Прокуратура через суд забирає в жителів приміського села землі, які виділила сільрада

Кілька років тому рішенням сільської ради Микитинців близько 80 земельних ділянок на території цього приміського села було роздано місцевим жителям у постійне користування. Люди, які роками намагалися вибити в обранців клаптик землі, зраділи тому і одразу взялися виготовляти відповідні документи. Та через якийсь час отримали поштою судові повістки, з яких «привіт» передавала прокуратура: власникам земельних ділянок було повідомлено, що їм роздані землі незаконно і набуте доведеться повернути.

Загалом, історія з цими землями дуже заплутана і бере свій початок ще з часів радгоспів у Союзі. По факту це такі собі землі-привиди, які ніби є і ніби їх немає. А це, варто зауважити, сотні гектарів землі лише в нашій області.

 

Десятки справ у суді

Як розповіла секретар Микитинецької сільської ради Галина Марків, все почалося з рішення сесії сільради від 2015 року, згідно з яким депутати роздали 3,2 га землі (близько 80 земельних ділянок) на території села його жителям.

«У папках депутатів заяви на землю від людей ми мали ще з 2006 року. Сотні прохань. Щороку жителі приходили і цікавилися, чому не роздаємо землі, аргументували, що їхні родичі роками гарували в колгоспах і вони мають право на них. Ми зробили інвентаризацію і знайшли окраєць вільних земель на території так званої Малої Панської. По кожній заяві було довге обговорення. Віддали перевагу пільговикам, активним учасникам села. Ніхто в громаді тоді не мав претензій до цього рішення. Ми дуже тішилися таким соціальним проектом», – пригадує Галина Марків.

Після цього люди виготовили акти на роздані земельні ділянки. «Десь рік тому нам почали телефонувати жителі, які отримали землі, і казати, що хтось робить там диверсії, коли проектна організація відбиває межі ділянки і залишає на них мітки. Так ось, ці мітки хтось витягував. Пізніше проектна організація відмовилася там працювати, а потім частину тих земель хтось засіяв», – продовжує секретар.

Паралельно з такими дивними подіями до землевпорядника Микитинецької сільради Івана Непорадного завітали правоохоронці з підозрою. Як розповідає Іван Михайлович, його звинувачували в незаконній передачі державних земель у приватну власність. Пізніше підозру пред’явили й сільському голові Михайлу Сіщуку.

«Спочатку вони відкрили одну справу, потім – другу і зробили з однієї події дев’ять кримінальних справ. Їх вела поліція, прокуратура і навіть СБУ. Кожен зробив собі показник», – розповідає Іван Непорадний.

Землевпорядник каже, що наразі всі кримінальні справи перебувають на стадії об’єднання. Якщо прокуратура доведе, що землі роздані селянам незаконно, то йому  загрожує до п’яти років позбавлення волі.

Окрім кримінальних справ по цих земельних ділянках, в суді є гори цивільних справ. Наразі вони обростають документами і доказами. «До мене як до голови земельної комісії звертаються люди і питають: як так, що вони десять років чекали на землю, отримали її, захотіли обробляти, і їх затягали по прокуратурах», – додає голова земельної комісії Микитинецької сільради Михайло Василюк.

 

Чиї насправді землі?

Юрист Андрій Кузь, який надає послуги Микитинецькій сільській раді, пояснює, що в 1994 році тоді ще Івано-Франківський інститут хрестоцвітих культур (сьогодні Прикарпатська державна сільськогосподарська дослідна станція Інституту сільського господарства Карпатського регіону Національної академії аграрних наук України) через суд нібито домігся закріпити за собою на території Микитинецької сільради 286 га землі і 15 га пасовищ. Суд зобов’язав сільську раду видати державний акт. Подібні рішення були й по Угорницькій, Підпечарській і Клузівській сільрадах.

