Воїн з початком повномасштабної війни служить в артилерійському дивізіоні 95 окремої десантно-штурмової Поліської бригади.
“Звичайно, це приємно, що твою роботу відзначають. Значить, я роблю все правильно. Проте я вважаю, що без своїх побратимів я б не зміг зробити й половини з того, що роблю щодня. Дуже важливо, коли в підрозділі готові підтримати, розрадити, підказати. Тільки так можна перемагати”, – каже Іван.
“Коли Росія сунула на нас великою війною, я з трьома побратимами, з якими служив ще в АТО, дісталися своєю машиною до 95 бригади ДШВ з Івано-Франківської області. І досі разом служимо”, – розповідає молодший сержант Іван Кривко.
“Я вже знаю, хто з хлопців що вміє найкраще, у кого який характер, хто щось любить чи не любить. У нас вже свої жарти є, зрозумілі тільки нам. Уже розуміємо один одного без слів, настільки злагоджений і дружній колектив у нас. А це, напевно, найголовніше в нашій роботі”, – говорить Іван.
“Вночі, звісно, зазвичай їду на точку. Фари не можна вмикати, то очі так напружуєш, щоб побачити хоч якісь ознаки дороги, що, здається, вже навчився бачити вночі, – жартує Іван. – Часто щось літає над головою. Розумієш, що треба довезти хлопцям вантаж, то вчепишся в кермо і тільки швидше їдеш”.
“І бійців підводжу з інших підрозділів. Ми не ділимо на “своїх” і “чужих”, намагаємося допомогти всім. Так наше військо буде міцнішим”.
