Коли твій сусід – Росія, треба бути завжди напоготові. Раптом укотре прийдуть «захищати»? Декотрі бійці знали про це вже давно і ще задовго до Майдану готувалися до війни. Повернувшись із фронту, вирішили передавати свій цінний досвід дітям, формуючи в них свідомість гідного українця. Цього разу в рубриці мотивуючих історій ветеранів АТО розповідаємо аж про чотирьох івано-франківських воїнів, яких об’єднала спільна справа: Сергія Демчука, Ігоря Жовтулю, Віталія Савчука і Святослава Кондрата.

По-партизанськи

Тренер із бойових мистецтв Сергій Демчук свого часу долучився до підготовки бійців, які вирушали в зону АТО. «ЗСУ цим не займається ефективно. На щастя, є інші люди, котрі роблять це дійсно добре», – каже він.

Нині Сергій Демчук – керівник національно-патріотичної молодіжної військової програми «Карпатський легіон», Ігор Жовтуля є там інструктором, а Віталій Савчук і Святослав Кондрат – майбутні тренери.

Керівник Івано-Франківської обласної організації УНСО Ігор Жовтуля став першою людиною з бойовим досвідом, хто погодився навчати учасників вишколів. Ще з 1998 року чоловік займається підготовкою, в першу чергу, цивільного населення до бойових дій, а також до екстремальних ситуацій, стихійних лих тощо. Тим паче члени УНСО від часів розвалу СРСР брали участь у багатьох воєнних конфліктах: на Балканах, у Придністров’ї, Абхазії, Чечні, Нагірному Карабаху, Африці, Ізраїлю…

Каже, що УНСОвці ще з початку 90-х знали, що в Україні точитиметься війна, щоправда, початок передбачали у 2015 році. «Це ж було очевидно для кожної мислячої людини», – переконує Ігор Жовтуля

Перший військовий досвід в російсько-українській війні Ігор Жовтуля отримав навесні 2014-го, коли до УНСО звернулося Головне управління розвідки. Була робота на півночі України, де не вистачало сил і засобів, щоб зреагувати на агресію. УНСОвці діяли як частина «Правого сектора». Згодом по-партизанськи воювали у багатьох гарячих точках. Зрештою офіційно оформились через Міністерство оборони України. Так сформували добровольчий курінь УНСО в складі 131-го окремого розвідувального батальйону, який об’їздив усю зону АТО. Перша ротація відбулася лише через вісім місяців.

Віталій Савчук воював разом з Ігорем Жовтулею, а Святослав Кондрат – член націоналістичного руху «Карпатська Січ». У 2014 році організація створила однойменний підрозділ спецпризначення, який спершу діяв у складі «Правого сектора», а потім легалізувався в батальйоні «Донбас». Оскільки на той момент Святослав ще був неповнолітнім, то лише інтенсивно готувався, проходив різні вишколи, адже знав, що воюватиме на сході. Наприкінці 2016-го виїхав на ротацію як боєць УДА.

Плекати кадри

Повернувшись із фронту, бійці не сидять, склавши руки – передають досвід молодому поколінню, адже за ними – майбутнє. Загалом уже було проведено понад 15 військово-патріотичних вишколів на базі «Карпатського легіону» для учнівської молоді з усієї України, хоча програма адаптована для всіх вікових груп.

Кожен табірний заїзд дислокується у різних мальовничих куточках Прикарпаття. Впродовж двох тижнів в умовах дикої природи учасники вивчають ази військової справи і домедичної допомоги. Вправляються зі зброєю, відпрацьовують стратегію і тактику ведення умовних бойових дій, вчаться виживати в екстремальних умовах. Серед занять – інженерна справа, балістика, імітація роботи диверсійних груп, топографія, мінно-підривна підготовка, вивчення зброї. Бійці переконують, що діти, які проходять вишколи, знають більше про зброю, ніж багато кадрових офіцерів вищої ланки. Також юні учасники опановують техніку бою давніми видами зброї – ножами, булавою, серпами, шаблями, палицею та тренуються в рукопашних боях. На території табору, як правило, є своя зброярня, де зібраний чималий арсенал навчальної зброї.

