Детектив, драма, пригоди, трилер, фантастика

Режисер: Джеймс Грей

У ролях: Бред Пітт, Лів Тайлер, Томмі Лі Джонс, Дональд Сазерленд

В недалекому майбутньому людство повноцінно вибралося з земної колиски: на Місяць можна злітати у відпустку, на Марсі вчені ретельно вивчають віддалені куточки всесвіту. Батько Роя МакБрайда (Бред Пітт) – герой-астронавт Кліффорд МакБрайд (Томмі Лі Джонс) – 20 років тому вирушив у довгу місію за межі Сонячної системи, але пропав десь в районі Нептуна. Тепер Рой теж астронавт і дуже нещаслива людина: дружина (Лів Тайлер) пішла від нього через його одержимість роботою, а він ніяк не може полишити дивитися вгору і чекати, що знайде там відповіді на питання, які з дитинства його хвилюють. Земля тим часом під загрозою знищення: потужні космічні імпульси вже кілька разів ставали причиною тотального блекаута і, за розрахунками вчених, через деякий час можуть вбити все живе на планеті. Імпульси ці рухаються звідкись з боку Нептуна, і їх джерелом, швидше за все, є загублений корабель Кліффорда МакБрайда. Рой має виконати найважливішу місію – зв’язатися з батьком і з’ясувати, що ж сталося на його судні.

Космос як простір абсолютного вакууму давно і регулярно римується в мистецтві з вакуумом особистим, стає ідеальним місцем для всілякого роду інтроспекції – не так вже й складно звернути свій погляд всередину, коли зовні немає нічого, крім млявої холодної порожнечі. Про це «Гравітація» Куарона і «Місяць 2112» Дункана Джонса, про це частково й «Інтерстеллар», з цієї позиції «Соляріс» Тарковського принизив «неприродну» «Космічну одіссею» Кубрика. Впродовж останніх років Голлівуд якось особливо зачастив у космос – чи то політична ситуація змушує займатися таким далеким ескапізмом, чи то ніяк не відпустить куаронівсько-ноланівський нагородний успіх. «До зірок», правда, ніяк не вдасться приписати ні політичну кон’юнктуру, ні бажання влитися в космічний тренд: по-перше, сценарій фільму Джеймс Грей почав писати ще років сім тому, по-друге, надто вже ідеально картина вибудовується в його фільмографії.

Герої Грея – вічні іммігранти, яких він спочатку вперто намагається примирити з домом, а потім – відправити від нього кудись якнайдалі. В обох випадках Грей у несподіваних пропорціях змішує глибоку метафізику особистісної драми з абсолютно авантюрними сюжетами. Але в них і є, мабуть, особливий греївський шарм: модерністський вайб режисера, який використовує жанрові стежки так, ніби до нього про космос не знімали взагалі нічого, і тому не має поняття про «низьке», «високе», «безглузде» і «невідповідне». Тільки у нього «Соляріс» за секунду може стати «Ковбоєм Бібоп».

Є в цій модерновості Грея, звичайно, і негативний бік: у «До зірок» він якось зовсім по-літературному сентиментальний і постійно дублює візуал монотонними закадровими риторичними екзистенційними питаннями. Накладені поверх фільму розмови Бреда Пітта звучать так, ніби їх прилаштували продюсери десь на пізніх стадіях виробництва, а то раптом дурний глядач не зрозуміє, що відчуває герой і що ним керує. Це прикро, адже «До зірок» все прекрасно пояснює без слів: у погляді й аскетичному маньєризмі Пітта психології незрівнянно більше, ніж у сухому тексті, а чудова камера Хойте Ван Хойтема фіксує відчуженість і тотальну дезорієнтацію героя в мільярди разів краще від його монологів. Суто кінематографічно «До зірок» – один з найбільш захопливих фільмів останніх років, він дивовижно поєднує грандіозність космічного епіка з камерною теплотою зернистої плівки. І важко, дивлячись на його формальні досягнення, не думати про те, наскільки фільм був би кращим, якби Пітт трохи рідше відкривав рот.

Ближче до кінця, втім, Пітт заспокоюється і дає волю кінематографічній поетиці Грея, який у фіналі мовчазно і без всякого надриву підсумовує власні філософські пошуки. «Людина завжди повинна тягнутися до зірок. Інакше навіщо нам небо?» – стверджувала одна з героїнь його попереднього фільму. «Там, взагалі-то, нема нічого», – впевнено відповідає їй «До зірок». На небі, стверджує Грей, немає нічого, що ви не змогли б знайти на Землі. Всюди, куди проникли люди, будуть однакові радощі й однакові проблеми. Тягнутися туди абсолютно нема чого: людині, врешті-решт, потрібна тільки людина. А ви і далі літайте у свої далекі галактики, а я піду насолоджуватися прекрасним осіннім заходом сонця на березі теплої південної ріки…

ФЕЛІНСЬКИЙ