто розглядаються судами. Тобто є два варіанти: або це ганебне явище вже майже переможене в області, або правоохоронні органи його майже не бачать», – підсумовує юристка. 

Ріта БОДНАР