«Процедура виконання є двох видів: добровільна і примусова. Добровільної не було, а про примусову друга сторона не зверталася. Тобто рішення ніби є, але воно не виконане. В цьому ж 1994 році інститут отримав бланк на право користування на землю – свого роду акт, який підлягав реєстрації, але зараз бачимо, що зареєстровано його не було», – розповідає Андрій Кузь.

Юрист каже, що в теперішніх судових процесах прокуратура спирається на цей акт як на правовстановлюючий документ. «А що бачимо ми? Що цей так званий документ не має дати реєстрації, належно не підписаний, не має печатки. Складається враження, що він кудись мав іти і не пішов. Окрім того, цей документ є в копії, оригіналу немає», – пояснює правник.

Кузь додає, що прокуратура спирається на те, що правонаступництво від однієї державної структури до іншої передавалося по ланцюгу, однак документів, які свідчать про те, що це відбувалося правильно, теж немає.

У 2007 році землі зі спірним статусом уже були предметом судового спору. Прокуратура подала позов на Микитинецьку сільраду і ТОВ «МЖК Експрес-24». У справі йшлося про те, що 31 га землі, які, на думку прокуратури, є землями державної власності й використовуються для забезпечення державних галузевих академій наук, сільрада передала в оренду товариству незаконно. На цій території будівельна компанія планувала звести житлове містечко.

«Справа розглядалася господарським судом і пройшла два кола. Касаційний суд у 2012 році по факту відмовив прокуратурі, залишив рішення суду першої інстанції в силі. Тобто дав дозвіл сільській раді розпоряджатися тими землями самостійно», – роз’яснює юрист. І звертає увагу на момент у судовій справі, де розтлумачено, що подані прокуратурою акти 1994 року не можуть доводити виникнення на їх підставі права постійного користування земельною ділянкою, адже не є належно зареєстровані.

«Відмінність вся в тому, що тоді був договір оренди з товариством, а тут – землі в руках людей. Але статус ділянки той самий», – переконує правознавець.

Голова земельної комісії Михайло Василюк обурюється: «Вони (дослідна станція – авт.) пороздавали ці землі в оренду, податок до сільської казни не сплачують, податків до державного бюджету – також. Дуже зручно прикриватися «мертвими» актами і розпоряджатися землею, як власною».

Юрист сільської ради звертає увагу на ще один нюанс у справі. Каже, що в 2016 році Прикарпатська державна сільськогосподарська дослідна станція зверталася із заявою до сільради за дозволом для виготовлення проекту відведення. Тоді їм було відмовлено, бо вони не мали документів, і рішення сесії організація не оскаржувала.

«Що важливо: якщо вони мали акт, то навіщо зверталися у сільську раду для виготовлення проекту, а не одразу виготовляли технічну документацію?» – зауважує Андрій Кузь. І додає, що весь ланцюжок подій поведінки установи вказує на те, що вони не вчиняють дії як власник земельної ділянки.

 Думки людей

Як запевнили нас у прокуратурі, справи по всіх виділених земельних ділянках уже перебувають у суді. Проте власники землі, прості жителі, переважно судові засідання не відвідують.

Пенсіонерка Ганна Семенів, яка близько десяти років чекала на земельну ділянку в рідному селі й, отримавши її, подарувала доньці, сьогодні не розуміє, чому кровні кілька соток намагаються у неї відібрати. «Моя донька подарувала землю онуці, аби дівчина вже щось мала своє. Може, б вийшла заміж, побудувалася там. Тепер вона плаче, що має ходити в суди. Скільки часу я витратила, аби приватизувати ту ділянку… Тоді було все законно, а тепер знайшлися бандюки, які хочуть у бідних людей відібрати», – говорить вона.

Жінка запевняє, що виготовила акт приватизації й отримала кадастровий номер на ділянку. У сільраді теж підтверджують, що ніхто з тих, хто отримав землю, не мав проблем в оформленні на неї документів.

