"У моєму армійському альбомі його фотографія вклеєна неспроста. Саме тоді я з ним познайомився і саме там він дав мені дружню настанову-пораду, як мені далі жити", - пише Роп'яник.Ігор Роп'яник каже, що перед військом вступав на факультет журналістики. Останній іспит треба було здати на "5", що він і зробив.
"Це була німецька мова, а я ж - після "спецшколи". Та раптом неприємний тип із приймальної комісії зазирнув у якийсь свій список і тут же опротестував оцінку, мовляв, треба ще кілька додаткових запитань поставити. Коротше, завалили. Мені не вистачило пів балу, щоб стати студентом", - додає Ігор.Через невдалий іспит чоловік пішов служити в армію. Другий рік служби в Ізяславі (1976 рік). Саме в той час туди прибувають на військові збори студенти-четвертокурсники з Львівського університету, майбутні журналісти.
"Не знаю чому, але познайомився тоді я саме з ним - Василем Мельником. Відразу відчув "свою" людину, з якою можна було поговорити відверто, щиро, по душах. Розповів про свою історію. І Василь відразу спитав: чи був хтось із родини репресований, висланий? Почувши ствердну відповідь, сказав категорично: "Навіть не мрій! Єдиний спосіб вступити на журналістику у твоїй ситуації - поступити спочатку в партію". Я послухав його поради", - пише Ігор Роп'яник.Додає, що після армії навіть подумати не міг, що пізніше життя знову зведе їх разом. Вони працювали в одній редакції, потім в іншій, ходили в один фотоклуб, організовували фотовиставки, а потім Василь став другом сім'ї.
"Востаннє бачився з Василем у січні цього року. Зустрілися на вулиці Франка - він, як завжди, поспішав на свій автобус в Калуш. Радів, що видав перший томик афоризмів, шукав кошти на видання наступного, ділився планами, прагнув творити, жити", - підсумовує Ігор Роп'яник.До теми: На 32-му році життя помер десантник із Коломийщини
Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!
Деркачова Ольга
Соболик Тетяна
