Для них вистрибнути з літака – це як вийти з маршрутки. Вони називають себе небонутими, бо вже не мислять життя без стрибків у небі. День парашутиста «Галицький кореспондент» відзначав у колі любителів цієї справи. Довелося злетіти зі скайдайверами аж над хмари і дізнатися, чому ж парашутисти так закохані у небо. А ще розвіяти найчастіше побоювання: відкриється чи не відкриється…

Головне – розслабитися

«Якість стрибка залежить від адекватності вашої поведінки, – інструктор допомагає одягнути костюм парашутиста й одночасно пояснює, що й до чого. – Я буду позаду вас, а парашут позаду мене. Насправді все дуже просто. Наш стрибок поділяється на кілька етапів. Ми сідаємо в літак. Набираємо висоту. Коли досягнемо потрібної висоти, я пристібну вас до себе. Ми повертаємося до виходу і чекаємо своєї черги. Достатньо тільки тримати правильне положення тіла і виконувати мої вказівки. Ваші руки мають бути складені на грудях навхрест, голова закинута назад і ноги так само. Інакше нас добряче крутитиме в повітрі…»

Львів. Аеродром «Цунів». Будній день, тому людей дуже мало, з’їхалися тільки справжні любителі – і пострибати, і День парашутиста відзначити. Іванофранківець Іван Шевчук сьогодні стрибатиме вперше. Переконує, що поки що не хвилюється. Можливо, неспокій почнеться в літаку. Давно хотів пережити якісь нові відчуття. Друг запам’ятав собі це і подарував на день народження сертифікат на стрибок із парашутом. «Тут уже не відкрутишся, – сміється Іван. – Треба стрибати».

Спершу необхідно заповнити анкету. Також є певні протипоказання. Якщо протягом останнього року були якісь травми, переломи, операції, стрибати з парашутом не можна. Окрім цього, серцево-судинні захворювання теж можуть стати перепоною. Звісно ж, у стані алкогольного чи наркотичного сп’яніння так само не допускають до стрибка.

«Перед стрибком можна заплющити очі, але не бачу в цьому сенсу, – продовжує інструктор. – І головне – розслабитися».

«Коли стрибаєш, то відчуваєш себе, як птах – летиш і гадиш», – жартує хтось зі скайдайверів, аби розвеселити Івана. «Якщо парашут не відкриється, – підхоплює ініціативу інший парашутист, – то прийдете назад і вам повернуть гроші». Специфічний гумор парашутистів неабияк заряджає.

Відкриється чи не відкриється?

«Багато хто вважає нас потенційними самогубцями, розглядаючи стрибок із парашутом як російську рулетку, – усміхається іванофранківець Роман Прокопишин, який за три роки вже встиг здійснити 198 стрибків. – Бувало, приходжу на якесь людне святкування, наприклад, весілля. Люди починають розпитувати про моє хобі. Я охоче ділюся, але стараюся без фанатизму. Всім цікаво, постійно купа запитань… А наприкінці хтось завжди скаже щось на кшталт: «Ні, ну я би не стрибнув, у мене ж дитина…» або «Ні, я ще жити хочу…» А я, виходить, шукаю собі смерті? Дурня якась».

Найчастіше люди бояться стрибати з парашутом, бо сумніваються: відкриється чи не відкриється… Роман Прокопишин з цього регоче: «Це як сідати в автомобіль і хвилюватися: спрацюють гальма чи ні…» Іноді люди так бояться, що в останній момент навіть замислюються, на кого би свою хату переписати. А раптом?..

«Люди чомусь думають – якщо ми стрибаємо з парашутом, то ми безстрашні і взагалі позбавлені інстинкту самозбереження, – знову сміється хлопець. – Теж вигадки. Я от, до прикладу, незабаром стрибатиму 200-ий раз, але при цьому побоююсь нічних метеликів…»

На сьогодні парашутна техніка настільки розвинена, що взагалі нема чого боятися. Є люди, які проходять спеціальне навчання і здають заліки, аби укладати парашут. Мало того, у рюкзаку парашутів є аж два. Якщо перший таки не відкриється, то в другому точно не варто сумніватися. До того ж є спеціальний страхувальний пристрій, який у разі чого відкриває запасний парашут, котрий, до речі, укладають справжні професіонали, яких одиниці в Україні.

Стрибки з парашутом вважаються найбезпечнішим з усіх видів екстремального спорту. Це безпечніше навіть, ніж катання на лижах.

Роман Прокопишин приїжджає на аеродром кожних вихідних. Для нього вистрибнути з літака – це як вийти з маршрутки. Каже, що це хобі доволі дорого обходиться, зате стимулює заробляти більше.

А інструктор Назар Винницький працює на аеродромі не заради заробітку, а щоб мати можливість багато і часто стрибати.

Є три типи стрибків: самостійний з «круглим» парашутом з висоти 600-800 м коштує 930 грн.; самостійний з парашутом типу «крило» з висоти 1200 м – 1900 грн.; тандем з інструктором з вільним падінням з висоти 3200-4200 – 4200 грн.

