Воїн з початком повномасштабної війни служить в артилерійському дивізіоні 95 окремої десантно-штурмової Поліської бригади.
Головнокомандувач Збройних сил України генерал Олександр Сирський нагородив Івана почесним нагрудним знаком “Золотий хрест” за проявлену мужність та відданість військовій справі, інформують на сторінці Івано-Франківського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
“Звичайно, це приємно, що твою роботу відзначають. Значить, я роблю все правильно. Проте я вважаю, що без своїх побратимів я б не зміг зробити й половини з того, що роблю щодня. Дуже важливо, коли в підрозділі готові підтримати, розрадити, підказати. Тільки так можна перемагати”, – каже Іван.
Десантник “познайомився” з війною ще у 2015 році, служив в 19 ракетній Хмельницькій бригаді, був навідником ракети на “Точці У”. Його робота охоплювала весь схід України.
“Коли Росія сунула на нас великою війною, я з трьома побратимами, з якими служив ще в АТО, дісталися своєю машиною до 95 бригади ДШВ з Івано-Франківської області. І досі разом служимо”, – розповідає молодший сержант Іван Кривко.
На сьогодні Іван обіймає посаду командира відділення з підвозу боєприпасів в артдивізіону. Десантник говорить, що війна – складна річ, але за три роки вже настільки всі здружилися, що це полегшує роботу.
“Я вже знаю, хто з хлопців що вміє найкраще, у кого який характер, хто щось любить чи не любить. У нас вже свої жарти є, зрозумілі тільки нам. Уже розуміємо один одного без слів, настільки злагоджений і дружній колектив у нас. А це, напевно, найголовніше в нашій роботі”, – говорить Іван.
Його підрозділ працює на Д-30. Чоловік має довозити їм боєприпаси, необхідні речі, щоб розрахунок міг працювати безперебійно.
“Вночі, звісно, зазвичай їду на точку. Фари не можна вмикати, то очі так напружуєш, щоб побачити хоч якісь ознаки дороги, що, здається, вже навчився бачити вночі, – жартує Іван. – Часто щось літає над головою. Розумієш, що треба довезти хлопцям вантаж, то вчепишся в кермо і тільки швидше їдеш”.
Як говорить десантник, назад він теж не завжди їде порожнім:
“І бійців підводжу з інших підрозділів. Ми не ділимо на “своїх” і “чужих”, намагаємося допомогти всім. Так наше військо буде міцнішим”.
Читайте також: Воїн, якому випалили напис “Слава России”, розповів про катування і бажання повернутися на службу. Андрій Переверзєв потрапив у російську неволю 24 лютого 2024 року після того, як зазнав важкого поранення. Тоді він разом з побратимами тримали оборону на позиції, яка була “справжнім пеклом”.
Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!
Деркачова Ольга 
Палій Юлія 
Рязанцева Яна 
Магда Євген