Пенсіонерка додає, що на суд не ходить ні онука, ні вона, бо не мають грошей на адвоката. «За свою правду треба ще й судитися, тепер нічого не доведеш», – завершує телефонну розмову жінка.

Чорнобилець Володимир Петрович, який отримав на спірній ділянці 9 соток землі, пояснив, що в судові справи заходити не хоче. «Навесні викликали мене на Лепкого, я сказав: якщо незаконно щось зробили в сільській раді, то поверніть мені гроші, які я витратив на приватизацію. Я вже не хочу тієї землі, як і мати справи з цією владою і країною».

 

З іншого боку

Заступник керівника місцевої прокуратури Віталій Гураш пояснює: ці землі належать до особливо цінних. «Вони б мали відчужуватись лише за погодження з Кабінетом Міністрів. Раніше Микитинецька сільська рада зверталася до Кабміну за частиною таких земель – 15 га, і вони правочинно були передані з державної власності в комунальну. Тоді сільський голова підписав акт прийому-передачі по цих 15 га. Якщо, як стверджують у сільраді, ці землі без документів, то чому підписували акт?» – каже він.

Заступник прокурора пояснює, шо справу по Микитинцях розбили на багато дрібних не для показника, а тому, що одразу не могли на такій великій площі провести земельно-технічну оціночну експертизу. «Якщо б проводили експертизу по всіх ділянках одночасно, то це б зайняло два-три роки. Тому розбили справу на багато епізодів для прискорення», – говорить Гураш.

Директор Прикарпатської державної сільськогосподарської дослідної станції Інституту сільського господарства Карпатського регіону НААН України Михайло Абрамик звинувачення сільської ради про нелегітимність документів, зокрема акту 1994 року, відкидає. «До недавнього часу власником спірної землі був Кабінет Міністрів в особі Академії аграрних наук. Змінилася законодавча база, і власником став Держгеокадастр, а ми – землекористувачем. Кадастр забиває нам палиці в колеса і не хоче, щоб ми користувалися цією землею», – пояснює Абрамик.

Науковець розповідає, що на тих землях їхня організація проводить 31 державне завдання: вирощує більше 15 сортів ріпаку, розторопшу тощо, запевняє, що в суборенду землі в Микитинцях підприємцям не здають. «Ще нам закидають, що не платимо в село податків. На сьогодні наука звільнена від податків. Наразі вже є постанова Верховної Ради про те, що 5% будемо платити на сільську раду. Але чи зможемо? У нашій країні вже знищили армію, знищать і науку», – говорить він про наболіле. Директор дослідної станції звертає увагу на те, що фінансування установи здійснюється з бюджету лише на 43%, а решту вони повинні забезпечувати самостійно.

Михайло Абрамик каже, що лише цього року по області дослідна станція долучена до 150 судових проваджень за землі. Він наводить приклад виграної ними справи по Коломийському району, де було доведено, що організація законно уклала договір підряду на противагу позиції Держгеокадастру. «Беремо це рішення по Коломиї і подаємо в суд по інших землях як прецедент», – додає він.

До речі, у відповіді на наш інформаційний запит до управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області зазначається, що на Коломийщині місцевій дослідній станції НАНУ таки видано державні акти на право постійного користування землею площею 261,0715 га. Натомість на території Микитинецької сільради установою землі використовуються без оформлення права користування ними, що є порушенням статей 125 і 126 Земельного кодексу України.

На карті області землі НАНУ займають сотні гектарів. Поки тривають судові розбірки між державними структурами, державною структурою і територіальними одиницями, черга на право отримати земельну ділянку з атовців, переселенців і місцевих жителів збільшується. У Микитинецькій сільраді про бажання отримати землю вже заявило майже 30 місцевих учасників АТО, а чиновники кажуть, що заблоковані у виділенні спірних земель, поки триває судова й кримінальна тяганина. Схоже на те, що все зроблено так, аби зручно було маніпулювати неналежно оформленими землями на свою користь.

Юлія КАНЮС