Охочим придбати парашут доведеться викласти близько двох з половиною тисяч доларів США. І йдеться про вживаний. Новий коштує від п’яти тисяч.

Як це класно…

На борту літака парашутисти спілкуються між собою здебільшого жестами – через сильний гул слів майже не чути. Дехто хреститься. Стрибають по черзі. Спершу важчі.

Є і оператор. Камеру чіпляє собі до голови. Його ціль – зробити під час польоту феєричні відео і фото. І йому це чудово вдається – роки практики. Хоча всі затяті парашутисти теж стрибають із камерами. Потім так легше зробити розбір стрибка, адже щоразу вони вигадують і відпрацьовують якісь цікаві маневри в небі.

Найсмішніші ситуації трапляються з тими, хто стрибає вперше. Таких скайдайвери називають першоразниками. Ось, наприклад, франківчанка Надія Черниш, зробивши заповітний крок у небо, щосили декламувала Сосюру: «Любіть Україну, як сонце, любіть…» А Вікторія Хоменець, уперше стрибаючи в тандемі з інструктором, одразу після приземлення несамовито вигукувала йому: «Ви собі навіть не уявляєте, як це класно…» А й справді – звідки інструктору це знати?

Відчути кайф

Іван Шевчук з інструктором вдало приземлились. Як відчуття? «Неймовірні! – каже першоразник. – Шкода, що так мало триває. Найкраще було під час вільного падіння – коли парашут ще не відкрився».

Як пояснює Роман Прокопишин, аби відчути справжній кайф від стрибка, потрібно під час польоту розслабитися. А для цього повинна бути практика. Першого разу ти просто тішишся, що нарешті зважився зробити цей крок. Далі звикаєш робити ці кроки і більше зосереджуєшся на самому падінні, наприклад, аби тебе в повітрі не крутило. Коли вже опанував бездоганний стрибок, хочеться спробувати стрибнути з кимось, щоб здійснити якісь маневри, наприклад, утворити в польоті певну фігуру.

На борту літака, якраз перед стрибком, траплялися різні оказії. Була одна полька, яка в останню мить навідріз відмовилася стрибати. А коли літак приземлився, то обурилася: «Ну чому ви мене не змусили стрибнути?»

Також інструкторам запам’яталася одна пара. Вони домовилися, що дівчина стрибає першою, а хлопець це знімає на камеру й потім стрибає слідом. Але в останню секунду панянка так злякалася, що залізно вчепилася руками за корпус літака і ні кроку вперед. Хлопець її випихав, як тільки міг. І таки випхав. Потім дівчина йому за це дякувала.

«Всі тут з доброї волі?»

Найчастіше люди зважуються стрибнути з парашутом, аби поставити галочку, довести собі, що зможуть. Хтось узагалі мріяв про це з дитинства. Багато вирішують стрибнути під час затяжної депресії. Як-от Роман Прокопишин. Хлопець переконує, що далі дивним чином справи починають налагоджуватися. Це підтверджує і Вікторія Хоменець, яка потім і на роботі суттєво просунулася, оскільки стала значно сміливішою. До речі, перший раз вона вирішила стрибнути, аби вразити свого хлопця-парашутиста, з яким якраз недавно почала зустрічатися. Вразила.

Зазвичай інструктори не гребують жартами і на початку інструктажу запитують: «Всі тут з доброї волі? Ніхто в карти не програв стрибок?»

Як вважає львів’янка Євгенія Терешкова, стрибання з парашутом без філософського підходу є просто спортом: «Особисто я отримую потужне естетичне задоволення. У небі я відчуваю кращу гармонію з собою».

Цікаво, що під час стрибка сміливішими є саме жінки. Чоловіки зазвичай дуже борзі, мускулами грають, охоче роблять селфі біля літака… А ось на борту багато хто «здувається». Дівчата ж навпаки – спершу скиглять, що бояться, а у вирішальний момент – ідуть на прорив.

«Жінкам просто легше довіритися інструктору, це для них природний стан, – пояснює інструктор Назар Винницький. – А чоловіки звикли довіряти лише собі».

Скайдайвери, та й узагалі люди авіації мають свої забобони. Вони ніколи не кажуть «останній стрибок» – лише «крайній» або «нещодавній».

А під час ювілейних стрибків (100-ий, 200-ий і т.д.) ювіляр бере на борт дитяче шампанське і на висоті 1000 м усіх пригощає. Коли всі приземлилися, то беруть ювіляра на руки і підкидають його «ювілейну» кількість разів.

«Ми вар’яти?»

«Ну, що скажете? – наприкінці насиченого дня запитує журналістку усміхнений Роман Прокопишин, складаючи свій парашут. – Думаєте, ми – вар’яти, еге ж? У літаку треба літати, а не вистрибувати з нього… Чи як гадаєте?»

Наталя МОСТОВА