У таборі живуть по-спартанськи – їжа з польової кухні, ночівля у наметах. Щоранку діти роблять загальну руханку, снідають, перед їжею і після – молитва, посуд миють водою і травою, а далі – навчання. «Умови, в яких живуть учасники вишколу, наближені, до тих, в яких перебувають бійці в зоні АТО, – розповідає Сергій Демчук. – Ось тільки годують у таборі дуже добре. Часто, коли діти повертаються додому, мають розлади травлення. Культура харчування в сім’ях залишає бажати кращого. Хоча це проблема системи – магазини забиті напівфабрикатами».

Загалом, у таборі, з одного боку, є ієрархія командування і підлеглих, а з іншого – братерство і дружба.

Мета створення «Карпатського легіону» – плекати кадри для українського війська, силових структур. «Якщо ж вони оберуть інші сфери (гуманітарні, технічні тощо), то однозначно стануть лідерами в своїх групах, адже матимуть надвисоку свідомість. Діти, які хочуть щось змінити у своїй державі, вже володітимуть досвідом служби у військових структурах і зможуть вижити в будь-яких умовах. Залишається тільки дати їм в подальшому нормальне соціальне забезпечення і зелене світло до дій, – каже керівник «Карпатського легіону». – Можливо, саме ці діти й побудують нову, якісно кращу країну».

Мотивуючим фактором для дітей став Майдан. І, звісно ж, події в зоні АТО. Дітям, чиї батьки на війні, узагалі не треба багато говорити про національно-патріотичне виховання. Вони й так уже все розуміють.

«На відміну від дорослих, діти завжди відкриті до всього нового, – каже Ігор Жовтуля. – Єдине питання – хто їм про це розповідає і цього навчає. Нам вдалося подати військову тематику у доступній ігровій формі».

Вояки переконують, що після вишколів діти стають більш серйозними і відповідальними, вміють аналізувати. Часто їм стає нецікаво спілкуватися з більшістю однолітків, які переймаються лише тим, у кого новіший гаджет.

«Не раз доводилося чути, що доступ до зброї, хай навіть несправжньої, породжує в дітях агресію, – каже Ігор Жовтуля. – Це не так. Зброя може розвинути агресію лише в йолопів. Навпаки, дітей просто необхідно мілітаризувати в хорошому значенні цього слова».

Козаки і свинопаси

Святослав Кондрат переконаний, що сильних війна робить сильнішими, а слабких – слабшими. Це лише чинник, який розкриває істинну сутність людини: «Хто налягав на чарку до мобілізації, той і в зоні АТО, і після повернення з фронту теж пиячить. Тож не варто стверджувати, мовляв, війна нищить людей».

Ігор Жовтуля додає, що армія – це відбиток суспільства: «Наші люди масово «вживають». І не треба казати, ніби бійці спиваються через травматичний досвід на війні. Це нісенітниця. Наше суспільство ще з радянських часів не обходилося без чарки». Він зазначає, що такою була цілеспрямована політика зверху – зробити українців максимально неготовими до війни. Великою мірою це вдалося.

Є ще багато інших негативних моментів. Наприклад, високі зарплати в зоні АТО стали колосальним навантаженням на бюджет. Економіка будь-якої держави не здатна довго таке витримувати. «При українській ментальності це неправильний підхід, – вважає Ігор Жовтуля. – Аби давати армії велику зарплату, суспільство повинно мати високий рівень свідомості. Наприклад, як в Ізраїлі і частково в США. Тоді як у нас піти воювати за Батьківщину в кращому разі сприймають як заробітчанство». Ідейні бійці вже давно розчарувалися і зараз просто накопичують у собі злість – до наступного Майдану. Дехто їде за кордон.

Ігор Жовтуля доволі скептично ставиться до посттравматичного стресового розладу, від якого страждають чимало бійців після війни. Каже, що для нормальних чоловіків зона АТО – це є Січ. З іншого боку, як стверджує боєць, українці здавна ділилися на козаків і свинопасів. Якщо ж комусь морально важко стріляти у ворога, можна іншим чином внести свою лепту для підтримки держави. Йдеться про так звану альтернативну службу. Наприклад, будувати мости, дамби, дороги тощо. Але це має ініціювати сама ж держава.

Наталя МОСТОВА

 

P.S. Долучитися до ініціативи бійців, які займаються патріотичним вихованням учнівської молоді, можна, зателефонувавши за номерами: (098)0203289, (099)2463979, (097)8961834, (093)4628594.