Частину захисників заводу “Азовсталь” вже вдалося звільнити з полону. Кожен боєць розповідає різне про перебування в неволі – для когось окупанти влаштовували справжні тортури, однак деяким пощастило трохи більше.

Історії звільнених захисників розповіли 24 каналу дружина командира полку “Азов” Катерина Прокопенко та наречена командира 1 роти 1 батальйону Ганна Науменко.

Все, що знають рідні захисників “Азовсталі” про умови в полоні окупантів, базується на розповідях хлопців, яких вже обміняли. Наразі ці бійці перебувають у лікарнях. З деякими з них дружина командира полку розмовляла.

“Хтось каже, що їх катували, не даючи води та їжі по два дні. Це такі тортури, пов’язані з харчуванням, з водою. Деякі кажуть, що все було більш-менш. Мовляв, не курорт, але їжа там була, воду давали, тому краще, ніж на “Азовсталі”, – зауважила Катерина.

За її словами, у цьому, мабуть, має роль людський фактор – до якого бараку захисник потрапив, з якими людьми зіштовхнувся. Адже ворог також є різний.

“Є ворог, який буде просто ненавидіти тебе до останнього, буде морально тиснути, нічого не давати й гнобити. А є ворог нейтральний, який просто виконує свої обов’язки – давати воду, їжу і все. І він жодних проявів негативу не застосовує до солдата”, – додала дружина командира.

Вона зауважила, що історії є різні, тому важко сказати, яка ситуація загалом. Тим паче не усі захисники перебувають в Оленівці, адже деякі з них – в Донецьку.

“У кожного стан різний, бо різні захворювання, різні ступені ампутації. У кожної людини різна ситуація. Слідчі дії зараз йдуть. З хлопцями, яким є що сказати, спілкуються відповідні органи. Тому думаю, що це все потім буде передано до Європейського суду у позовах проти росії”, – зауважила Катерина.

Натомість Ганна додала, що рідні захисників взагалі радять усім бійцям записувати свої спогади. Адже у більшості вони просто неймовірні, зокрема про перебування в самому Маріуполі. Це потрібно для того, щоб зберегти усі оповіді великою книгою, позаяк вони – це історія.

Читайте також: Принцеса-воїн з Верховинщини або як гуцулка Ксеня змінила кабінет на бліндаж